Мета аналізу витрат банку — це підвищення ефективності банківської діяльності шляхом скорочення витрат і тим самим збільшення прибутків.

Перед аналізом витрат стоять такі завдання:

1) визначення суми сплачених витрат протягом певного періоду;

2) визначення структури та динаміки витрат;

3) визначення та кількісна оцінка чинників, що вплинули на розмір витрат;

4) порівняння результатів діяльності банку стосовно витратності з результатами попередніх періодів, інших банків;

5) визначення можливих резервів зменшення витрат.

Про обсяг витрат (сукупних та окремих) неможливо судити лише за абсолютною їх величиною і темпами приросту. Адже з розвитком банку збільшуються його активи, закономірно нарощується й абсолютна величина активів. Тому, аби з'ясувати тенденції зміни окремих видів витрат, використовують відносний показник: витрати / сукупні активи.

На основі його динаміки можна зробити висновок щодо зростання чи скорочення витрат та їх обґрунтованості. Як правило, у структурі витрат найбільшу питому вагу мають процентні витрати. Проте, за критеріями Світового банку, слід надавати значну увагу також іншим небанківським операційним витратам.

Зрозуміти структуру витрат банку важливо й для того щоб оцінити рівень розподілу трудових ресурсів і характер його діяльності. Наприклад, якщо установа робить ставку на платні послуги (консультація щодо складання та заповнення акредитивів або стосовно іноземної валюти), то операційні витрати у процентному відношенні до активів, які приносять дохід, у такої установи будуть вищими, ніж у іншої, націленої лише на гуртове кредитування великих позичальників.

Наступним етапом аналізу може бути розклад процентних витрат банку.

Величина сплачених клієнтам нарахованих процентів залежить від зміни сум залишків коштів на рахунках, процентної ставки. Кількісний вплив цих чинників на відхилення сум сплачених клієнтам процентів визначається як різниця показників, що аналізуються.

Останнім етапом проведення аналізу витрат банку є визначення за досліджуваний період економії чи перевитрат:

Абсолютна економія (перевитрати) = Ві-В1абоі-1;

Відносна економія (перевитрати) = Ві-В1*Іефекту.

Індекс ефекту розраховується як відношення доходів наступного періоду до доходів базового періоду або попереднього періоду. Причому, якщо число додатне — банк перевитратив кошти, а коли від'ємне — то зекономив. Необхідність такого аналізу викликана тим, що абсолютна зміна витрат не говорить про позитивну чи негативну тенденцію руху грошових коштів банку, оскільки невідомо, куди саме ці кошти спрямовуються. Якщо при збільшенні витрат прослідковується і збільшення доходів, тобто банк витрачав додаткові кошти для розширення клієнтської бази чи збільшення послуг, то витратність виправдана, коли ж навпаки - у банку є серйозні проблеми з ефективністю здійснення операцій.

Ефективність проведення різного роду банківських операцій у загальному визначається співвідношенням:

При дослідженні ефективності функціонування банку користуються загальними обсягами доходів та витрат, що містяться в звіті про прибутки та збитки банку. Часткові показники ефективності визначаються співставленням доходів та витрат по однорідних операціях, наприклад, ефективність здійснення операцій з під процентними коштами визначається шляхом співвідношення процентних доходів до процентних витрат.

Прибуток комерційного банку є головним показником його банківської діяльності. Згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" всі суб'єкти ринку здійснюють свою діяльність з метою отримання певного прибутку. Його розмір та рівень обумовлюють можливості банку щодо рішення стратегічних цілей та завдань, його фінансову стійкість та платоспроможність, конкурентоспроможність.

