зміну періодів регулювання обов'язкових резервів: декада, 15 днів, місяць, щоденно (вересень - жовтень 1998 p.).

Національним банком через систему формування обов'язкових резервів проводилась і політика впровадження в практичну діяльність фінансових інструментів. Так, у 1996 р., в період відповідної економічної стабільності, з метою сприяння залученню комерційних банків до фондового ринку державних цінних паперів дозволялось у покриття обов'язкових резервів зараховувати придбані державні цінні папери.

У період фінансової кризи, яка виникала періодично в 1997,1998,1999 pp., Національний банк через посилення вимог до комерційних банків щодо забезпечення формування обов'язкових резервів, збільшення норми резервування, вилучення з покриття обов'язкових резервів активів (вкладень у державні цінні папери та готівки), зменшення періоду резервування забезпечував відносно стабільну основу для функціонування грошово-кредитного ринку, зменшення тиску на національну валюту, стабільне функціонування банківської системи.

Так, з метою послаблення негативних впливів на грошово-кредитний ринок внаслідок кризи в Росії (серпень 1998 р.) Національний банк України ввів щоденний контроль за формуванням комерційними банками обов'язкових резервів, підвищивши норму їх із 15% до 16,5%. Це надало можливість досягти керованості грошово-кредитного ринку та зберегти банківську систему. За період з 03.09.1998 по 01.08.1999 рік значно зменшилась кількість комерційних банків, що не забезпечували формування обов'язкових резервів та суму недорезервування.

При здійсненні контролю за формуванням комерційними банками обов'язкових резервів перед Національним банком виникла проблема застосування штрафних санкцій. Штраф за недорезервування коштів можна було стягнути за рішенням арбітражного суду з виконанням затяжних процедур оформлення. У зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національний банк України" відповідно до статті 25 було розроблено Положення про нормативи обов'язкового резервування коштів банківською системою за принципово новими методами.

Основу принципів цього положення становлять обов'язкові резерви як один з основних монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк здійснює регулювання грошово-кредитного ринку та грошової маси в обігу. Для всіх комерційних банків передбачено встановлення єдиного нормативу формування обов'язкових резервів від суми залучених коштів як у національній, так і в іноземній валюті.

Формування обов'язкових резервів здійснюється в процентному відношенні до зобов'язань у цілому за консолідованим балансом комерційного банку - юридичної особи та іншої фінансової установи, у т.ч. їхніх філій, і відповідна сума коштів обов'язкових резервів має бути на кореспондентському рахунку комерційного банку за певний період регулювання.

Покриття сум обов'язкових резервів будь-якими видами активів комерційного банку не допускається. Норма резервування та період, протягом якого здійснюється контроль за формуванням обов'язкових резервів, визначається окремими рішеннями Правління, з урахуванням стану виконання грошової політики чи ситуації на грошово-кредитному ринку. Формування обов'язкових резервів здійснюється лише в національній валюті на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національному банку України. Формування обов'язкових резервів з використанням кореспондентського рахунку та визначення обсягу формування обов'язкових резервів за формулою середньоарифметичної дає можливість комерційним банкам більш ефективно управляти кредитними ресурсами. Для підтримання на певному рівні грошової маси в обігу Національний банк України використовує обов'язкові резерви для комерційних банків через дію грошового мультиплікатора. На підставі цього і встановлено, що недотримання комерційним банком норм обов'язкового резервування є нічим іншим, як використанням коштів Національного банку, тобто здійсненням комерційним банком несанкціонованої кредитної емісії. За кожний випадок здійснення несанкціонованої кредитної емісії, тобто використання коштів Національного банку, комерційний банк сплачує Національному банку плату в розмірі облікової чи ломбардної ставки, залежно від причин недорезервування. Сплата відсотків за використання коштів обов'язкових резервів (опосередкованої кредитної емісії НБУ) відповідно до Закону України "Про оподаткування підприємств" відносилась до складу валових витрат комерційного банку.

Використання комерційним банком обов'язкових резервів як кредитної емісії Національного банку зі сплатою процентів за кредит НБУ дозволялось комерційним банкам не більше трьох разів на півріччя. У разі несплати, невчасної сплати процентів у розмірі, визначеному Національним банком України, за користування коштами обов'язкових резервів або порушення вимог щодо можливого використання обов'язкових резервів до комерційного банку застосовуються засоби впливу, передбачені статтею 62 Закону України "Про Національний банк України", у т.ч. і стягнення штрафу, який відноситься безпосередньо на прибуток банку. Проценти за залишками коштів обов'язкових резервів, що перебували на кореспондентське му рахунку комерційного банку, у Національному банку не нараховувались.

