За термінами планування кредитної діяльності розрізняють такі прогнози:

• оперативний (до 6 місяців);

• короткостроковий (на один рік);

• середньостроковий (до 5 років);

• довгостроковий, або перспективний (понад 10 років).

За видом подання прогнозних показників розрізняють такі прогнози:

• точковий, коли прогнозне значення подається у вигляді окре-мого числового значення прогнозованого параметра;

• інтервальний, коли прогнозне значення подається у вигляді інтервалу, до якого належить значення прогнозованого параметра;

• багатоваріантний, коли прогнозне значення подається у вигляді множини можливих числових значень прогнозованого параметра.

Методологію прогнозування складають кілька основних методів:

1) нормативне прогнозування;

2) експертних оцінок;

3) прогнозування на основі балансових рівнянь;

4) економіко-статистичні;

5) економіко-статистичного моделювання.

Нормативне прогнозування полягає в розробці раціональних нормативів кредитної діяльності, які розглядаються як прогнозні на майбутній період. Важливе місце у процесі використання цього ме-тоду посідає розрахунок коефіцієнтів відхилення фактичних показ-ників кредитної діяльності від нормативних. При цьому доцільно ви-користовувати нормативи, як встановлені НБУ, так і розраховані кожним комерційним банком окремо з урахуванням особливостей його спеціалізації та функціонування.

Метод експертних оцінок, або метод Дельфі, полягає в тому, що з метою формування прогнозу здійснюють опитування експертів — спеціалістів з кредитної діяльності про перспективи певного виду кре-дитування, розвитку кредитного портфеля, ринку позичкових капіталів тощо. Відповіді розміщують у вигляді ранжованого ряду, за даними якого розраховують медіану та квартілі. Експертів, відповіді яких пере-бувають у межах певної квартілі, ознайомлюють з відповідями, що не перебувають в її межах. Після цього здійснюють другий тур опитуван-ня. У разі досягнення мінімальних розбіжностей у відповідях форму-люють прогнозну тенденцію.

Прогнозування на основі балансових рівнянь — з огляду на певну зміну одного чи кількох параметрів балансового рівняння роб-лять прогноз про зміну інших параметрів за інших однакових умов.

Наприклад, на основі рівняння балансового зв'язку між показни-ками залишку позичок на початок періоду, обсягу виданих позичок, кредитообороту й залишку позичок на кінець періоду

можна прогнозувати будь-який параметр за умови фіксованої зміни одного або двох вихідних параметрів.

Припустимо, потрібно скласти прогноз залишку позичок на кінець періоду в разі зміни обсягу виданих позичок з В до В і зміни креди-тообороту з КО до КО. Оскільки Зк = Зп, то рівняння набере вигляду

тобто

Але таким значення залишків кредитів на кінець прогнозованого періоду буде лише за умови незмінності всіх інших факторів, що впли-вають на кредитну діяльність банку, наприклад: якості та структури кредитного портфеля, кредитоспроможності клієнтів банку, відсутності різких коливань кон'юнктури ринку позичкових капіталів та ін. Отже, такий прогноз, хоча й простий у розрахунку, проте недосконалий, бо потребує проведення додаткових досліджень.

Одним з методів економіко-статистичних розрахунків і моделюван-ня є екстраполяція показників кредитообороту на майбутній період за допомогою трендових моделей

або

Трендові моделі дають можливість апроксимувати тенденцію кре-дитообороту банку. Ці моделі доцільно застосовувати тоді, коли не очікується різкого чи великого впливу всіх інших факторів (крім часу) на показник кредитообороту. Цю саму модель можна використовувати для прогнозування сезонних коливань показника кредитообороту.

Ще один економіко-статистичний метод — прогноз за допомогою багатофакторних динамічних або статично-динамічних моделей

Добираючи модель прогнозування, важливо визначити ту, яка за-безпечує найбільшу точність і вірогідність прогнозу. Для перевірки моделі на якість доцільно розраховувати коефіцієнт помилки прогно-зу, тобто відхилення фактичного значення прогнозованого парамет-ра від прогнозного

де р — кількість прогнозів, що справдилися; q — кількість прогнозів, що не справдилися.

За допомогою цього коефіцієнта перевіряється достовірність про-гнозу. Але недолік цього методу полягає в тому, що перевірити якість прогнозу можна лише після закінчення прогнозованого періоду, ос-кільки для такої перевірки потрібно мати фактичні дані за прогнозо-ваний період.

Існує метод, за допомогою якого можна перевірити якість прогно-зу до початку прогнозованого періоду. За допомогою формули Тей- ла розраховують помилку прогнозу до настання прогнозованого пе-ріоду:

де р — прогнозне значення тенденції кредитообороту (або іншого показника); а — фактичне значення тенденції.

Якщо прогноз абсолютно точний, то коефіцієнт дорівнює нулю. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, то прогноз дає такі самі резуль-тати, що й прогнозування за допомогою екстраполяції. Якщо ж він перевищує одиницю, то прогноз дає гірший результат, ніж прогнозу-вання за допомогою екстраполяції.

Добираючи вид прогнозної моделі, необхідно дотримуватись та-ких умов:

• інформація для моделювання повинна відповідати стандартним вимогам до неї;

• результати прогнозування мають бути оцінені за допомогою критеріїв надійності;

• добраний метод прогнозування необхідно перевірити на при-датність для прогнозування кредитної діяльності банку (з урахуван-ням її особливостей та характеристик факторів, що на неї впливають).

