У практиці роботи банків для зниження ступеня ризику застосовується видача кредитів під заставу майна, під гарантії платоспроможних юридичних осіб та поручительство. Під кредит можуть бути заставлені товарні і товарно-розпорядні документи, цінні папери (акції, облігації, векселі, акцептовані покупцем або гарантовані третьою особою), депозити на рахунках у банку, гарантії страхових організацій, банків, фінансових та інших фірм, а також нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки).

Усі питання, пов'язані з кредитуванням, вирішуються банком і позичальником на підставі договору.

Кредитний договір - угода між банком і позичальником із визначенням конкретних умов надання кредиту, прав і обов'язків сторін. У кредитному договорі передбачається: мета кредиту, сума, строк, умови і строки надання і повернення, процентні ставки, порядок їхньої сплати, вид на забезпечення, зобов'язання і економічна відповідальність сторін, перелік звітності та періодичність її надходження до банку.

Важливим є і те, що погашення кредиту і нарахування на нього процентів здійснюється за платіжним дорученням позичальника. Індивідуальні позичальники розраховуються за кредити шляхом перерахування коштів з особистого рахунка чи депозитного, переказом через пошту, а також готівкою, У виняткових випадках банк може відстрочити погашення кредиту з підвищенням процентної ставки, але це за умови, що в позичальника виникли тимчасові фінансові ускладнення за непередбачених обставин і позичальник вжив відповідні заходи щодо їх усунення.

Відносини між банками-позичальниками у сфері кредитування передбачають додержання таких вимог:

діяльність банків у сфері кредитування не повинна суперечити основним напрямам грошово-кредитної політики;

кредитування позичальників має здійснюватися з дотриманням установлених економічних нормативів;

Державний кредит - це кредит, який надається державі як позичальникові і як кредиторові залежно від того, в якій ролі держава виступає. Державний кредит - одна із форм руху тимчасово вільних коштів.

Цей кредит, як правило, має цільове спрямування на поповнення дефіциту бюджету, який все більше посилюється внаслідок розладнання економіки, різкого зниження виробництва і скорочення доходної частини бюджету при постійному зростанні видатків, що посилює інфляційні процеси.

Таким чином, державний кредит є не що інше, як додатковий випуск грошей в обіг без товарного покриття.

Кредитна політика - система кредитних заходів, спрямованих на забезпечення економічних інтересів держави. Цими засобами, як правило, є різні пільги при наданні кредитів або введення жорстких заходів щодо їх видачі.

Методи проведення кредитної політики:

підвищення або зниження облікових ставок;

обмеження розмірів кредитів;

регулювання кредитних лімітів за біржовими операціями;

збільшення або зменшення долі споживчого кредиту.

З розвитком фондової біржі і випуском державою цінних паперів банки починають купувати і продавати цінні папери, що в одному випадку скорочує кредитні ресурси банків, а в іншому - збільшує.

Сукупність кредитних відносин, форм і методів кредиту та кредитні установи держави становлять кредитну систему. Кредитну систему складають банки, кредитні спілки, ломбарди тощо.

В умовах ринкової економіки кредитна система відтворює кредитні відносини, які виникають у зв'язку з переміщенням тимчасово вільних коштів від банків (продавців) до підприємств, організацій, населення (покупців) на засадах повернення з обов'язковою виплатою відповідних процентів за їх використання.

В операціях купівлі-продажу кредитних ресурсів банки виконують подвійну роль. З одного боку, вони скуповують тимчасово вільні кошти, тобто проводять пасивні операції, з іншого - продають їх, тобто виковують активні операції.

Виконання активних операцій банками - продаж кредитних ресурсів - передбачає дотримання певних принципів: забезпечення та платності кредиту, строковості, цільового характеру кредиту.

Банки у своїй діяльності виконують такі операції:*

залучають та розміщують грошові вклади й кредити;*

здійснюють розрахунки за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування;*

ведуть рахунки клієнтів і банків-кореспондентів;*

фінансують капітальні вкладення за дорученням власників або розпорядників інвестиційних центрів і фондів;*

випускають платіжні документи й цінні папери;*

купують, продають і зберігають платіжні документи, цінні папери та проводять операції з ними;

видають поручительства, гарантії та інші зобов'язання за третіх осіб, що передбачають їх виконання у грошовій формі;

купують в організацій і громадян та продають іноземну валюту готівкою і валюту, що перебуває на рахунках і вкладах;

залучають і розміщують дорогоцінні метали на рахунки і вклади та проводять інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики.

В усіх суспільствах кредит виступає системою грошових відносин, пов'язаною з тимчасовим перерозподілом вільних коштів, як правило, у формі банківського кредиту.

Банківський кредит є джерелом додаткових ресурсів, він використовується для відновлення основних фондів та їх розширення, формування оборотних фондів і фондів обігу. Для забезпечення постійного виробництва і його відтворення у все більших розмірах, постійного кругообороту капіталу підприємства повинні мати резерв коштів для проведення розрахунків із заробітної плати, для оплат матеріалів, сировини тощо. Якщо такий резерв відсутній, підприємство бере гроші в кредит.

Кредит виступає:

прискорювачем процесу відтворення виробництва, оборотності коштів;

регулятором грошового обігу, замінює готівку в обігу через безготівкові розрахунки;

забезпечує раціональне використання грошових резервів.

Кредитні відносини здійснюються в основному через банки, які виникли в процесі розвитку торгівлі, яка породила торговців грошима. Торговці грошима розпоряджалися вільними коштами купців і надавали їх у позику, а з часом виникли й розрахункові операції з переказу грошей з одного місця в інше, що й знаменувало створення банків.

Список літератури

1. Азаров В., Гурченко М. Основні напрями реформування державного підприємства // Економіка України. - 1995. - № 2. - С. 59-63.

2. Ассонов Г.Ф., Хуторненко С.А., Шаблий Е.И. Особенности экономической культуры в США, Японии и странах Западной Европы. - К.: УкрНТИ, 1992. - 60 с.

3. Бабич В.П., Сало И.В. Государственное управление финансами в рыночной экономике. - К.: Акад. информатики* 1994. - 97 с.

4. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. - К.: Либідь, 1995. - 320 с.

5. Борисенко А. Экономико-математическая модель эффективного использования инвестиций // АПК: экономика, управление. - 1995. - К" 1. - С. 25^30.

6. Браунинг П. Современные экономические теории. - М.: Экономика, 1986. - 160 с.

7. Гальчинський А.С Сучасна валютна система. - К.: Лібра, 1993. - 96 с.

8. Д'яконова І.І. Податки та податкова політика України. - К.: Наукова думка, 1997. - 122 с.

9. Д'яконова 1.1. Теоретичні та економічні основи інвестиційної діяльності. - Суми: Слобожанщина, 1998. - 68 с.

10. Котлер Ф. Основы маркетинга. - М.: Прогресе, 1990. - 736 с.

11. Кредитна система України і банківські технологи: У 3 кн. // За ред. І.В. Сало. - Львів: Банківський інститут, 2002. - 1350 с.