"Ваги" в знаменнику від 0 до 100%.

Порядок розрахунку зважених класифікованих активів наведено в Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційного банку. За ступенем ризику активи поділяються на 5 груп.

У банках України та країнах загального ринку цей коефіцієнт називають коефіцієнтом Кука. Для України це коефіцієнт платоспроможності, який не може бути меншим ніж 8%.

Ще одним показником достатності капіталу є:

Але для банківської системи характерне все ж таки формування ресурсної бази за рахунок залучення та запозичення коштів на платній основі.

У світовій практиці близько 90% всієї потреби в грошових ресурсах для здійснення активних операцій банк покриває за рахунок залучених коштів. Як правило, основну частину цих коштів становлять депозити, тобто ресурси, покладені в банк юридичними та фізичними особами на відповідні рахунки. Крім того, спостерігається і зростання іншої частини зобов'язань банків - недепозитних джерел залучення коштів, до яких відносять отримання позик на міжбанківському ринку, угоди про продаж цінних паперів зі зворотнім викупом, облік векселів та отримання позик у Центрального банку, продаж банківських акцептів, випуск комерційних цінних паперів, операції з цінними паперами власної емісії (облігації, сертифікати, векселі).

Основними напрямами аналізу залучених коштів є:

¦ вивчення динаміки і структури залучених ресурсів банку;

¦ визначення питомої ваги кожної групи залучених коштів та загального обсягу цих коштів у валюті балансу банку;

¦ вивчення динаміки номінальної середньої ціни ресурсів, середньої номінальної процентної ставки по залучених коштах загалом і за окремими видами;

¦ розрахунок реальної вартості залучених ресурсів, зокрема окремі види;

¦ проведення аналізу чинників, що вплинули на відсоткову ставку за залучення коштів;

¦ аналіз динаміки частки процентних витрат по залучених коштах у загальному обсязі витрат;

¦ виявлення основного чинника подорожчання ресурсів.

де НЦ- середня номінальна річна ціна (% - ставка) ресурсів; % - проценти сплачені за рік; Зал. кошт. - середні залишки залучених коштів. Передусім, аналізується структура та динаміка загальних обсягів залучення коштів банком.

Можливий і інший поділ зобов'язань банку, наприклад, окремо виділяючи:

¦ кошти до запитання;

¦ строкові депозити юридичних осіб;

¦ строкові вклади населення;

¦ міжбанківські кредити;

¦ ресурси власної системи;

¦ міжфілійні обороти;

¦ кредиторська заборгованість;

¦ інші.

Міжфілійні обороти існують лише в багатофілійних банках, але вони можуть бути як пасивні, так і активні. Ресурси власної системи теж виникають у разі купівлі-продажу ресурсів у середині одного банку дирекціями та відділеннями один в одного або в головному управлінні.

Основною базою для аналізу депозитної політики банку виступає динамічний ряд даних про залишки коштів на депозитних рахунках банку. Для цього необхідно їх класифікувати за ступенем постійності: на депозити до запитання та строкові.

Ще однією класифікацією депозитів може бути розподіл залишків на депозитних рахунках по юридичному статусу власника:

— депозити юридичних осіб;

— депозити міжбанківські;

— депозити фізичних осіб.

При вивченні депозитів слід скористатися методиками проведення аналізу внутрішньорічних коливань, це дасть можливість визначити тенденції руху залишків на рахунках та розробити завдання із планового залучення коштів, які надсилаються до структурних підрозділів банку.

Додаткову характеристику якості депозитів можна отримати за допомогою таких коефіцієнтів.

¦ Коефіцієнт нестабільності депозитів (Кн.):

Кн = сума достроково вилученого вкладу / загальна сума вкладу.

¦ Коефіцієнт використання депозитів (Кв):

Кв = середні залишки по кредитах / середні залишки по депозитах.

де Сз — середній термін зберігання в днях; Зв — середній залишок вкладів; Д — кількість днів у періоді.

Для оцінки стабільності грошових вкладів населення як ресурси короткострокового кредитування використовують такі формули:

Рівень осідання коштів, що надійшли на вклади, розраховують так:

де Ро - рівень осідання;

Зв1 - залишок вкладів на кінець;

Зв0 - залишок вкладів на початок;

Нв - надходження на вклади.

Великий рівень осідання говорить про можливість банку використовувати їх як довгостроковий ресурс.

Окремо розглядаються міжбанківські кредити. Характеристика використання МБК як ресурси банку починається з визначення його питомої ваги в загальній сумі ресурсів банку за певний період часу. Специфікою міжбанківського кредитування є те, що вони використовуються не для власних потреб, а для надання позик клієнтам. МБК має такі форми:

¦ міжбанківські позики на основі кредитного договору;

¦ залишки на коррахунках, що заброньовані на визначений термін під узгоджений відсоток;

¦ кредит у формі овердрафту по коррахунку;

¦ централізовані кредити, що надаються для підтримання певних галузей народного господарства;

¦ переоблік та перезастава цінних паперів;

¦ централізовані кредити, що купуються на кредитному аукціоні.

Види кредитів Національного банку України:

- кредити РЕПО;

- кредити, куплені на закритих кредитних аукціонах;

- ломбардний кредит;

- стабілізаційні кредити.

