Нагадаємо, що до зазначених факторів передусім належать значні інфляційні та девальваційні очікування населення; несприятливий інвестиційний клімат у країні (обсяг іноземних інвестицій в економіку України в обчисленні на душу населення чи не найнижчий серед країн із перехідною економікою); певні труднощі з виконанням поточного бюджету, в енергетично-паливному секторі економіки тощо. Тому для стримування інфляційних процесів потрібно насамперед вирішити численні структурні економічні проблеми, реформувати податкову систему та пов'язану з нею законодавчу базу, всебічно й у загальнонаціональному масштабі підтримувати тенденцію до економічного зростання. Зокрема, Національний банк України повинен і буде стимулювати процес реформування банківської системи як основного фінансового посередника в ланцюгу "заощадження - інвестиції".

Макроекономічна політика має бути спрямована на те, щоб продовжити та поглибити економічну стабілізацію, яка щойно розпочалася, надати їй незворотного характеру, не допустити припинення розвитку позитивних процесів в економіці внаслідок зростання інфляції. Виникнення інфляційного тиску на ранній стадії економічного відновлення свідчить про нагальну необхідність прискорення структурних реформ в економіці та фіскальній сфері. Саме вони нададуть змогу знайти компроміс в альтернативі "економічне зростання - інфляція".

Зокрема, уряду слід послідовно продовжувати розпочаті структурні реформи, активізувати грошову приватизацію, вживати подальших заходів щодо скорочення обсягів бартеру та збільшення частки продукції, оплаченої грошима, що у свою чергу підвищуватиме обсяги надходжень загальнодержавних податків.

НБУ, звісно, також має низку інструментів для стримування зростання грошової маси і відповідно зростання цін, які використовувалися при проведенні монетарної політики. Ефективність їх дії у поточній ситуації значною мірою залежить від стерилізації зростання чистих іноземних активів шляхом скорочення внутрішніх активів НБУ.

Одним із таких інструментів є скорочення чистого кредиту комерційним банкам шляхом проведення операцій на відкритому ринку. Щоправда, використання державних цінних паперів як фінансових інструментів не може здійснюватися в обсягах, достатніх для забезпечення необхідного рівня стерилізації (потенційні кредитори, які раніше мали проблеми з ОВДП, ставляться до державних цінних паперів дещо упереджено). Застосування зазначеного інструменту пов'язане також із відволіканням частини грошових ресурсів банківської системи від кредитування реального сектору економіки.

У ситуації, що склалася, зберігає свою актуальність такий інструмент, як депозитний сертифікат НБУ. Проте слід зважати на витрати, які можуть знижувати власний прибуток Національного банку і відповідно надходження до бюджету. Отже, можливості застосування депозитного сертифіката НБУ певною мірою обмежені.

Ще один інструмент, яким можна скористатися з метою стримування інфляції, - зменшення рефінансування та ломбардного кредитування комерційних банків Національним банком України. Однак це, як правило, пов'язано з підвищенням відсоткових ставок, що суперечить політиці поступового зниження облікової ставки НБУ, задекларованій урядом у програмі "Реформи заради добробуту". Поступове зниження Національним банком облікової ставки впродовж 2000 року значною мірою сприяло економічному зростанню в країні.

Уповільнити зростання пропозиції грошей НБУ міг би також шляхом зменшення грошового мультиплікатора, тобто підвищенням норми резервних вимог для комерційних банків. Унаслідок такого підходу проблема стерилізації (у частині витрат) перекладається на комерційні банки, що може погіршити поточний фінансовий стан банківської системи, а відтак - призупинити процес збільшення обсягів кредитування нею економіки.

Дія кожного з розглянутих інструментів має короткостроковий характер і не усуває фундаментальних причин інфляції, до того ж може бути надміру витратною як для банківської системи, так і для економіки в цілому.

Тому в економічних умовах, що нині склалися в Україні, оптимальним фактором стримування інфляції є зменшення заборгованості уряду перед НБУ та банківською системою в цілому. Зрозуміло, такий підхід потребує стабільного профіциту бюджету (або альтернативних джерел запозичень для уряду). Щоб він з'явився, необхідно знайти можливості для компенсації в бюджеті запозичень у банківської системи шляхом збільшення надходжень від приватизації, а головне - упорядкувати податкову базу, успішно завершити бюджетну реформу та ліквідувати недоїмки.

Проблема заборгованості із платежів до бюджету з боку платників податків потребує вирішення. Загальна сума заборгованості перед бюджетом залишається значною.

Особливо критична ситуація щодо податкових надходжень до бюджету склалася в паливно-енергетичному комплексі.

