пов'язана з можливістю позичальників займатися дуже ризикованою, з погляду кредитора, діяльністю. У банківській сфері вона викликана передусім слабким банківським наглядом і полягає в тому, що неплатоспроможні банки можуть брати кредит центрального банку під вищий процент, ніж платоспроможні. Як наслідок, вони рефінансують цей дорогий кредит у дуже ризиковані проекти. У підсумку зростають кредитні ризики всієї фінансової системи.
І нарешті, виникає проблема колективної змови - коли в процедурі кредитних аукціонів бере участь невелика кількість комерційних банків (випадок олігополії). На противагу першим двом випадкам, коли кредит надавався за завищеною процентною ставкою, у цьому разі його надають за заниженою процентною ставкою.
Усі зазначені фактори - наслідок так званої проблеми асиметричної інформації поміж кредиторами та позичальниками, що існує на фінансових ринках.
Однак саме розвиток альтернативних механізмів монетарного контролю, які узгоджуються із ширшим застосуванням ринкових механізмів, є необхідним у фінансових реформах перехідних економік.
Як непрямий інструмент монетарної політики може використовуватись аукціонний механізм. Одним із способів його впровадження є створення дворівневої банківської системи за ознакою платоспроможності. Перший рівень - платоспроможні банки, допущені до аукціону. Показник їхньої платоспроможності оцінюється органами монетарної влади. Одночасно банки першого рівня виконують дилерську функцію і мають кредитні відносини з банками другого рівня. Переваги такого підходу:
можливість введення ринкової процентної ставки;
пониження кредитного ризику центрального банку (його активи стають менш ризикованими, бо він має відносини із платоспроможними інститутами);
напрацьовується досвід роботи дилерських банків в оцінці кредитних ризиків;
більш ефективний нагляд (центральний банк здійснює нагляд в основному за дилерськими банками, а їх значно менше).
Цей процес може ускладнитися за умови незадовільного нагляду, недосконалого фінансового законодавства і бухгалтерських стандартів, а також, якщо дилерські банки є власністю їхніх головних позичальників або контролюються ними.
Важливою умовою функціонування господарського механізму, що покликана забезпечити прискорення економічного розвитку суспільства, є стійкість готівковою обігу при збалансуванні платоспроможного попиту населення та пропозиції товарів і послуг. Усе це обумовлює такі основні завдання установ банків у роботі з готівковим обігом:
безумовне виконання законодавчих та нормативних актів вищих органів влади та управління і національного банку з питань регулювання обсягу та структури готівкової маси в обігу;
аналіз сукупних оцінок стану збалансованості грошових доходів і витрат населення та вироблення на цій підставі узгодженої економічної політики при регулюванні доходів населення, розвитку нетрадиційних каналів їх використання, реалізації соціальних програм поліпшення життя населення;
раціональна організація готівкового обігу, всебічний розвиток і впровадження нових форм безготівкових розрахунків, якнайшвидше залучення готівки до кас банків;
вирішення питань кредитування народного господарства й організації розрахунків, виходячи з інтересів подальшого зміцнення готівкового обігу економне витрачання кредитних ресурсів і підвищення ефективності використання кредиту, додержання таких основних принципів кредиту, як цільовий характер, строковість і повернення, забезпеченість товарно-матеріальними цінностями;
суворе обмеження емісії вимогами зростання обсягу готівки;
своєчасна видача готівки підприємствам, об'єднанням, організаціям і установам для виплати заробітної плати, оплати праці у сільськогосподарських підприємствах та на інші цілі;
здійснення контролю за економним витрачанням готівкових коштів у господарстві, а також витрачання коштів за цільовим призначенням;
суворе дотримання встановленого порядку касової та емісійної роботи.
Вирішення цих питань можливе лише при чіткому прогнозуванні готівкового обігу через визначення головних напрямів державної грошово-кредитної політики, прогнозних розрахунків балансу грошових доходів і витрат населення та готівкового обігу. Показники балансу використовуються для складання прогнозних розрахунків касових оборотів готівки. Прогноз розрахунків касових оборотів розробляється на підставі планів чи прогнозів соціально-економічного розвитку з урахуванням грошово-кредитної політики. Розраховуються обсяг і джерела надходжень готівки до кас банків, розміри і цільове спрямування видач готівки з кас банків, випуску грошей або вилучення їх з обігу в цілому в державі, в областях, містах та районах на кожний квартал.
Прогнозні розрахунки касових оборотів складаються за такими джерелами надходжень: податки з населення; від торгової виручки; виручка від усіх видів транспорту; квартирна плата та комунальні послуги; виручка видовищних установ; підтримання оборотної каси за рахунок резервних фондів тощо.
Напрями видачі готівки: на оплату праці, стипендії, відрядження; на закупівлю сільськогосподарської продукції; на виплату пенсій, допомог і страхових відшкодувань тощо.