У період становлення Національного банку його взаємовідносини з комерційними банками будувались за дуже спрощеною схемою через укладення кредитних угод з надання кредитів комерційним банкам. Першу кредитну емісію Національним банком було здійснено 31 березня 1992 р. відповідно до п. З Постанови Верховної Ради України від 05.03.1992 p. № 2165-ХІ: "Прийняти пропозицію Національного банку про надання банкам емісійних кредитів терміном до 1 листопада ц. р. в сумі 20 млрд. карбованців для проведення міжбанківського заліку. Кредит на завершення заліку було видано 31.03.1992 р. комерційним банкам 10 областей на загальну суму 14,5 млрд. крб. за сплату 13% річних строком до 1 листопада 1992 року", У цей же період (1992 р.) було започатковано і надання кредиту Національним банком Міністерству фінансів на фінансування видатків, що не покриваються доходами.

Постановою Верховної Ради України від 09.04.1992 р. .№ 2259-ХІІ було передбачено:

Надання дозволу Національному банку України на кредитну емісію в загальній сумі 100 млрд. крб., з них 50 млрд. крб. на фінансування видатків бюджету, що не покриваються доходами.

Кабінету Міністрів України повернути наданий кредит на фінансування видатків бюджету, що не покриваються доходами, не пізніше І кварталу 1993 р.

Як показала практика, кредит не було погашено вчасно, а заборгованість уряду перед Національним банком з року в рік зростала. Верховна Рада України своїми Постановами від 14.05.1992 р. та від 15.05.1992 р. № 2335-ХІІ і № 2349-ХІІ прийняла рішення:

Дати дозвіл Національному банку України на кредитну емісію в сумі 15 млрд. крб., які спрямувати через комерційні банки на поповнення власних оборотних коштів організаціям будівельного комплексу.

Зобов'язати підприємства та організації будівельного комплексу після проведення індексації основних фондів і оборотних коштів забезпечити повернення наданого кредиту, але не пізніше IV кварталу 1992 року.

Національному банку України забезпечити надання вказаного кредиту під 14% річних.

Надати Національному банку 260 млрд. крб. кредиту для тимчасового поповнення оборотних коштів державних підприємств та організацій під 15 відсотків річних з наступним віднесенням на внутрішній державний борг.

Постановою Верховної Ради України від 02.07.1992 p. № 2396-ХІІ передбачено: "Для забезпечення індексації нормативів оборотних коштів в чотири рази дозволити Національному банку України додатково надати тимчасовий кредит у сумі 92 млрд. крб. з наступним віднесенням на внутрішній державний борг".

Усього протягом 1992 р. Національний банк України здійснив кредитну емісію на суму 1 трлн. крб., із яких було погашено 430 млрд. крб. Залишок погашеної заборгованості складав на 01.01.1993 р. 570 млрд. карбованців.

7 листопада 1992 р. було видано Указ Президента України "Про реформу грошової системи України". Відповідно до цього Указу Кабінет Міністрів України і Національний банк України прийняли Постанову від 8 листопада 1992 р. № 610-2 "Про реформу грошової системи України". Пунктом 2 Указу Президента передбачалось, що з 16 листопада 1992 р. єдиним законним способом платежу на території України стає український карбованець, представником якого в готівковому обігу виступає купон Національного банку України.

Постанова з цього питання передбачала:

Установити, що грошові знаки (банкноти та казначейські білети і монети) в рублях використовуються в Україні як засіб платежу в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 28 грудня 1991 р. № 378 "Про заходи у зв'язку з введенням в обіг купонів багаторазового використання" (ЗП України, 1992 p., № 1, ст. 1), лише до 23-ї години 12 листопада 1992 р.

Після 23-ї години 12 листопада 1992 р. усі платежі в Україні проводяться лише в українських карбованцях (у готівковому обігу - у купонах Національного банку України та монетою в копійках), за винятком випадків, коли дозволяється використання вільно конвертованої валюти.

Установи банків, розташовані на території України, їхні філії та обмінні пункти протягом 13-15 листопада 1992 р, приймають від юридичних і фізичних осіб рублеву готівку для її обміну на купонну або зарахування на вклади та рахунки в українських карбованцях у співвідношенні один до одного без обмежень сум коштів.

Усі господарюючі суб'єкти, установи й організації, розташовані на території України, зобов'язуються протягом 13-15 листопада 1992 р. скласти акти та здати до кас установ банків усю наявну рублеву готівку з пред'явленням першого примірника акта про інвентаризацію каси станом на 15 листопада 1992 р.

Невиконання вимог цього пункту тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Ощадний банк України та інші комерційні банки не пізніше 20 листопада 1992 р. подають установам Національного банку України звіт про суму прийнятої до обміну та зарахування на рахунки рублевої готівки, а також загальну суму вилученої з обігу рублевої готівки за станом на 15 листопада 1992 р.

Установи банків, розташовані на території України,