Розвиток банківської системи України. Основні напрями грошово-кредитних відносин

Кредитні відносини, які в умовах централізованої системи управління формувались як вольові позаекономічні методи впливу держави на грошовий обіг і кредит, не лише не поліпшували економічного становища країни, а сприяли посиленню економічної кризи. Адже кредити видавалися без відповідних розрахунків щодо майбутнього збільшення випуску продукції, це призводило до зростання грошового обігу, розвитку інфляції і знецінення грошей. Цьому сприяв і затратний механізм управління виробництвом - незавершене будівництво і збільшення кількості довгобудів, у яких заморожувалися багатомільярдні суми у вигляді оплаченого, але не встановленого устаткування. Випуск неякісних товарів, безгосподарність, марнотратство, понаднормативні запаси товароматеріальних цінностей тощо - усе це спричинило відрив кредитних ресурсів, грошових засобів від руху матеріальних цінностей, перенасичення народного господарства платіжними засобами і величезний дефіцит бюджету.

Таким чином, кредит безпосередньо впливає па рух грошей, а потім сам підпадає під його дію. Сталість і ефективність функціонування кредиту визначаються станом грошового обігу, а це потребує постійного їх регулювання. Послаблення дії кредитів на економіку відбулося внаслідок неузгодженості дій щодо використання кредиту. Питання чіткого законодавчого регламентування кредитного механізму потребують постійного вирішення, адже в нас уже вироблена чітка стратегія відносно проведення єдиної грошово-кредитної політики, оскільки кредит, незважаючи на постійне використання, розглядався завжди як щось допоміжне.

У перехідний період до ринкової економіки кредитні методи регулювання повинні застосовуватися для розв'язання найскладніших завдань, бути чинниками швидкого розвитку ринкових відносин і підтримання рівноваги в економіці та п регулятором. У цьому полягає причина спаду виробництва, росту інфляції та поглиблення кризи.

Отже, у перехідний період через кредит, тобто через кредитну систему, повинні поєднуватись усі важелі й механізми державного управління: планове керівництво державним сектором економіки, державне регулювання і прогнозування нових тенденцій ринкової економіки.

Кожна ланка кредитної системи має посісти своє місце у регулюванні ринкових відносин. Значення держави в цьому процесі не обмежується впливом на них через сферу кредитних відносин, воно проявляється і в законодавчому регламентуванні кредитних відносин у межах тих чи інших форм власності. Досвід переконує в тому, що вкрай необхідне чітке управління грошовим обігом і кредитом, проведення збалансованої податкової політики поступової перебудови формування бюджету з урахуванням приватизації державного майна. При цьому кошти від приватизації мають бути спрямовані на інвестування виробництва товарів народного споживання.

Розпад Союзу й утворення самостійних держав поставив на порядок денний питання про вироблення кредитного механізму зовнішньоекономічних зв'язків між державами. Це потребувало законодавчого закріплення правил зовнішньої торгівлі, ціноутворення, валютних платежів, валютного регулювання, платіжного балансу тощо. Оперативне вирішення цих питань було важливим ще й тому, що Україна є повноправним членом Міжнародного валютного фонду (МВФ) та інших міжнародних організацій.

Зазначимо, що вироблений роками кредитний механізм зовнішньоекономічних зв'язків базувався в основному на взаємовідносинах з Радою економічної взаємодопомоги. Торговельні угоди з нею укладалися в перевідних карбованцях, часто були збитковими для економіки держави і пасивними. Тому незалежна Україна почала розбудову кредитної системи.

Кожна самостійна незалежна держава повинна мати свій центральний банк. Відповідно до законодавства того періоду банківська система України є дворівневою і складається з Національного банку (перший рівень) та комерційних банків різних видів (другий рівень).

Основні функції, визначені для Національного банку Законом, такі: Національний банк є центральним банком держави, її" емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національному банку належить монопольне право на випуск грошей в обіг, а також випуск грошових знаків.

Для управління грошово-кредитним ринком Законом передбачались такі функції: встановлювати рівень резервних вимог для комерційних банків; надавати комерційним банкам кредити на строк за домовленістю; купувати та продавати цінні папери, що випускаються державою; надавати кредити банкам під заставу векселів та цінних паперів; купувати й продавати іноземну валюту і платіжні документи в іноземній валюті; випускати в обіг та регулювати кількість грошей, що перебувають в обігу; встановлювати процентні ставки за кредитами, що надаються комерційним банкам.

Виконуючи ці функції, Національний банк України і розпочав роботу з управління грошово-кредитним ринком. Слід мати на увазі, що в цей період Україна продовжувала перебувати в "рублевій" зоні, тому російський рубль використовувався як грошова одиниця.

Національний банк України пройшов кілька етапів регулювання грошово-кредитного ринку, поступово використовуючи функції через відповідні монетарні інструменти. Слід підкреслити, що використання їх пройшло через еволюцію застосування кожного з монетарних інструментів протягом 1992-2000 pp.

