Однак Ліон залишався вірним золоту, і навіть після 1549 р. всі трансакції, що здійснювалися під час ярмарків, деномінувалися в екю о солейл; іншими словами, екю о солейл залишалася єдиним металевим стандартом і валютою обліку. У

1552 p. вага екю о солейл трохи зменшилася — з 3,08 до 3,05 г металу. Це була остання зміна, якої зазнав Ліон у XVI ст.

Офіційні курси на ярмарках Ліона також фіксувалися та встановлювалися для внутрішніх векселів, сплачуваних в інших містах Франції, зокрема в Парижі та Руані. Відсоткові ставки за кредитами "від ярмарку до ярмарку", так звані "депо де фуар ан фуар" ("depots de foire en foire"), також фіксувалися на зустрічах, але не оголошувалися офіційно, швидше за все через обережність, оскільки надання кредитів під відсотки було заборонено церквою. У 1571 р. Папа заборонив кредити "від ярмарку до ярмарку" як лихварську практику. Ці заходи призвели до серйозної кризи в Ліоні, де такі кредити зникли з офіційного ринку і залишалися тільки у фінансовій практиці на тіньовому кредитному ринку, який функціонував паралельно з ярмарками.

День сплати як такий наставав одразу після оголошення офіційних ярмаркових курсів. Як правило, сплати за рахунками відбувалися шляхом взаємних компенсацій, швидше на двосторонній, ніж на багатосторонній основі, тобто через жи-ротрансферти між сторонами, чи віреман де парті (virement des parties). Посилаючись на записну книжку, де вівся докладний реєстр усіх боргів та кредитів, кожен купець мав використовувати компенсації. Якщо борги та кредити двох купців були однаковими, то була можливою повна двостороння компенсація. Якщо такого не було, то борговий баланс міг бути компенсований з третім купцем, який мав заборгованість перед одним із купців. У разі кінцевого вичерпання взаємних компенсацій, коли після переговорів між присутніми купцями залишалася певна сума, вона могла бути сплачена і готівкою. Проте якщо дебітори не мали необхідних ліквідних коштів на ринку, вони виписували трату для отримання коштів в їх банках чи у філіях за кордоном. Як альтернатива, вони могли отримати позику під відсоток, що дорівнював відсотковій ставці (з 1540 по 1570 р. 2,5 % щоквартально). Однак, якщо платіж здійснювався готівкою, то це було золото.

Торговельні та фінансові ярмарки Ліона досягли значного успіху, вони стали найвідомішими в Європі у першій половині XVI ст. Система платежів підлягала жорсткому регулюванню і перебувала під контролем італійських купців-банкірів, які значно сприяли організації міжнародних платежів. Більш того, впровадження системи, яка базувалася на екю де марк д'ор (ecu de marc d'or), що відбувалося і в Женеві, як єдиному стабільному вартісному еквіваленті, підвищувало прозорість ринку та безпеку платежів. Нарешті, інтеграція Ліона в мережу європейських фінансових ярмарків привела до стрімкого збільшення кількості міжнародних трансакцій, які там відбувалися. З цього часу Ліон став важливим центром міжнародних платежів, які базувалися на значних багатосторонніх компенсаціях.

Досвід, навички та влада італійських купців-банкірів сприяли становленню та експансії ярмарків Ліона. Початковий поштовх, безперечно, було здійснено банкірами Тоскани, зокрема флорентійськими. У XVI ст., однак, до них приєдналися Південна Німеччина та Генуя. Всі вони відігравали важливу роль у французьких державних фінансах. Ярмарки Ліона слугували інструментом для надання позик французьким королям для протистояння Габсбургам за гегемонію у Європі.

Невдовзі стало зрозумілим, що, з одного боку, міжнародна торгівля не була спроможна забезпечувати необхідні ресурси для фінансування сукупного попиту на державний і приватний кредит. З другого боку, здавалося можливим значне збільшення фіскальних ресурсів у короткостроковому плані. Система міжнародних платежів Ліона почала руйнуватися. Спочатку строки платежів відкладалися на кілька тижнів, тобто фінансові ярмарки почали відокремлюватися від своїх торговельних партнерів. У 1562 р. такі відокремлення стали систематичними, а платежі стали здійснюватися досить нерегулярно. Водночас французькі релігійні війни почали впливати на фінансове процвітання ярмарків Ліона, що переплутало всю систему. Тільки на початку XVII ст. фінансові ярмарки Ліона почали проявляти ознаки одужання. Однак такої слави, якої вони набули у свої найкращі роки у XVI ст. вони вже не мали. Обсяги ярмарків Ліона зменшилися на порядок, і ці ярмарки стали лише сателітами фінансових ярмарків П'яченци, які на той час займали домінуючі позиції в міжнародних фінансах.