Планування — ще один важливий елемент управління кредит-ною діяльністю банку. Це процес обробки фактичної та розрахунко-вої інформації, внаслідок якого у прогностичному аспекті визначають-ся параметри кредитної діяльності банку в майбутньому періоді.

Результатом планування як процесу є план.

Планування буває кількох видів, які можна класифікувати за пев-ними ознаками:

• за часом:

— короткострокове;

— середньострокове;

— довгострокове;

• за масштабністю:

— у цілому по банку;

— за функціонально-структурними підрозділами банку;

— за окремими видами операцій банку;

• за рівнем планування:

— стратегічне;

— тактичне;

— оперативне.

Здійснюючи планування кредитної діяльності, необхідно дотриму-вати ряд принципів:

• єдності (планування повинно мати системний характер; кредит-ну діяльність не можна розглядати окремо від характеристик та тен-денцій інших активних і пасивних операцій банку);

• неперервності;

• точності та адекватності методів і засобів планування постав-леній меті;

• гнучкості.

Основні методи планування:

• економіко-статистичні, в основі яких лежить метод екстрапо-ляції, що передбачає статистичне спостереження динаміки певного показника кредитної діяльності банку, визначення тенденції його роз-витку та її продовження на майбутній період. Основні підходи до про-гнозування шляхом продовження тенденції такі:

1) на основі середніх темпів зростання та приросту;

2) методом плинної середньої;

3) на основі трендових моделей;

• економіко-математичне моделювання, в основі якого лежить метод добору математичної моделі, що найкраще апроксимує харак-теристики та поведінку досліджуваного явища;

• нормативний;

• балансовий.

Статистичне оцінювання кредитного ризику. Групування кредитів за рівнем ризику

Кредитний ризик пов'язаний з можливістю збитків, втрат, надмірних витрат тощо внаслідок надання кредиту суб'єкту підприємницької діяльності. Ці ризики пов'язані з управлінням кредитним портфелем.

Основа ефективної кредитної діяльності банку — розрахунок, оптимізація структури та зменшення рівня ризику банку в цілому та за окремими операціями.

Облік кредитних ризиків лежить в основі кредитної стратегії ок-ремого банку чи системи банків. Тому у процесі дослідження кредит-ного портфеля варто враховувати такі фактори ризику:

1) якісну характеристику активів, що залежить від вибору цільо-вих ринків і визначається за секторними характеристиками й геогра-фічними обмеженнями. Використовується групування клієнтів: юри-дичних осіб — за розмірами виробництва, обсягами збуту та ін., а фізичних осіб — за рівнем доходу;

2) сегменти ринку цільових клієнтів, рівень платоспроможності клієнтів банку;

3) види кредиту за цільовим призначенням і термінами;

4) абсолютний розмір одного окремого кредиту;

5) частку одного кредиту в сумі власних коштів банку;

6) неповне виконання клієнтами своїх зобов'язань;

7) сукупність негативного впливу зовнішніх факторів на кредитну діяльність банку;

8) частку великих кредитів;

9) односпрямованість кредитів, відсутність диверсифікації кредит-ного портфеля та ін.

Сукупність кредитних ризиків поділяється на три великі групи: А, Б і В.

До групи А належать ризики, котрі пов'язані з безпосередньою діяльністю банку, його професійною спрямованістю; до групи Б — ризики, пов'язані з платоспроможністю та кредитоспроможністю клієнтів банку; до групи В — ризики, пов'язані з економічним станом держави в цілому, грошовим, валютним і податковим регулюванням, станом банківської системи в цілому, тобто зовнішнім щодо банку се-редовищем.

До групи А належать такі ризики:

• концентрація кредитних ризиків — надання великої частки кре-дитів одному або невеликій групі позичальників (клієнтів). Інструмен-том, що характеризує цей процес, може бути аналіз концентрації за допомогою моделі кривої Лоренца, коефіцієнтів концентрації та ін. Пропорційність у розподілі кредитів характеризується рівномірним розподілом сукупності, а їх концентрація є індикатором прояву моно-полістичних тенденцій;

• надмірне поширення та швидке збільшення обсягів діяльності банку, що означає видачу позик у розмірах, які не відповідають його капіталу, поширення діяльності на невідомі йому місця та регіони або там, для функціонування в яких банк недостатньо підготовлений (на-приклад, недостатньо обладнаний).

• існування системи пов'язаного кредитування, тобто надання банком позички позичальникам, що пов'язані системою участі з бан-кірами, банком, системою банків, а також існування дочірніх і холдин-гових структур банку;

• неузгодженість, тобто кредитування без узгодженості у пропор-ціях розмірів кредитів щодо депозитного фонду;

• недосконала система стягнення позичок у разі конфлікту між банком і компанією, яка належить банку чи банкіру, або у зв'язку з політичним тиском на банкіра.

З метою запобігання втратам, пов'язаним з ризиками кредитної діяльності, та створення пропорційних ступеню ризику страхових ре-зервів для відшкодування втрат позички класифікуються за ступенем ризику. Згідно з цією класифікацією створюються резерви, диферен-ційовані за ступенем ризику виходячи з розміру позички та процента відрахувань від її суми за рахунок прибутку банку до його оподатку-вання. Розмір відрахувань у цьому разі прямо залежить від позиції конкретного кредиту на шкалі ризиків.

За ступенем ризику виокремлюють такі групи кредитів:

1) безнадійні, які за існуючих умов розглядаються як такі, що не підлягають поверненню, у зв'язку