Розвиток банківської системи України. Поняття і суть кредиту

З появою суспільного поділу праці, як уже зазначалося, виник і обмін товарів, а з останнім - гроші. Необхідність розширеного виробництва товарів, товарно-грошові відносини стали необхідною умовою виникнення кредиту, на перших порах лихварського.

Крім лихварського кредиту, товаровласники надавали один одному кредити при купівлі-продажу товарів, оскільки виробництво і продаж різних товарів потребують різного часу. Якщо продаж товарів за готівкові гроші не міг здійснитися, то сплату товарів переносили на інший термін, тобто продавали в кредит. Із плином часу кредит набуває загального характеру і висвітлює рух капіталу та відносини між кредитором і позичальником. Лихварський кредит започаткував ці відносини міх кредитором і позичальником.

Лихварський кредит - кредит в докапіталістичних формаціях, що надавався дрібним виробникам, рабовласникам і феодалам із сплаченням високого відсотка. Можливість його надання ґрунтувалась на вагомому зростанні лихварського капіталу.

Лихварський капітал - капітал, що надавався в позику дрібним виробникам, рабовласникам і феодалам і приносив відсотки. Є особливою історичною формою капіталу, характерною для докапіталістичних способів виробництва. Гроші, що отримуються в позику від лихварів, виступають як капітал тільки для кредиторів, у руках позичальників вони служать лише купівельним і платіжним засобом. Однією з особливостей лихварського капіталу є надзвичайно високий рівень відсотка: у рабовласницькому і феодальному суспільствах лихварі стягували десятки і навіть сотні відсотків у рік.

Джерелом відсотка на лихварський капітал є додаткова (і частково необхідна) праця рабів і дрібних виробників.

Лихварський капітал виник ще в період розкладання первісно-общинного ладу на основі появи в надрах первісної общини майнової нерівності, пов'язаної з приватною власністю на засоби виробництва і обміном. Зосередження землі, худоби і грошових багатств у руках верхівки суспільства і потреба в грошах маси дрібних виробників привели до його виникнення і розвитку. Лихварі, якими виступали передусім представники родової аристократії, жорстоко експлуатували позичальників, надаючи їм позики під заставу не тільки земельних дільниць, але й самої особистості позичальників. При забезпеченні позик землею непогашений їх у встановлений термін призвело до переходу земельних дільниць у руки лихварів, а при забезпеченні позик особистістю позичальників останні, а також члени їх сімей, поневолювалися лихварями. Таким чином це сприяло розвитку рабства. При рабовласницькому ладі лихварський капітал отримав подальший розвиток, виступаючи у двох формах: 1) грошових позик дрібним виробникам, головним чином селянам; 2) грошових позик рабовласникам. Дрібні виробники вдавалися до позик лише в разі крайньої потреби: нестійкість їх господарства, стихійні лиха (неврожаї, пошесть худоби і т.ін.), війни чи неспроможність сплатити податки, а рабовласники - унаслідок величезних витрат на споживання, що не покривалися прибутками від власного господарства. Відповідно різними були й способи використання взятих у позику грошей: дрібні виробники обертали їх на купівлю засобів до існування і засобів виробництва, яких бракувало, чи для сплати податків, а рабовласники - для купівлі предметів розкоші, спорудження палаців і т.н. Сама рабовласницька держава і міста також нерідко вдавалися до позик лихварів для покриття військових витрат, сплати данини і т.п. В умовах феодалізму лихварський капітал виступає також у двох формах: 1) позик дрібним виробникам-селянам і ремісникам, 2) позик феодалам. На пізній стадії феодалізму важливу роль у розвитку відіграв перехід від відробіткової і продуктової ренти до грошової і від натуральних податків до грошових. Потреба в грошах для купівлі засобів до існування, яких бракувало, і засобів виробництва (наприклад, худоби), для сплати ренти феодалам і податків змушувала селян вдаватися до лихварських позик, а грабіжницькі відсотки сприяли розоренню селян.

Накопичення великих грошових багатств у руках лихварів послужило одним із моментів первинного накопичення капіталу і виявилося важливим чинником виникнення класу капіталістів. Промислова буржуазія, що народжувалася, не могла користуватися лихварським кредитом унаслідок надзвичайно високих відсотків і потребувала по-капіталістичному організованого банківського кредиту з помірним відсотком. Боротьба промислових власників проти них спочатку набула форму законодавчого обмеження і зниження рівня відсотка, однак засилля їх було ліквідоване лише з розвитком банківської справи.

Кредитні відносини необхідні для розширеного відтворення виробництва за рахунок вільного додаткового капіталу, який ще не вкладений у придбання засобів виробництва.

Існують такі форми кредиту:

комерційний;

банківський;

споживчий;

державний та ін.

