Але застереження статті 55 Положення про переказний і простий вексель, де йдеться про можливість здійснювати посередництво за когось із боржників, що зобов'язані в порядку регресу, роблять зобов'язання акцептан-та-посередника умовним. За юридичними наслідками це означає, що реалізація зобов'язань акцептанта-посередника не прирівнюється до акцепту платника. Головний зміст акцепту-посередництва полягає не у прийнятті векселя до платежу, а у створенні додаткової гарантії відстрочити настання моменту пред'явлення регресивної вимоги векселетримача до певної частини солідарно зобов'язаних осіб.

Пропозиція акцептанта-посередника може бути сприйнята векселетримачем у двох варіантах:*

бути відхиленою, і тоді векселетримач набуває право стягнення суми платежу за траттою з усіх зобов'язаних осіб до настання терміну платежу;*

бути прийнятою, але векселетримач при цьому втрачає право позову до настання терміну платежу проти тієї особи, за кого акцепт був наданий, і проти тих, котрі поставили свої підписи до нього.

Посередникові предявляються дві вимоги:*

по-перше, необхідно, щоб його платіж покривав усю несплачену суму. Це робить платіж посередника дещо відмінним від платежу акцептанта або аваліста, які можуть виконувати платіж лише тією частиною вексельної суми, на яку вони зобов'язалися;*

по-друге, платіж має бути проведений найпізніше у наступний день після останнього дня, що наданий для здійснення протесту в неплатежі.

Інститут посередництва історично виник на основі традицій комерційного кредиту, коли трасант або індосант не впевнені у виконанні зобов'язання платником-акцептантом. Бажаючи захистити себе від можливих додаткових витрат на регресивний позов, вони призначали посередника у разі потреби. Ним переважно ставали відомий банк або авторитетна фірма, які здатні здійснити платіж у будь-який час. Для цього трасант або індосант у письмовій формі зверталися до майбутнього посередника за дозволом вписати Його у вексель як можливого нотадресата. За наявності у нього кредиту чи іншого попереднього покриття згода отримувалася. За інших умов, щоб отримати згоду на посередництво, потрібно забезпечити попереднє її покриття.

З боку посередника акт втручання відбувається тоді, коли векселетримач своєчасно звернувся до платника і, не отримавши акцепту чи платежу, передав вексель нотаріусові для вчинення протесту. Останній одночасно з вимогою до платника письмово звертається до всіх указаних у векселі нотадресатів з пропозицією здійснити інтервенцію за вказану особу. Свою згоду або відмову нотадресат викладає безпосередньо на повістці, яку повертає нотаріусові.

Векселетримач, одержавши опротестований вексель, звертається за платежем насамперед до особи, яка погодилася на інтервенцію. За наявності кількох нотадресатів згода на посередництво надається тому з них, хто запропонує інтервенцію за найближчу до векселедавця особу, оскільки це звільняє від відповідальності найбільше число векселе зобов'язаних. Перевага такого нотадресата над іншими називається конкурсом посередників.

Отримавши платіж, векселетримач передає посередникові опротестований вексель з розпискою на ньому, в якій вказано особу, на чию користь зроблено платіж. Розписка може мати таку форму: "Валюта отримана із здійсненням протесту від (найменування посередника) за (такого-то гонората)". Якщо таке не вказано, то вважається, що оплата векселя здійснена за векселедавця. До оригіналу векселя додається акт протесту, якщо він був учинений.

Передача акту протесту відіграє надзвичайно важливу роль, тому що під охороною цього документа посередник стає законним векселетримачем та набуває права регресу відносно платника, його попередників і головних векселе зобов'язаних осіб.

Посередницьку інтервенцію можна здійснити і без протесту, тобто без відповідних додаткових видатків. Це робиться на основі спеціального застереження векселедавця чи індосантів — "Без протесту". Тоді втручання посередника набуває форми простої інтервенції шляхом викупу векселя і вилучення його з обігу сторонньою щодо даного вексельного зобов'язання особою. Дії такого посередника грунтуються не на вексельному, а на цивільному праві. Свої вимоги щодо покриття його витрат він може адресувати лише платникові та виключно тому індосантові, за дорученням якого він став посередником. Але жодних вимог до попередніх надгшсувачів він не може мати.

Для учасників вексельного обігу важливо:*

по-перше, розрізняти функції посередництва і доміцилювання. Відмінність полягає в тому, що доміциліат оплачує вексель лише тоді, коли має належне доручення та його покриття від доміциліанта. А посередник сплачує вексельну суму пред'явникові векселя без доручення та покриття з боку тієї особи, за яку він виступає;*

по-друге, знати, що інтервенція посередника за платни-ка-акцептанта звільняє від регресивної відповідальності всіх векселе зобов'язаних осіб і може тлумачитися як відносини простого векселя. Звідси випливає, що вексельні правовідносини ще не узгоджені;

по-третє, розуміти, що факт оплати векселя посередником рівнозначний його оплаті в строк зобов'язаною на це особою і передбачає негайне покриття видатків посередника. При цьому більшість векселе учасників, а то і всі вони, звільняються від відповідальності й додаткових видатків процедури опротестування. Але проблеми взаємних зобов'язань за векселем між першим тримачем і векселедавцем поки залишаються нерозв'язаними.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вексельное обращение. Киев, 1996.

2. Лысенков Ю. М., Рымарук А, И., Ляшко В. П., Фомичева С. Ю. Переводной и простой вексель: практика применения. Киев, 1998.

3. Львов О. М.Вексель как средство платежа и кредита и его практическое применение. Санкт-Петербург, 1995.

4. Максутов С.Векселем по бартеру // Бизнес. 1997. № 47. Малюк В. М.

5. Вексель в Україні. Київ, 1997, Мовчановский Б. Ф. Вексель. Москва, 1927.

6. Мороз Ю. Н. Вексельное дело. Киев, 1996. Нормы и обычаи вексельного оборота // Финансовая тема. 1999. № 3.

7. Павлова Л. Я.Корпоративные ценные бумаги. Москва, 1998.

8. Передача векселей, вексельная уступка и перевод векселя // Баланс. 1998. № 27. Про складання та форму векселя // Цінні папери. 1999. № 23.

9. Пятое М. Л.Вексель: вопросы учета, анализа и налогообложения. Москва, 1997.

10. Рекомендации по использованию векселей в хозяйственном обращении. Москва, 1991.

11. Симовьян С. В.Вексель и акцептный кредит. Харьков, 1993.

12. Снегирев В. И.Дружеские и бронзовые векселя. Санкт-Петербург, 1904.

13. Спиридонов И.Вексель и его обращение в торговом обороте. Москва, 1927. Федоров Л. Ф.

14. История векселя. Одесса, 1895. Фельдман А. А.

15. Вексельное обращение. Москва, 199$. Шемгер Ю. Е.

16. Вексель и вексельный оборот накануне кредитной реформы. Ленинград, 1930. Цитович П. П.

17. Курс вексельного права. Киев, 1887.