Якщо взяти середньостатистичні показники, розрив між 20 % бідними і 20 % багатими у США становив 1:13, у країнах ЄС — 1:6. У колишньому СРСР такий розрив був 1:4—5. В останні роки у процесі капіталізації відносин власності в Україні розрив між багатими і бідними (зокрема, між 5 % найбагатших і 5 % найбідніших) катастрофічно зростає і, за деякими оцінками економістів, становить на початку XXI ст. 1:100.

Неофіційно національний доход перерозподіляється у сфері тіньової економіки. До неврахованих і заборонених видів діяльності належать: 1) здійснювана у неконтрольованих державою формах економічна діяльність суб'єктів господарювання; 2) пов'язана з шахрайством (виготовленням і збутом фальшивих грошей, цінних паперів та ін.), фальсифікацією тощо; 8) пов'язана з наркобізнесом, проституцією, торгівлею зброєю тощо кримінальна економіка.

Натепер до таких видів діяльності в Україні додалися вивіз товарів за кордон з метою наживи, незаконна конвертація валюти і махінації при цих операціях, надання кредитів комерційними банками за винагороду, незаконний вивіз валюти за кордон та ін. (з України за роки незалежності вивезено до 60 млрд дол.). У процесі зовнішньоекономічної діяльності підприємці приховують мільярди доларів. Масштаби тіньової економіки в країні досягають більше 50 % і загрожують національній безпеці.

Розподіл і перерозподіл національного доходу повинен узгоджуватися з вимогами соціальної та економічної ефективності і критеріями соціальної справедливості. Надмірне збагачення одних верств населення і зубожіння інших призводить до послаблення стимулів до праці в значної маси працездатного населення; намагання розбагатіти незаконними шляхами; втрати довіри до політики держави та інших негативних явищ. Таке збагачення надзвичайно поширилося в Україні в 90-ті роки XX ст. — на початку XXI ст.

До небажаних наслідків призводить зрівняльна політика у розподілі та перерозподілі національного доходу. Вона практикується нині в Україні, що виявляється насамперед у "зрівнялівці" оплати найкваліфікованіших (кандидатів і докторів наук у багатьох державних ВНЗ) з кваліфікованими і малокваліфікованими працівниками.

Споживання, заощадження і нагромадження національного доходу.

Внаслідок розподілу і перерозподілу національного доходу утворюються кінцеві доходи, які використовуються для споживання, заощадження і нагромадження і підпорядковуються дії різних економічних законів. Споживання поділяють на невиробниче і виробниче.

Споживання невиробниче — процес індивідуального, колективного і суспільного використання товарів і послуг з метою задоволення різноманітних потреб.

Споживання виробниче — це процес використання речових та особистісних елементів продуктивних сил у процесі праці.

Наступною ланкою використання кінцевих доходів є заощадження — процес відкладання населенням частини своїх грошових доходів для здійснення майбутніх покупок і задоволення відповідних потреб. Нагромадженням є відкладання частини доходу на розширення виробництва, а в умовах капіталізму — це процес перетворення частини додаткової вартості на капітал, що є необхідною умовою для розширеного відтворення всіх елементів економічної системи, а отже, технологічного, суспільного, економічного способів виробництва.

Спрямований на споживання, заощадження і нагромадження національний доход не збігається з величиною створеного національного доходу, який зменшується на суму втрат. Наприклад, у сільському господарстві колишнього СРСР втрачалося до третини сільськогосподарської продукції, в Україні натепер — не менше 20 %. Можливі втрати частки створеного національного доходу і від стихійного лиха. Крім того, використаний національний доход може відрізнятися від створеного доходу на величину сальдо зовнішньоторговельного балансу. Якщо країна імпортує більше товарів і послуг, ніж експортує, то використаний національний доход перевищуватиме створений, і навпаки. Але це не означає, що країні вигідніше більше ввозити товарів і послуг, ніж вивозити.

Велике значення у поліпшенні функціонування економічної системи має оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням національного доходу, яке виражає закон нагромадження. Між цими двома величинами постійно існує суперечність, яка може перерости у конфлікт: надмірно великий фонд споживання не дає змоги здійснювати розширене відтворення, а надмірне нагромадження частки створеного національного доходу стримує споживання населення, зростання його особистих доходів, що підриває стимули до праці, формує затратний тип економіки.

Закон нагромадження — наявність внутрішньо необхідних, сталих і суттєвих зв'язків між збільшенням фонду нагромадження та вдосконаленням його структури, зростанням на цій основі суспільної продуктивності праці, з одного боку, і збільшенням національного багатства, його якості та підвищенням життєвого рівня населення — з іншого.

