На жаль, слід відзначити, що багато великих комерційних банків, прагнучи запозичити світовий досвід, пішли саме цим шляхом ціноутворення, а також безпосередньо використали розрахований за допомогою встановлених таким чином критеріїв маржинальний прибуток як безпосередній орієнтир матеріального стимулювання менеджерів і персоналу підрозділів. По суті, сталася трансформація понять через нерозуміння менеджментом цілей і принципів визначення прибутковості і заміна економічного обґрунтування суто процедурним алгоритмом. Це призвело навіть до того, що деякі фахівці, спираючись на негативну практику, стали відкидати систему оцінки прибутковості кредитів як дезорганізуючу роботу банку.

Головним же є те, що система оцінки прибутковості має бути суто економічною, а прийняття управлінських рішень, зокрема з питань матеріального стимулювання, має спиратися не тільки на показники маржі, розрахованої за допомогою обґрунтовано визначених кредитів, але й враховувати цілу низку показників, що характеризують позиції банку на ринку відповідних продуктів, цільові орієнтири розвитку, специфіку внутрішньої організації, тобто все те, що складає систему стратегічного фінансового планування в банку.

Зазначений підхід заснований на таких припущеннях:

існує ефективний ринок проміжного продукту (у цьому випадку - грошовий ринок) з досить чітко визначеними цінами;

ресурси можуть бути вільно продані/куплені відповідним підрозділом на даному зовнішньому ринку.

Проте одночасне виконання цих двох умов можливе досить нечасто. За відсутності ефективного ринку грошових коштів неможливість застосування даного методу не викликає сумнівів у менеджерів і досить детально описана в літературі з управлінського обліку.

Спотворення у разі відсутності можливості у підрозділів банку купувати/продавати грошові кошти на зовнішньому ринку з технологічних або адміністративних причин навіть за наявності ефективного зовнішнього ринку менш очевидні і, як правило, на практиці не беруться до уваги. Водночас застосування ринкового підходу в цьому випадку (унаслідок неоптимального рішення з питання обсягу виробництва продукту) призводить до недоотриманого прибутку для банку - лідера ринку даного продукту і збитків для банку-аутсайдера.

Інше питання, яке слід вирішити при використанні ринкового методу оцінки прибутковості, - це вибір ринку, параметри якого мають бути прийняті як прибуткові. Річ у тому, що цінові параметри в різних секторах фінансового ринку різні, і, скажімо, процентні ставки на ринку міжбанківських кредитів відмінні від процентних ставок по внесках фізичних осіб. Крім того, для прибутковості роздрібних депозитів, зокрема, характерний часовий лаг у русі за фінансовим ринком при загальному підвищенні процентних ставок. Розв'язанням даної проблеми було б встановлення для кожного бізнесу банку критеріїв, що розраховуються на основі процентних ставок на відповідному секторі фінансового ринку. Однак і такий підхід не можна визнати задовільним, оскільки навіть у розвинених економічних системах при досить ефективному оптовому ринку капіталів ринок роздрібних депозитів і кредитів має риси олігопольного, а в багатьох випадках є практично монопольним.

Варіантом є метод розподілу маржинального прибутку між центрами пропорційно змінним витратам по виробництву даного продукту.

Загалом найважливішими недоліками, що обумовлюють обмежені можливості для розподілу маржинального прибутку між центрами зазначених методів, є такі:

методи дають односторонній розгляд проблеми: або тільки на основі внутрішніх параметрів функціонування банку, або тільки на основі характеристик зовнішніх ринків;

обидва методи не відображають завдання ресурсу в розподіленні комерційних ризиків, включаючи ризики по операціях самого банку та систематичні ризики, властиві даному банківському бізнесу, і фінансових ризиків банку загалом, обидва методи не дозволяють прийняти адекватне теоретичній базі управлінське рішення по оптимальному обсягу залучення центрами відповідальності ресурсів.

Тому ці методи не відповідають завданням визначення прибутковості повною мірою і можуть служити не основою прийняття управлінських рішень, а лише додатковою інформацією для цілей менеджменту.

Однією зі спроб вирішити недоліки існуючих нині методів визначення прибутковості є метод альтернативних ринкових витрат.

Основна ідея даного методу в тому, що банк, як і будь-яка комерційна організація, має три напрямки діяльності - комерційну (робота з клієнтурою), фінансову (залучення і розміщення капіталів) і інвестиційну (вкладення у позаоборотні активи) і при проведенні фінансового аналізу необхідно коректно розвести ці напрямки (включаючи грошові потоки і властиві цим напрямкам ризики), провести оцінку кожної з них, а потім отриманий результат запропонувати як базу прийняття управлінських рішень.

Суть методу полягає в тому, що з усіх сегментів бізнесу банку (центрів відповідальності) вибирається опорний, який відповідає фінансовому ринку по залученню капіталу, що найбільшою мірою демонструє риси ефективної конкуренції.

Таким чином, можна визначити основні методологічні принципи прибутковості центрів відповідальності в комерційному банку, а саме:*

поділ банку на центри відповідальності, відповідні цілям аналізу, передбачає розгляд усіх можливих альтернатив по залученню і розміщенню грошових коштів, відповідних стратегічній позиції банку;

уніфікація ресурсу, що перерозподіляється між центрами відповідальності, відносно ризику ліквідності;

розмежування основних параметрів комерційної діяльності банку і оптимальної позиції на ринку капіталу і вибір останньої як опори для проведення порівняльного аналізу;

визначення опорним сегментом фінансового ринку, що виявляє найкращі ознаки ефективності на основі показників інформаційної асиметрії.

Розробка системи оцінки прибутковості операцій на основі зазначених принципів дозволить банку адекватно оцінювати діяльність підрозділів банку і насамперед філіальної мережі, планувати грошові потоки, а також здійснювати коректні розрахунки фінансових результатів при реструктуризації банку і, зокрема, при придбанні або продажу філіалів і відділень. Можливість вирішення таких фундаментальних завдань фінансового аналізу демонструє значення оцінки прибутковості операцій як стрижневого елемента діяльності банку.