Аналіз грошових ресурсів комерційного банку

Для проведення активних операцій комерційний банк формує ресурси, що складаються з власних та залучених коштів. Іноді їх класифікують як власні, залучені та запозичені ресурси. У банківській системі на власні кошти має припадати близько 10% коштів.

Велике значення у складі фондів банку має статутний фонд (капітал), який створює основу для економічної стійкості банку. Тому аналіз власних та залучених ресурсів банку доцільно починати з оцінки їх структури загалом та по кожній групі ресурсів. Крім того, необхідно відслідковувати тенденції змін у співвідношенні між цими групами. Від структури ресурсів залежать не тільки обсяги здійснення операцій банку, а й взагалі його функціонування. При цьому слід пам'ятати, що обсяги ресурсів (тобто їх кількісний бік) по-різному можуть впливати на стабільність та прибутковість діяльності банку.

Насамперед, необхідно визначити, до якої групи банків у банківській системі України належить досліджуваний банк. Для цього проводиться порівняльний аналіз обсягів та структури ресурсів комерційних банків України за друкованими балансами шляхом розрахунку питомої ваги окремої статті ресурсів у загальному обсязі за групою банків та за банківською системою загалом. Структура ресурсів наводиться в розрізі капіталу банку та його зобов'язань.

У ході аналізу вивчається роль окремих підрозділів у формуванні ресурсів банку в розрізі джерел за формулами, що показують питому вагу даного підрозділу банку у формуванні окремих джерел коштів та загальної суми. Це горизонтальний аналіз.

Крім цього, проводиться аналіз внутрішньорічних коливань пасивів банку, індексний аналіз основних показників.

Наступним етапом аналізу є визначення структури ресурсної позиції досліджуваного комерційного банку. Такий аналіз може бути кількісним та якісним. Він включає дослідження розвитку як ресурсів взагалі, так і окремих джерел їх формування.

Вважається, що збільшення власних ресурсів банку сприяє підвищенню прибутковості діяльності банку (оскільки цей вид банківських ресурсів розглядається як "безкоштовний") та поліпшує його економічні нормативи (достатність капіталу, платоспроможність).

Оскільки в ринковій економіці відбувається перерозподіл капіталу між галузями, очікування акціонерів щодо рентабельності акцій базується на співставленні її з аналогічними інвестиціями і адекватним рівнем ризику.

Джерела поповнення статутного фонду банку поділяються на внутрішні та зовнішні. До зовнішніх належить емісія акцій. До внутрішніх - капіталізація дивідендів та індексація статутного фонду. Для банку таке збільшення статутного фонду дає такі переваги:

¦ збільшення статутного фонду;

¦ спрощена реєстрація випуску акцій;

¦ зменшення податків.

Для акціонерів банку внутрішнє джерело поповнення статутного фонду має теж певні переваги:

¦ збереження частки в статутному фонді;

¦ пільги по податку на прибуток;

Нр - нетто-ресурси; Бр - брутто-ресурси.

Потім проводиться факторний аналіз цих коефіцієнтів:

¦ збереження абсолютного розміру дивідендів.

У разі проведення індексації статутного фонду відбувається не реальне збільшення розміру фонду, а лише його перерозподіл.

Під час проведення аналізу слід відразу усвідомити, кому необхідна дана інформація: акціонерам, правлінню, керівництву, клієнтам чи контрагентам банку. Поза-як від цього залежать і акценти, які робить аналітик. Насамперед необхідно визначити мету створення та функціонування даного банку: акціонерний банк, як правило, створюється для отримання доходів на вкладений капітал, функціонування державного банку зумовлене та регулюється потребами держави. Що стосується спеціалізованих банків, то їх створення зумовлене необхідністю обслуговування певного сектора економіки. Банк може функціонувати як окремий фінансовий інститут або як структурна складова фінансового холдингу, оскільки для самостійної фінансової одиниці характерне отримання прибутків, тоді як підрозділи банку лише виконують покладені на них функції (наприклад, розрахунково-касове обслуговування).

Основними складовими капіталу банку є:

— статутний капітал;

— емісійні різниці;

— викуплені власні акції;

— загальні резерви;

— резервні фонди;

— капіталізовані дивіденди;

— нерозподілений прибуток;

— переоцінка основних засобів.

Викуплені акції банку зменшують обсяг статутного капіталу, тому їх значення записується з мінусом. Переоцінка основних засобів здійснюється лише за законодавчими рішеннями.

Якщо в структурі власних коштів зростає частка фондів переоцінки, то це не є оцінкою якісної роботи банку, оскільки може говорити лише про інфляційні процеси в країні. При несприятливій ситуації для банку з надходженням доходів, а звідси і формуванні прибутку, частка власних коштів може значно знизитися. Тому дуже важливо для забезпечення фінансової стійкості банку нарощувати найбільш стабільну частку власних коштів — статутного та резервного фондів.