Ефективність використання міжбанківських ресурсів можна оцінити за коефіцієнтом дохідності наданих кредитів за певний період:

та співставити отримані показники з загальною доходністю активних операцій.

Для оцінки залежності комерційного банку від МБК розраховуються коефіцієнти:

¦ МБК отримані / обсяг кредитних вкладень;

¦ МБК отримані / зобов'язання.

У практиці закордонних банків, якщо даний коефіцієнт перевищує 75%, це свідчить про надто ризиковану політику банку, а якщо менше 65% — то про пасивну кредитну політику.

¦ МБК отримані / власні кошти;

¦ МБК отримані / статутний капітал;

¦ МБК отримані / валюта балансу;

¦ МБК отримані / МБК надані.

Високий рівень цього показника свідчить про позитивне балансування між залученням та розміщенням коштів банку, що дозволяє досить легко виконувати свої зобов'язання по МБК. Хоча, крім того, слід ураховувати не лише дані по обсягам цих коштів, а й терміни дії угод.

Висока питома вага міжбанківського кредиту в загальному обсязі залучення коштів призводить до подорожчання кредитних ресурсів банку, оскільки це досить дорогий інструмент. Рекомендований рівень міжбанківських ресурсів у ресурсах банку близько 20%, але сучасний стан потенційних клієнтів банку не дозволяє банкам залучати значні обсяги депозитів, і тому відсоток МБК дещо вищий.

Крім того, аналітикам слід проводити дослідження динаміки середньої ставки відсотків за залученням коштів та порівнювати її з середніми ставками інших банків та банківської системи загалом.

Факторний аналіз процентних витрат проводиться таким чином:

де V— процентні витрати;

D — депозити;

Pd—депозитні проценти;

Стійку базу для розвитку активних операцій банку складають депозитні операції, які є найбільш дешевими ресурсами.

При оцінці процентної політики комерційного банку слід проаналізувати вартість усіх ресурсів за формулою:

Затрати на придбання визначаються за допомогою даних звіту про прибутки та збитки у вигляді статей - процентні витрати за коштами СГД, фізичних осіб, банків. Тобто іншими словами це середньозважена річна відсоткова ставка, наприклад, 20,8%, а ставка резервування становить 15%.

При цьому реальна ціна цих ресурсів визначається так:

Тобто, реальна ціна становить 20,8%/(100-15)*100=24,5%.

3.2.3 Аналіз кредитних операцій комерційного банку

Кредитування традиційно вважається одним з основних напрямів роботи банку. За рекомендаціями світових фінансово-кредитних організацій, якщо в активах банку кредитування займає менше 65% - кредитна політика банку є пасивною, якщо частка перевищує 75% - агресивною.

При проведенні аналізу кредитної політики необхідно враховувати багато чинників:

Внутрішні та зовнішні чинники мають великий вплив на дохід, який отримає банк, тому банки намагаються їх враховувати.

На першому етапі проводиться аналіз структури кредитного портфеля банку. Загалом надані кредити банків можна поділити на довгострокові та короткострокові.

Приймаючи рішення про кредитування, банки повинні враховувати можливий негативний розвиток позичальників більшою мірою, ніж позитивний. У процесі управління кредитними ризиками можна виділити чотири основних етапи, які визначають завдання цього процесу.

1. Аналіз і оцінка кредитних ризиків. Банк має встановити на основі різних джерел інформації види і взаємозв'язок ризиків, від яких він може зазнати збитків. Потім потрібно визначити, які види ідентифікованих ризиків можуть бути виміряні. З урахуванням витрат на збір і обробку інформації необхідно далі виділити ризики, які підлягають вимірюванню, і ризики, якими можна нехтувати.

2. Визначення величини ризиків. Визначення кількісної величини ризику дає можливість оцінити розмір потенційних збитків і сформувати за допомогою активних інструментів управління рівень ризику.

3. Управління кредитними ризиками. Виробити стратегію і методологію управління кредитними ризиками. Управління ризиками може бути спрямоване як на запобігання виникненню кредитних ризиків, так і на подолання негативних наслідків кредитних ризиків для рентабельності і ліквідності банку.

4. Контроль за ефективністю управління кредитними ризиками.

Відділ із управління кредитними ризиками розробляє методологію

управління кредитними ризиками, формує політику в сфері аналізу, оцінки, прогнозування і моніторингу ризиків, застосування класифікації кредитів, використання застав і гарантій, управління проблемними кредитами, а також встановлює обмеження на кредитування залежно від галузі, регіону, ризику позичальників, стандарти на документацію кредитів.

Доречно розрізняти такі складові кредитного ризику: кредитний ризик щодо позичальника, кредитний ризик щодо способу забезпечення позики, кредитний ризик щодо кредитної угоди, зважений кредитний ризик та портфельний кредитний ризик.

Для мінімізації кредитного ризику банкам у процесі своєї діяльності необхідно звертати увагу на низку чинників, які впливають на ступінь ризику неповернення платежу:

1) ступінь концентрації кредитної діяльності банку в якій-небудь галузі, яка чутлива до змін в економіці;

2) питома вага кредитів та інших банківських контрактів, що припадають на клієнтів, які знаходяться в тяжкій ситуації;

3) концентрація діяльності банку в нові,