Поняття "закритий кредитний аукціон" означає, що до часу його проведення сума кредитів, яка пропонувалась від НБУ для продажу, та їх вартість були закритими для комерційних банків. Кожен із комерційних банків, який бажав взяти участь у кредитному аукціоні, самостійно вказував суму кредиту, яку бажав одержати, та свою ціну на нього.

Заявки на кредитних аукціонах задовольняються, виходячи із найвищого розміру запропонованої плати, та в межах оголошеної до продажу суми кредиту. Заявки комерційних банків з однаковою ціною задовольняються пропорційно до заявленої суми.

За період із 1994 по 1997 рік проведено 54 аукціони, через які розміщено 1664,6 млн. грн.

Відповідно до п. 2 Указу Президента України від 09.03.1995 р. № 194/ 95 "Про порядок надання в 1995 році державної кредитної підтримки підприємствам" Національному банку України було рекомендовано спрямувати в 1995 році до 20 відсотків первинної кредитної емісії, визначеної Верховною Радою України, на кредитування комерційних банків через кредитні аукціони для подальшого кредитування ними підприємств для проведення останніми заходів, пов'язаних із здійсненням програми санації та структурної перебудови підприємства, для нарощування обсягів випуску та реалізації продукції.

Перелік підприємств та розгляд їхніх програм на предмет доцільності кредитування визначався Міністерством економіки України.

Усього було надано таких кредитів на суму 180 млн. грн., із них за рахунок кредитів Національного банку 110 млн. грн. Кредит надавався строком на 1 рік і оформлявся через кредитні аукціони за плату на рівні облікової ставки. Більшість кредитів через брак реальних заходів із здійснення структурних змін на підприємствах своєчасно не були повернені й пролонгувались.

У зв'язку із введенням в дію більш цивілізованих та ефективних інструментів рефінансування комерційних банків із 1998 р. кредитні аукціони практично не проводились.

У зв'язку з розбудовою фондового ринку державних цінних паперів (1995 р.) з'явилась можливість застосовувати цей фінансовий інструмент при рефінансуванні комерційних банків.

Із 1997 року рефінансування комерційних банків активно здійснюється за допомогою операцій прямого РЕПО, суть яких полягає в тому, що Національний банк купує ОВДП у комерційного банку на певний період при умові, що комерційний банк у визначений строк викупить цінні папери. Різниця між ціною, за якою Національний банк купує цінні папери, і ціною, за якою продає їх комерційному банку, є платою комерційного банку за користування коштами Національного банку.

Операції РЕПО, крім функції рефінансування комерційних банків, виконують і функцію управління грошово-кредитним ринком; це операції зворотного РЕПО, коли Національний банк продає комерційним банкам із свого портфеля державні цінні папери із зобов'язанням викупити їх у комерційного банку через відповідний період.

Облік, переміщення та зберігання державних цінних паперів, які є предметом договору операції РЕПО, здійснюється депозитарієм державних цінних паперів у Національному банку.

З вересня 1995 року із започаткуванням функціонування фондового ринку державних цінних паперів з метою стимулювання подальшого його розвитку, підтримки необхідної ліквідності комерційного банку Національний банк запровадив порядок рефінансування комерційних банків під забезпечення державних цінних паперів (ломбардний кредит).

Передбачалось, що в забезпечення кредиту Національного банку надаються державні цінні папери.

Розмір ломбардного кредиту не повинен перевищувати 75% вартості портфеля цінних паперів комерційного банку, наданих у забезпечення ломбардного кредиту. Строк користування ломбардним кредитом - 10 днів, за окремими рішеннями Правління його може бути збільшено до ЗО днів.

Плата за ломбардний кредит установлюється рішенням Правління, вона вища облікової ставки.

Процентна політика всіх центральних банків є одним із найбільш ефективних монетарних інструментів регулювання грошово-кредитного ринку.

Управління грошово-кредитним ринком в Україні через процентну політику проходило досить складно, і дотепер (1999 рік) не вдається повною мірою використовувати цей монетарний інструмент регулювання грошово-кредитним ринком.

В Україні всі - від суб'єктів господарювання до органів виконавчої та законодавчої влади - хотіли мати кредитні кошти або безплатно, або принаймні за мізерну плату. А тому в 1992-1994 pp. майже вся кредитна емісія Національного банку спрямовувалась на кредитування окремих підприємств, галузей господарства, Міністерства фінансів за окремими рішеннями Верховної Ради України з визначенням плати за неї.

Плата за кошти Національного банку не відповідала економічним процесам, які відбувались у державі, і вартості національної валюти (купоно-карбованця), а тому й рівень інфляції в 1993 році склав 10155%.

