Банківська звітність. Економічний аналіз діяльності комерційного банку
Аналіз діяльності комерційного банку є одним із найважливіших напрямків економічної роботи. У цьому аспекті велике значення має правильна організація роботи як на мікрорівні (тобто в окремому банку), так і на макрорівні (у банківській системі), без здійснення якої важко визначити основні напрямки грошово-кредитної політики, прогнозовану ситуацію на кредитних ринках країни; висновки про стійкість і надійність банківської системи в цілому та виконання банками встановлених стандартів і нормативів.
Основним об'єктом аналізу є комерційна діяльність кожного окремого банку. Водночас суб'єктами аналізу можуть виступати як комерційні банки, так і їх контрагенти, у тому числі Центральний банк, інші кредитні установи, аудиторські фірми, реальні і потенційні клієнти і кореспонденти та інші фізичні і юридичні особи. У зв'язку з цим визначаються різні напрямки і критерії аналізу. Методика ж аналізу балансу має бути єдиною для порівняння отриманих в результаті аналізу даних.
Основа аналізу балансу банку полягає в досягненні оптимізації структури активних і пасивних операцій з метою максималізації прибутку. Аналіз звітності визначає фінансову стабільність і надійність банку, доцільність і перспективи подальшої його діяльності.
Аналіз діяльності комерційного банку включає оцінку стану і результатів діяльності банку за звітний період, порівняння фінансового стану і результатів його діяльності з результатами діяльності інших банків та узагальнення результатів аналізу і підготовку рекомендацій для прийняття управлінських рішень, спрямованих на поліпшення діяльності і функціонування банків.
При оцінці стану і результатів діяльності банку слід здійснити аналіз структури активних і пасивних операцій, визначити значення показників, які характеризують достатність капіталу і ліквідність балансу банку та виконання нормативів, встановлених Національним банком України, а також провести аналіз прибутковості діяльності банку.
Здійснення аналізу діяльності банку включає ряд етапів.
Аналіз стану обліку і звітності: аналіз даних синтетичного обліку (оборотних відомостей, бухгалтерських книг); аналіз даних аналітичного обліку (особистих рахунків, журналів, картотек).
Аналіз банківського балансу та інших форм звітності: аналіз балансових статей; аналіз позабалансових статей; аналіз даних інших форм звітності.
Аналіз стану договорів - операційних і господарських.
Основним інформаційним джерелом для здійснення аналізу є баланс банку. Він складається з активної і пасивної частини. Активи включають у себе все нерухоме і фінансове майно, яким володіє банк, зокрема, грошову готівку, цінні папери, комп'ютерне обладнання тощо. Позички, надані банком, також вважаються його активами, оскільки вони є потенційними платежами згідно з укладеними угодами.
Пасиви складаються з усіх зобов'язань банку, крім зобов'язань його власників.
Основні етапи проведення аналізу банківського балансу такі:
1. Попередній етап, який включає:*
попереднє групування статей активу і пасиву, зокрема, в активі виділяють такі статті: касу; кошти на резервному рахунку в НБУ; кореспондентські рахунки в банках; всі кредити, видані банком, у тому числі короткострокові і довгострокові; депозити в інших банках; вкладення в цінні папери; факторингові операції; основні засоби; інші активи.
У пасиві виділяються такі статті, як статутний фонд, резервний фонд, інші фонди, кореспондентські рахунки банків, розрахункові та інші рахунки клієнтів, депозитні рахунки клієнтів, інші кредитори та прибуток;
перевірку відповідності окремих груп статей активу і пасиву за різними критеріями (строками, видами витрат, джерелами, контрагентами);
розрахунок нормативних та оціночних показників;
складання таблиць;
підготовку матеріалів для ілюстрацій.
Аналітичний етап - це описання одержаних розрахункових показників і визначення тенденцій у діяльності банку, які складаються за звітний період.
Підсумковий етап - викладення результатів аналітичного етапу та розробка рекомендацій.
У процесі аналізу балансу банку застосовують такі методи:
метод порівняння, за яким визначаються причини і рівень динамічних змін та відхилень за статтями на ліквідність банку і прибутковість його операцій, а також резерви підвищення їх доходності;
метод групування, який дозволяє через систематизацію даних балансу з'ясувати суть явищ і процесів, що аналізуються.
За джерелами і формуванням вкладень рахунки балансу поділяються на активні, пасивні і активно-пасивні. Проводиться також групування рахунків балансу щодо виділення власних і залучених коштів, довгострокових і короткострокових фінансових вкладень, видів доходів, витрат і прибутку. Статті групуються за рівнем ліквідності, доходності і вартості.
За періодичністю проведення аналіз балансу банку класифікується як щоденний, щотижневий, місячний, квартальний та річний. Залежно від спектра питань, що вивчаються, він поділяється на повний, тобто такий, коли вивчаються всі аспекти діяльності банку (як зовнішні, так і внутрішні його зв'язки) та тематичний - такий, коли вивчається лише вузьке коло питань, що надають змогу виявити можливості поліпшення окремих напрямків діяльності комерційного банку.