Робота банків стосовно готівкового обігу має зосереджуватися на безумовному виконанні директив Національного банку з готівковою обігу, досягненні кращого порівняно з прогнозними розрахунками емісійного результату за рахунок:
систематичного аналізу виробництва товарів, роздрібного товарообороту, надання послуг населенню відповідно до грошових доходів та попиту;
надання кредитів підприємствам усіх форм власності з метою розширення виробництва товарів та надання послуг;
залучення вільних коштів населення на вклади, у придбання облігацій, організації безготівкових розрахунків тощо.
Крім того, усім підприємствам і організаціям установлюються ліміти залишку готівки в касі:
для підприємств, об'єднань, організацій і установ - установами банків за участю керівників цих підприємств і установ;
для сільськогосподарських підприємств усіх форм власності цими ж підприємствами за згодою відповідних установ банків.
Таким чином, касове прогнозування - одна з форм планування грошового обігу, виконуваного шляхом складання касового прогнозу банку або банків відповідного регіону чи держави на основі прямого обліку і регулювання руху готівки, яка проходить через їх каси. Інфляційні процеси, які нині переживає держава, потребують регулювання грошової маси в обігу. Касове прогнозування надає можливість регулювати емісію грошей та вилучення з обігу знецінених грошових знаків,
Прогнозування проводиться на основі даних комерційних банків про проведені касові операції, надходження податків та інших грошових надходжень.
Касові операції - це банківські операції, які проводяться для підприємств усіх форм власності та установ з приводу одержання та видачі готівки. Порядок проведення касових операцій, форми документів, правила прийому, видачі та схоронності грошей регламентується спеціальним Положенням.
Касовий прогноз складається з двох частин - надходжень і видатків. Основним джерелом надходжень готівки є торговельна виручка, податки та оплата послуг. Виплати готівки у свою чергу повинні забезпечувати виплату заробітної плати, господарські виплати, оплату службових відряджень тощо. Перевищення надходжень над видатками означає вилучення готівки з обігу, а перевищення видатків над надходженням потребує додаткового випуску грошей в обіг, що називається емісією.
З метою поліпшення регулювання грошового обігу всі державні, акціонерні та приватні підприємства й організації зобов'язані зберігати готівку у банках за винятком установлених для них лімітів готівки в касах.
Ліміти залишку готівки встановлюються в межах дійсної потреби, але не вище граничних норм, затверджених Національним банком України. Цьому сприяє інкасація торгової виручки, яка щоденно здійснюється установами Ощадних та інших банків.
Основними завданнями Національного банку України щодо валютної політики є забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні; продовження забезпечення процесу дедоларизації української економіки через підвищення привабливості гривневих активів порівняно з вкладеннями в активи в іноземній валюті; забезпечення золотовалютних резервів в обсязі не менше, ніж фінансування імпорту протягом двох місяців; забезпечення ефективного функціонування національної валютної системи через збалансованість платіжного балансу, гармонізацію інтересів експортерів та імпортерів; здійснення поточного регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів; удосконалення структури внутрішнього валютного ринку з урахуванням міжнародної практики та запровадження нових видів міжнародних розрахунків; створення сприятливих умов для вкладення коштів резидентами і нерезидентами України в національну економіку.
Політика у сфері управління готівковим обігом має спрямовуватись на повне і своєчасне забезпечення потреб економіки в готівці та ефективне її використання в економічних процесах, посилення контролю за готівковими розрахунками між суб'єктами господарювання та децентралізацію випуску готівки в обіг і вдосконалення організації роботи з готівкою в територіальних управліннях Національного банку України через запровадження сучасних методів і технологій на основі використання високошвидкісних систем обробки готівки.
Список літератури
1. Азаров В., Гурченко М. Основні напрями реформування державного підприємства // Економіка України. - 1995. - № 2. - С. 59-63.
2. Ассонов Г.Ф., Хуторненко С.А., Шаблий Е.И. Особенности экономической культуры в США, Японии и странах Западной Европы. - К.: УкрНТИ, 1992. - 60 с.
3. Бабич В.П., Сало И.В. Государственное управление финансами в рыночной экономике. - К.: Акад. информатики* 1994. - 97 с.
4. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. - К.: Либідь, 1995. - 320 с.
5. Борисенко А. Экономико-математическая модель эффективного использования инвестиций // АПК: экономика, управление. - 1995. - К" 1. - С. 25^30.
6. Браунинг П. Современные экономические теории. - М.: Экономика, 1986. - 160 с.
7. Гальчинський А.С Сучасна валютна система. - К.: Лібра, 1993. - 96 с.
8. Д'яконова І.І. Податки та податкова політика України. - К.: Наукова думка, 1997. - 122 с.
9. Д'яконова 1.1. Теоретичні та економічні основи інвестиційної діяльності. - Суми: Слобожанщина, 1998. - 68 с.
10. Котлер Ф. Основы маркетинга. - М.: Прогресе, 1990. - 736 с.
11. Кредитна система України і банківські технологи: У 3 кн. // За ред. І.В. Сало. - Львів: Банківський інститут, 2002. - 1350 с.