У першу чергу це були й обов'язкові резервні вимоги, встановлені для комерційних банків. Обов'язкові резервні вимоги - один із монетарних інструментів, який використовується центральними банками для регулювання грошової маси в обігу через вплив та дію грошового мультиплікатора, тобто здатність грошей через кредитну активність створювати нові гроші. Вплив цього монетарного інструменту на ефективність регулювання грошового обігу залежить від загальної економічної ситуації в державі, наявності інших монетарних інструментів, які можуть впливати на регулюючі процеси грошово-кредитного ринку.

У країнах зі стабільною економікою, що характеризується високим ступенем розвитку ринкових відносин, наявністю повного арсеналу фінансових інструментів, резервні вимоги для комерційних банків як монетарний інструмент управління грошово-кредитним ринком відіграють незначну роль.

В Україні, де немає реальних ринкових перетворень, відповідних фінансових інструментів, але є проблеми структурного та фіскального значення, обов'язкові резерви в період 1997-1998 pp. були домінуючими серед інструментів монетарної політики, за допомогою яких можна здійснювати оперативно ефективне управління грошово-кредитним ринком.

У період функціонування грошово-кредитного ринку в зоні використання рубля та відповідної підпорядкованості Держбанку СРСР з метою подальшого розвитку економічних методів управління кредитною системою (кредитними ресурсами) та розвитком мережі комерційних банків, починаючи з 01.07.1989 р. за вказівками Держбанку СРСР створюється Фонд регулювання кредитних ресурсів банківської системи (обов'язкові резерви) з перерахуванням установленого відсотка від залучених комерційними банками коштів за визначеними пасивними рахунками (розрахункові, бюджетні, за вкладами фізичних осіб тощо) на окремий балансовий рахунок станом на 1 число кожного звітного місяця.

Облік перерахованих у цей фонд коштів здійснювався за окремим рахунком банків за період з 01.07.1989 по 01.03.1994 року.

Норма резервування (депонування) банками залучених коштів на окремому рахунку встановлювалась відповідними вказівками Держбанку СРСР, а з травня 1991 р. Національного банку України і становила: у період 01.07.1989 р. - 5% (регулювання резервів на 1 число місяця), з 01.08.1990 р.

- 10%, а далі маємо значне зростання норми резервування більш ніж у два рази, тобто з 01.02.1993 р. - 25%. Ця ж норма залишається і в період з 01.05.1993 р. - 25°/" (середня норма) - встановлені диференційовані норми залежно від джерел залучених коштів.

Регулювання зазначеного фонду починаючи з 01.05.1993 р. здійснювалось (станом на 1 та 16 число місяця) у централізованому порядку в Національному банку в цілому по великих банках (Промбудбанк, Соцбанк, Агропромбанк, Ексімбанк, Ощадний банк), а щодо інших комерційних банків - регіональними управліннями Національного банку за місцем їх знаходження.

Резервування коштів комерційними банками на окремому рахунку в Національному банку через нерозуміння призначення обов'язкових резервів призводило до постійних намагань з боку окремих урядових структур та комерційних банків спрямовувати акумульовані кошти на кредитування загальнодержавних програм.

З метою більш ефективного управління грошовою масою в обігу та використання комерційними банками кредитних ресурсів протягом робочого дня в умовах функціонування універсальної платіжної системи з 1 березня 1994 р. введено новий порядок формування обов'язкових резервів із встановленням норми резервування в розмірі 15% від залучених банками коштів з утриманням їх на коррахунку в Національному банку України. За коштами, залученими банками в іноземній валюті, було встановлено норму резервування: з січня 1995 р. - 2%; з листопада 1996 р. - 5% ; з грудня 1996 р.

- 7% ; з 01.01.1997 р. - 9%.

Починаючи з листопада 1996 р. було дозволено комерційним банкам, за їхнім бажанням формувати обов'язкові резерви в іноземній валюті на окремому рахунку Національного банку України в банку Mees Pierson Amsterdam. В Ощадному банку України було введено порядок формування обов'язкових резервів з 01.06.1995 р. в розмірі 7,5% від суми залучених коштів населення на строкові вклади та вклади "до запитання".

Починаючи з 01.04.1997 р. встановлено єдину для всієї банківської системи норму формування обов'язкових резервів від суми залучених коштів як у національній, так і в іноземній валюті на коррахунку в Національному банку України в розмірі: 11% - з 01.04.1997 p.; 15% - з 01.12.1997 p.; 16,5% - з 01.09.1998 p.; 15% - з 01.01.1999 p.; 17% - з третьої декади лютого 1999 p., але вже з грудня 2001 р. обов'язкові резерви почали формуватись залежно від видів залучених коштів.

У цей період Правлінням приймались окремі рішення про:

внесення до джерел покриття обов'язкових резервів або вилучення з них у визначених Правлінням розмірах залишків готівки у касах банків та коштів,