Слід зауважити, що з грудня 2001 року облікова ставка НБУ встановлена на рівні 12,5 відсотка, а з березня 2002 року - 11,5 відсотка. Аналіз даних свідчить, що в періоди використання розміру облікової ставки адекватно економічній ситуації ефективність процентної політики значно підвищувалась.

З кожним роком розмір облікової ставки все більше наближався до реальної вартості національних грошей. На сьогодні з подальшим розвитком нових фінансових інструментів при визначенні рівня облікової ставки Національний банк орієнтується й на інші фактори, які впливають на формування розміру облікової ставки.

Національний банк виходить із того, що облікова ставка - це один із монетарних інструментів, за допомогою якого здійснюється регулювання грошово-кредитного ринку.

Рівень облікової ставки залежить від дії різноспрямованих факторів, що впливають на попит і пропозицію грошових коштів. Основні з цих факторів такі:

наявний рівень інфляції та інфляційні очікування економічних суб'єктів;

обсяг грошової маси в обігу та швидкість обертання грошей;

структура кредитної емісії Національного банку;

процентні ставки комерційних банків за кредитами та депозитами і за міжбанківськими кредитами;

структура залучених коштів комерційних банків (співвідношення строкових депозитів та коштів до запитання);

валютний курс національної грошової одиниці та девальваційні очікування в економіці;

дохідність за операціями з цінними паперами на відкритому ринку та ін.

Депозитний сертифікат Національного банку України - це один із монетарних інструментів, що є власним грошовим зобов'язанням Національного банку, який засвідчує депонування в НБУ в електронному режимі коштів комерційних банків і право комерційного банку на отримання внесеної суми та процентів після закінчення встановленого строку депозиту.

Першу спробу застосувати депозитний сертифікат Національного банку було зроблено в 1994 р. Тоді ж було розроблено й положення "Про депозитний сертифікат Національного банку". Але за відсутності потреби в регулюванні грошово-кредитного ринку за допомогою цього інструменту він не застосовувався в практичній роботі.

У 1995 р. з метою стимулювання розвитку фондового ринку державних цінних паперів Національний банк використав за основу положення "Про депозитний сертифікат" у роботі над положенням "Про технічний порядок проведення аукціонів з розміщення державних цінних паперів".

Починаючи з 1998 р. депозитний сертифікат Національного банку активно використовується Національним банком для оперативного регулювання грошової маси в обігу.

Депозитний сертифікат Національного банку має обмежену сферу обігу лише серед банківської системи.

Випуск, розміщення і платежі за сертифікатами Національного банку України здійснюються в грошовій одиниці України (гривнях) у безготівковій формі.

Залежно від стану загальної ліквідності банківської системи та кон'юнктури грошово-кредитного ринку Національний банк України приймає рішення щодо доцільності здійснення первинного розміщення сертифікатів Національного банку шляхом проведення аукціонів.

Операції з сертифікатами Національного банку України здійснюються на договірній основі виключно з комерційними банками - юридичними особами, які уклали з Національним банком України угоди про участь у депозитних аукціонах на відповідний рік.

До участі в аукціонах з розміщення сертифікатів допускаються комерційні банки, які не мають заборгованості за кредитами Національного банку України, забезпечують формування резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями, своєчасно і в повному обсязі формують обов'язкові резерви. Для кожного окремого випуску сертифікатів Національний банк України може встановлювати обмеження на потенційних власників.

Місце проведення аукціонів з розміщення сертифікатів - Національний банк України. Про дату проведення аукціонів комерційним банкам повідомляється засобами електронної пошти не пізніше ніж за один банківський день до цієї дати.

Правління Національного банку України може приймати рішення про дострокове погашення сертифікатів у разі суттєвої зміни на грошово-кредитному ринку, попередньо проінформувавши про це комерційні банки - власників сертифікатів не пізніше ніж за два банківські дні.

Сертифікати Національного банку мають право обігу на вторинному ринку лише серед комерційних банків, а також можуть використовуватися як застава на міжбанківському кредитному ринку.

Наразі можна зробити висновок, що запровадження Національним банком України монетарних інструментів з управління грошово-кредитним ринком дали позитивні наслідки для розвитку економічних процесів.

Але за допомогою тільки монетарних інструментів неможливо керувати економічними процесами.

Для ефективного розвитку економіки, здійснення економічних перетворень необхідно гармонійно поєднувати заходи на мікро- і макрорівнях шляхом структурних реформ, реформування фіскальної політики. Лише при поєднанні цих заходів можлива ефективна монетарна політика, яка також сприятиме економічному зростанню.

Список літератури

1. Азаров В., Гурченко М. Основні напрями реформування державного підприємства // Економіка України. - 1995. - № 2. - С. 59-63.

2.