За метою і характером аналізу балансу розрізняють:
попередній аналіз, що застосовується при оцінці стану рахунків для виявлення спроможності здійснення комерційним банком будь-яких операцій;
оперативний аналіз, який проводиться в процесі поточної роботи банку для оцінки дотримання нормативів ліквідності та інших показників, вжиття термінових заходів, що забезпечують їх дотримання, а також отримання достатнього прибутку;
остаточний (подальший) аналіз, який застосовується для визначення ефективності діяльності комерційного банку за звітний період, а також для виявлення резервів підвищення доходності;*
перспективний аналіз, що прогнозує очікувані результати в майбутньому періоді, а також визначення нових видів операцій та внутрішньобанківської політики.
Залежно від об'єкта аналіз балансу банку поділяється на:
функціональний, тобто такий, що надає змогу виявити спеціалізацію діяльності комерційного банку, його місце в системі розподілу банківських послуг, форми і перспективи взаємодії з іншими контрагентами системи, а також такий, що дозволяє оцінити ефективність і доцільність функцій, які виконує банк. Цей аналіз здійснюється на підставі загальної суми балансу, співвідношень розмірів депозитів і кредитів, власних і залучених коштів, а також частки міжбанківських операцій у загальному обсязі ресурсів і їх вкладень. У результаті функціонального аналізу виявляються можливості підвищення прибутковості і ліквідності банківських операцій через включення неефективних та пошуку прогресивних засобів виконання потрібних операцій;
структурний аналіз, який здійснюється за видами банківських операцій і за яким визначаються склад і питома вага економічних контрагентів за активними і пасивними операціями, а також структура доходів, витрат і прибутку банку;
операційно-вартісний аналіз, що поглиблює визначення доходності банку і надає інформацію про вартість і рентабельність (чи збитковість) конкретних операцій. Він надає змогу оцінити значення кожного виду операцій у формуванні прибутку банку і розробити основні напрямки депозитно-позикової політики щодо конкретних контрагентів з метою максималізацїї доходу.
Макроекономічний аналіз балансу сприяє визначенню масштабності активно-пасивних операцій і банківського прибутку, а також рівня участі комерційного банку чи групи банків у формуванні грошової маси, розподілу банківських послуг, регіонального розподілу кредитних ресурсів.
Аналіз масштабності активно-пасивних операцій здійснюється шляхом порівняння масштабів конкретних видів операцій із середнім рівнем чи абсолютними (максимальними і мінімальними) значеннями аналогічних показників по банківській системі в цілому.
При формуванні "кредитного" портфеля враховуються такі ризики, як кредитний, при якому позичальники можуть бути не в змозі погасити свій борг; ризик ліквідності, коли в банку виявиться недостатньо грошових коштів для виконання платіжних зобов'язань у встановлені строки; процентний ризик, коли відбувається зміна процентних ставок, що негативно позначається на прибутку банку.
Кредитний ризик має контролюватися для підтримання його на належному рівні. Цього рівня можна досягти за допомогою поміркованого управління кредитами, а також таких заходів, коли кредит надається лише тим позичальникам, кредитоспроможність яких перевірена і є задовільною, коли кредитну угоду складають таким чином, щоб унеможливити невиконання її умов та коли постійно контролюється виплата відсотків і погашення основної суми боргу (якщо платежі переходять у категорію прострочених, вживаються належні заходи).
Враховуючи те, що найбільша питома вага припадає на кредитну діяльність в активних операціях банку, що є ризиковою для комерційного банку, виникає потреба аналізувати "кредитний портфель" банку. Його структура вважається задовільною, якщо питома вага кредитів без забезпечення сумнівних до повернення прострочених і пролонгованих становить не більше 50 відсотків.
Пасивна частина балансу характеризує джерела коштів і природу фінансових зв'язків банку, оскільки пасивні операції значною мірою визначають умови, форми і напрямки використання банківських ресурсів. Основними завданнями аналізу пасивів є визначення розміру власних коштів та їх зміна за період, що досліджується, розміру залучених коштів, їх структури і змін за період, що досліджується, частки власних і залучених коштів у загальній сумі балансу та аналіз дотримання нормативів достатності капіталу.
Аналіз власних коштів банку. Цей аналіз поділяється на якісний і кількісний. Перший дає змогу виявити, за рахунок яких джерел сформовані власні кошти банку, а другий визначає питому вагу джерел формування власних коштів у їх загальній сумі.
Власні кошти банку складаються із основного і додаткового капіталу та відрахувань. При цьому сума додаткового капіталу не перевищує суми основного капіталу.
До основного капіталу включається фактично сплачений статутний фонд, зростання якого коригується на коефіцієнт 0,8, та інші фонди, які створюються за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні банку після сплати податків і обов'язкових платежів (резервний, фонд основних коштів), а також кошти для компенсації втрат від знецінення у 1992 р. статутних фондів банків. До нього належать сума зареєстрованого статутного фонду +0,8 суми фактичного приросту статутного фонду над сумою зареєстрованого, резервний