Проаналізувавши величину статутного фонду, слід проаналізувати і джерела його формування. Статутний фонд комерційних банків створюється шляхом випуску акцій або внеску паїв. В українському законодавстві формування статутного фонду дозволено лише грошовими коштами. Тому під час аналізу статутного фонду банку важливо оцінити його величину, частку кожного акціонера (пайщика) в загальній сумі статутного фонду, характер внесків пайщиків та спосіб оплати акцій акціонерами банку, фінансову стійкість учасників банку. Для цього слід скористатись реєстром акціонерів (пайщиків) або даними аналітичного обліку. Визначивши, який акціонер тримає "контрольний пакет" акцій, можна спрогнозувати майбутні зміни в діяльності банку, оскільки він матиме значний вплив під час обговорення стратегії розвитку банку.

Додатково розраховуються такі показники:

¦ неоплачена сума статутного фонду акціонерами банку;

¦ фактично оплачений статутний капітал;

¦ процент оплати статутного капіталу;

¦ статутний капітал на 1 грн. активних операцій;

¦ статутний капітал на 1 грн. кредитних вкладень;

¦ статутний капітал на 1 грн. власних коштів;

¦ статутний капітал на 1 грн. залучення коштів;

¦ статутний капітал на 1 грн. запозичених коштів;

¦ статутний капітал на 1 грн. зобов'язань банку;

¦ статутний капітал на 1 грн. валюти балансу;

¦ статутний капітал на одного акціонера;

¦ частка однієї акції в загальній сумі статутного капіталу.

Важливим показником стійкості фінансового становища банку є обсяг власного капіталу. Згідно з "Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні" капітал банку складається з:

де К - капітал банку;

ОК - основний капітал (І рівня);

ДК - додатковий капітал (ІІ рівня).

До основного капіталу відносять фактично сплачений зареєстрований статутний капітал, направлені на збільшення статутного фонду дивіденди, емісійні різниці, резервні фонди, прибутки минулих років. Але суму основного капіталу слід зменшити на обсяги нематеріальних активів та недосформованих резервів за активними операціями комерційних банків.

Щодо емісійних різниць, то тут є деякі складності. Емісійні різниці (або надлишковий капітал) створюються тоді, коли акції банку розміщуються на первинному ринку за ціною вище номіналу (продаж акцій за ціною нижче номіналу заборонено), вони обліковуються на рахунку 5010. При вторинному продажу різниця між ціною продажу і номіналом вже є результатом від торгівлі цінними паперами і обліковується на рахунках 6-го класу, тобто не є поповненням капіталу.

До додаткового капіталу належать резерви під стандартну заборгованість за кредитами, які надані клієнтам, загальних резервів, результату переоцінки основних засобів тощо.

До субординованого капіталу включаються кошти резидентів та нерезидентів, що залучені від фізичних та юридичних осіб на підставі угоди на термін не менше 5 років, зі щорічним зменшенням розміру цих коштів на 20% від їх первинного розміру протягом 5 останніх років угоди.

Це означає, що обсяги власного капіталу за даними балансу (V клас рахунків "Капітал банку") та за методикою НБУ мають різні значення. Власний капітал за абсолютною величиною менший власних коштів банку, оскільки до його складу не включаються відрахування.

При порівнянні структури власних коштів банку доцільно провести аналіз темпів росту власних коштів та статутного фонду, зокрема, що характеризує розширення масштабів діяльності. Далі необхідно проаналізувати стан інших фондів комерційного банку; зміни за період; чинники, що вплинули на них; а також розрахувати, яка частина прибутку йде на поповнення фондів.

Розмір капіталу банку залежить від його достатності стосовно:

1) розміру банку;

2) обсягу ризикованих активів;

3) обсягу критичних та неповноцінних активів;

4) очікуваного росту банку;

5) якості управління.

За розміром капіталу порівнюються коефіцієнти основного капіталу з його мінімальним рівнем; визначається зона надання сукупного капіталу за період; порівнюється коефіцієнт банку з середнім значенням по групі рівнозначних банків, враховуючи тренди, тобто ступінь зміни показників динаміки за окремими періодами.

При аналізі критичних активів ураховують:

1) зважений показник активів;

2) класифіковані показники активів і тренди.

Зважений показник використовують для розрахунку очікуваних збитків за видами позичок та створення резерву. Він дорівнює:

де Ксп — щорічний коефіцієнт списання позик на збитки по групах кредитів;

% ризику — процент ризику за відповідною групою кредитів. Величина зваженого показника дорівнює сумі відповідної групи, помноженій на коефіцієнт ризику. Класифіковані показники визначають

обсяг необхідних резервів по групі активів. Якщо результат більше або рівний сукупному капіталу, то банк ненадійний.

Якість управління власним капіталом оцінюється визначенням співвідношення залучених за допомогою облігацій, векселів коштів та акціонерного капіталу, а також дивідендів порівняно з середнім показником за групою банків.

Основними показниками оцінки достатності капіталу у світовій практиці є:

- абсолютний мінімальний статутний капітал;

- співвідношення між капіталом I та II рівнів;

- коефіцієнти достатності капіталу I рівня та сукупного до ризикованих активів;

- коефіцієнт лівериджу (важеля);

- співвідношення темпів росту сукупного капіталу до активів.

Далі проводиться аналіз показника прибутковості капіталу (ROE):

Останнім етапом проведення аналізу є визначення, до якої групи банків за рівнем капіталізації належить досліджуваний банк.

У березні 1988 р. Базельський комітет з регулювання і методів нагляду за банками, що складається