За капіталізму діє закон капіталістичного нагромадження, специфіка якого полягає насамперед в тому, що доходи і життєвий рівень найбагатших верств населення зростають швидше за рахунок зростання суспільної продуктивності праці.

Основним джерелом фонду нагромадження е додатковий продукт. Він використовується і для розширеного виробництва, будівництва об'єктів соціального та культурного призначення, а також для створення страхових запасів і суспільних резервів.

Для розширеного виробництва необхідно виготовити не тільки таку кількість засобів виробництва, яка спрямовується на відновлення зношених протягом року засобів і предметів праці (або фонд заміщення), а й певний надлишок, який спрямовуватиметься для будівництва нових фабрик, заводів тощо.

Найважливішим елементом фонду нагромадження є виробниче нагромадження. Його норма виступає найвагомішою часткою валового (сукупного) нагромадження, у структурі якого першочергова роль відводиться амортизаційному фонду. Цей вид нагромадження спрямовується для будівництва нових заводів, електростанцій, залізниць, оснащення діючих підприємств новою технікою тощо. Завдяки цьому у розширеному масштабі відтворюється власність на засоби виробництва (кількісний аспект цієї категорії).

В Україні з 1990 по 2000 рік відбувалось катастрофічне зниження масштабів споживання, заощадження і нагромадження. Головною причиною цього стало тотальне зубожіння переважної частини населення, пограбування його з боку різних трестів, відсутність компенсації трудових заощаджень (така компенсація здебільшого відбулась в Росії і Білорусі, причому з набагато вищим показником щодо частки колишнього карбованця — відповідно 70 і 50 %, а в Україні — менше 0,5%, причому відшкодовувалося до 20 % вартості карбованця) та іншими чинниками.

На оптимізацію фонду споживання та фонду нагромадження суттєвий вплив має і процес інтенсифікації суспільного виробництва.

Ще одним важливим фактором радикальної зміни у співвідношенні фонду споживання і фонду нагромадження є проведення активної структурної політики. Тому першочерговим кроком у діях уряду повинна стати проблема з'ясування економічної доцільності існування деяких базових галузей промисловості в теперішніх обсягах і вибір найперспективніших наукомістких і високотехнологічних сфер. Основними критеріями їх вибору мають бути: експортний потенціал або можливість його нарощування; прискорений розвиток цих галузей, який сприяє підвищенню конкурентоспроможності більшості галузей промисловості (їх модернізація, підвищення ефективності); можливість заміни імпорту та ін.

До найперспективніших сфер народного господарства в Україні слід віднести електроніку, літакобудування, кораблебудування, трубопровідний транспорт, аерокосмічні ракети та апарати, сільське господарство, чорну металургію, харчову і текстильну промисловість, охорону здоров'я, охорону навколишнього середовища. Ці галузі повинні першочергово забезпечуватись фінансовою підтримкою держави, постачатися ресурсами, користуватися податковими, кредитними пільгами тощо.

Література

1. Шегда А. В. Менеджмент: Навчальний посібник. — К.: Знания, 2002. — 583 С

2. Шницер М. Порівняння економічних систем: Пер. з англ. — К.: Основи, 1997.

3. Штайльман К. Новая философия бизнеса: В 3 т. — Москва — Берлин. 1998.

4. Шумпетер Й. Капіталізм, соціалізм і демократія: Пер. з англ. — К.: Основи. 1995.

5. Эклунд К. Эффективная экономика. Шведская модель: Пер. со швед. — М.: Экономика. 1991.

6. Экономика: Учебник по курсу "Экономическая теория" / Под ред. А. С. Булатова. — М.: БЭК. 1997.

7. Экономическая безопасность. Производство, финансы, банки / Под ред. В. К. Сенчагова. — М.. 1998.

8. Экономическая теория (политэкономия): Учебник / Под ред. акад. В. И. Видяпина. акад. Г. П. Журавлевой. — М.: ИНФРА-М, 1999. — 557 с.

9. Экономическая теория: Учебник / Под ред. В. Д. Камаева. — М.: ВЛДОС. 1988. — 640 с.

10. Экономическая теория: Учебник / Под ред. И. Л. Николаевой. — М.. 1998.

11. Экономическая теория: Учебник для вузов / Под ред. А. И. Добрынина. Л. С. Тарасевича. — СПб.: *Питер Ком". 1999.

12. Экономическая энциклопедия / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.: Экономика. 1999. Экономическая энциклопедия "Политическая экономия" — М., 1979. — Т. 3. —- 623 с. Энциклопедический социологический словарь / Под ред.