Ще однією проблемою, яка безпосередньо впливає на інфляційний розвиток, є дебіторська та кредиторська заборгованість суб'єктів господарювання. Стан у розрахунках між суб'єктами господарювання призводить до виникнення різних форм "квазігрошей", грошових сурогатів та бартерних операцій. З одного боку, вони шкодять ефективності розподілу фінансових потоків в економіці, спотворюють реальну вартість грошей (кредиту і процентів за ним) і збільшують недоїмку до бюджету, а з іншого - ускладнюють проведення виваженої монетарної політики, функціонування фінансової системи України в цілому. Ці проблеми потребують якнайшвидшого та ефективного розв'язання.

Питання неплатежів (поряд з іншими структурними та законодавчими проблемами) у свою чергу пов'язане з підвищеними кредитними ризиками, які існують у сфері кредитування реального сектору банківською системою. Високий процент за банківськими кредитами у реальному вимірі віддзеркалює значні ризики, пов'язані з кредитуванням підприємств. Водночас такі відсотки є перешкодою на шляху модернізації економіки, макроекономічної стабілізації загалом і контролю за інфляційним процесом зокрема.

Головною передумовою наявності у державі "сильних" грошей є її спроможність зберігати відносну стабільність вартості своїх грошей. Це передбачає, по-перше, відповідну фіскальну політику, по-друге, розумний контроль та регулювання пропозиції грошей із боку центрального банку за допомогою монетарної політики. Необмежений випуск грошей перетворює їх у безоплатне благо. Надлишкова грошова маса спричиняє гонитву за товарами, швидке зростання цін, виникнення дефіциту товарів та послуг. Знецінення вартості грошової одиниці призводить, по-перше, до того, що вона перестає виконувати функцію засобу обміну, зростає рівень доларизації економіки, бартеру. По-друге, люди готові використовувати гроші як засіб заощадження лише доти, доки вони можуть забезпечувати збереження своєї купівельної спроможності в майбутньому. По-третє, економіка може використовувати національну грошову одиницю як міру вартості лише у разі її відносно стабільної купівельної спроможності. Тому функція контролю за пропозицією грошей повинна здійснюватися інституцією, незалежною від політичних, урядових, а тим більше лобістських, тіньових та корумпованих сил.

Особливого значення в період структурної перебудови й залучення в українську економіку значних іноземних інвестицій набувають зовнішня стабільність гривні та передбачуваність обмінного курсу. Аргументи на користь суттєвої девальвації гривні з метою підтримки українських експортерів не є переконливими з огляду на такі фактори:

навіть за нинішнього курсу більшість українських експортерів продає продукцію за демпінговими цінами, що свідчить про значні резерви у їх балансі "доходи - витрати";

велика частка критичного імпорту енергоносіїв у загальному імпорті, використання більшістю експортерів імпортованої продукції як вхідних ресурсів, існування певної частки реекспорту у загальному обсязі експорту (з використанням давальницької сировини), а також велика енергозатратність та енергоємність української економіки (зокрема експортерів) у разі девальвації гривні не забезпечать експортерам суттєвого прибутку, натомість зроблять економіку країни в цілому ще витратнішою;

експортери мають значні можливості для зростання прибутку за рахунок підвищення ефективності виробництва;

відношення експорту до ВВП, а також суттєве позитивне сальдо торговельного балансу за цей же період не дають підстав вважати поточний обмінний курс переоціненим.

Чи є у нас внутрішні джерела для утримання сильних і стабільних грошей? Безумовно. І основні серед них ~ кошти на руках у населення, приватизаційні резерви, кошти банківської системи та інших економічних суб'єктів, не інвестовані в реальний сектор економіки, а також залучення прямих інвестицій резидентів і нерезидентів.

Серед додаткових чинників підвищення попиту на гроші можна виділити такі:

зменшення частки бартеру та взаємозаліків у промисловості;

вихід частини економіки з тіньового сектору;

збільшення нарахувань до фонду заробітної плати та відрахувань до Пенсійного фонду, соціального страхування та ін.

Розбудова незалежної України та її макроекономічної політики неможлива без врахування зазначених чинників, особливо в процесі реального економічного зростання та продовження структурних реформ. Органам державного управління не варто забувати й про те, що невичерпним джерелом поповнення бюджету є гроші, які перебувають на руках у населення. Звичайно, йдеться не про безпідставне вилучення коштів у фізичних осіб, а про застосування економічних важелів для залучення цих грошей, а також коштів інших економічних суб'єктів в економічний обіг, про підвищення довіри населення до національної грошової одиниці. Останнє є одним із найважливіших чинників продуктивного вирішення проблеми економічного зростання в Україні.

Список літератури

1. Азаров В., Гурченко М. Основні напрями реформування державного підприємства // Економіка України. - 1995. - № 2. - С. 59-63.

2. Ассонов Г.Ф., Хуторненко С.А., Шаблий Е.И. Особенности экономической культуры в США, Японии и странах Западной Европы. - К.: УкрНТИ, 1992. - 60 с.

3. Бабич В.П., Сало