Комерційний кредит - тимчасове надання одними підприємствами іншим відстрочки про виплату грошей за проданий товар, виконані роботи, надані послуги. Комерційний кредит - це реальність, що відбиває втрату підприємствами ринків збуту і постачальників. Він украй необхідний, коли підприємства не мають вільних коштів для розрахунків за куплений товар, сировину чи матеріали. В умовах розвитку економіки комерційний кредит виконує важливу роль у прискоренні реалізації товарів та кругообіг капіталу. Його надання обмежується розмірами резервних капіталів підприємств і організацій, які здатні надавати комерційний кредит лише тоді, коли в них є надлишок капіталів.

Роль комерційного кредиту полягає в тому, що він надає можливість: скоротити обсяг обігових коштів підприємств і організацій; прискорити розрахунки і зменшити обсяги неплатежів між підприємствами; відчути господарську самостійність. Комерційний кредит надається не більше як на один рік.

Оформлення комерційного кредиту здійснюється за допомогою векселя. Вексель є документом, на основі якого формуються фінансово-господарські та юридичні взаємовідносини між кредитором та боржником.

Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця оплатити після закінчення строку визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателю).

Векселі розподіляються на переказні і прості.

Переказний вексель має такі реквізити: просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму; зазначення строку платежу; зазначення місця, де буде здійснено платіж і найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; дату і місце складання векселя; підпис того, хто видає вексель (векселедавця) і найменування того, хто повинен платити (платника).

Простий вексель, крім реквізитів, обумовлених для переказного векселя, повинен мати просте і нічим не обумовлене зобов'язання сплатити зазначену суму.

Погашення комерційного кредиту здійснюється шляхом оплати боргу за векселем або перетворення комерційного кредиту в банківський.

Перетворення комерційного кредиту в банківський відбувається шляхом врахування (дисконту) або застави векселя у банку.

Врахування векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексель, сплачує пред'явникові зазначену у векселі суму мінус певний процент, а платіж отримує від платника тільки з настанням зазначеного у векселі строку.

Застава векселя - це операція, за якої банк бере вексель під заставу за встановленою в даному банку обліковою ставкою.

У разі несвоєчасного платежу або відмови від платежу за векселем банк подає вексель до протесту.

Протест векселя - це нотаріально або через судові органи подана заява кредитора про несплату суми векселедавцем в строк, вказаний на векселі.

Банківський кредит - це надання банком підприємствам, організаціям та іншим суб'єктам кредитування коштів у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та платності.

Позичальники повинні мати статус юридичної особи, самостійний баланс, власні кошти. Ними можуть бути і фізичні особи.

Банківський кредит надається в межах банківських ресурсів, які складаються з власних та залучених коштів.

До власних коштів належать статутні, резервні (страхові) та інші фонди, а також нерозподілений прибуток.

До залучених коштів належать залишки грошей на рахунках клієнтів, депозити організацій, вклади громадян і банківські кредити.

Банківські кредити можна класифікувати:

за строками користування - короткострокові (від кількох днів до одного року); середньострокові (до 3-х років); довгострокові (понад 3 роки);

за забезпеченням - забезпечені заставою (майном, цінними паперами); гарантовані (банками або третьою стороною); з іншим забезпеченням, наприклад, свідоцтво страхової компанії;

за методами надання - разові, відповідно до відкритої кредитної лінії і резервні або гарантійні;

за строками оплати процентів.

Споживчий кредит надається для закупівлі предметів особистого користування головним чином для придбання дорогих предметів тривалого користування, до яких належать автомобілі, телевізори, холодильники тощо.

В умовах економічної кризи споживчий кредит різко скорочується, а якщо і видається, то під високі проценти, що робить його недоступним для широкого кола користувачів.

Як уже зазначалось, провідне місце серед названих кредитів займає банківський кредит. Законодавство України передбачає, що банк повинен надавати кредити позичальникам під конкретні цілі, пов'язані з розвитком виробництва та товарообороту, інвестиціями, задоволенням споживчих потреб та інших видів діяльності, які передбачені статутами юридичних осіб та кредитними договорами. При цьому кредити для викупу державного майна можуть надаватися позичальникам тільки за рахунок власних коштів банку.

Забороняється використовувати надані кредити для:

погашення раніше наданих кредитів;

покриття збитків господарської діяльності позичальника;

формування та збільшення статутного фонду комерційних банків;

придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

Позичальникам, що мають прострочену заборгованість за раніше отримані кредити, нові кредити не надаються.

Можливість надання банківського і комерційного чи споживчого кредиту визначається після вивчення кредитоспроможності позичальника та прогнозування кредитного ризику.

Кредитний ризик - імовірність несплати позичальником за своїми зобов'язаннями у строк, визначений договором. Для зниження ступеня ризику банк надає кредити під заставу майна, під гарантії платоспроможних юридичних осіб та поручительство. Для підвищення гарантії погашення кредиту банк має право вимагати від позичальника страхування прокредитованого майна. У випадках підвищеного ризику