Управління прибутковістю передбачає розподіл сукупного прибутку банку за трьома напрямами отримання:

• операційний прибуток (збиток) — прибуток (збиток), створений на основі процентних доходів по позичках за винятком сплачених процентів;

• прибуток (збиток) від операцій з цінними паперами — різниця між доходами від операцій з цінними паперами і витратами на їх здійснення;

• прибуток (збиток) від неопераційної діяльності — різниця між прибутком, одержаним у результаті формування доходів по комісії (плата за доставку цінностей, обслуговування рахунків, отримані штрафи тощо) і витратами на забезпечення функціональної діяльності (витрати на утримання апарату управління, господарські витрати, амортизаційні відрахування і ремонт основних засобів), а також інші витрати (виплачена комісія, сплачені штрафи, поштові і телеграфні витрати, інші витрати).

Як вже зазначалося, прибуток банку характеризується не тільки своєю багатоаспектною роллю, але й багатообразністю. Під загальним поняттям "прибуток" можна розуміти різноманітні його види, що характеризуються наразі кількома десятками термінів. Все це потребує відповідної їх систематизації.

Аналіз прибутку як узагальнювального показника ефекту посідає чільне місце у системі аналізу банківських показників.

Для оцінки формування процентного та непроцентного прибутку необхідно знайти процентну та непроцентну маржу (в абсолютних показниках). Для цього аналізують структуру та динаміку певних видів доходів та витрат.

Абсолютна величина прибутку виступає узагальнювальним результативним показником, що характеризує обсяг фінансових коштів банку для розрахунків із бюджетом, виплати обов'язкових податків і платежів, формування фондів банку, призначених для стимулювання і розширеного відтворення.

Але цей показник не відображає ступеня ефективності банківської діяльності. Маса прибутку може зростати і при недостатньому використанні матеріальних, трудових, фінансових ресурсів і порушенні вимог режиму економії. У зв'язку з цим для характеристики ефективності банківської діяльності, ступеня використання його ресурсів використовують показники відносної прибутковості, які в економічній практиці одержали назву рентабельності.

Рівень рентабельності може бути визначений як процентне відношення суми одержаного прибутку до якого-небудь показника: доходу, величини витрат, активів, капіталу, залучених коштів тощо.

Використання показників прибутковості, обчислених по чистому прибутку, дозволяє виявити вплив на прибутковість податкових та інших обов'язкових платежів, що виплачуються з прибутку банку. Чистий прибуток — це прибуток, який залишається в розпорядженні комерційного банку після сплати платежів до бюджету. Розрахунки показників прибутковості за операційним прибутком дозволяють оцінити ефективність основного і неосновного видів діяльності, що важливо для управління прибутковістю банку. Прибутковість характеризується такою системою показників.*

Для визначення ефективності управління прибутковістю застосовуються кілька методів, кожний з яких має свої переваги і недоліки. Одним з найважливіших показників прибутковості є прибутковість активів, який розраховується як відношення чистого прибутку до середньої вартості активів:

Показник прибутковості активів характеризує ефективність використання всіх ресурсів, які банк має в своєму розпорядженні. Він, насамперед, характеризує ефективність роботи менеджерів банку, тобто наскільки менеджери банку справляються із завданням "добування" прибутку з активів банку. Хоча він не характеризує роботу банку стосовно інтересів власників. Тому необхідно розраховувати показник прибутку на одну акцію.*

Показник прибутковості капіталу характеризує прибуток банку у розрахунку на 1 грн. капіталу банку. Він визначається як відношення чистого прибутку, тобто прибутку після оподаткування, до власного капіталу банку:

Цей показник характеризує прибутковість капіталу. Якщо при цьому розрахувати відношення чистого прибутку до статутного фонду, то отримаємо прибутковість акціонерного капіталу, і він показуватиме приблизний розмір чистого прибутку, що отримують акціонери від інвестування свого капіталу в діяльність банку.

При проведенні аналізу прибутковості більш узагальнювальним вважається показник прибутковості капіталу, а показник прибутковості активів вважається частковим, оскільки він відображає внутрішню політику банку та професіоналізм органів управління і виражає оптимальність структури активів та пасивів з погляду отримання доходів та понесення витрат.

При розгляді роботи окремого банку відношення прибуткудо середніх активів може бути невисоким, а показник прибутковості капіталу — великим. Це означає, що в такого банку низька частка власного капіталу і висока частка депозитів. Цей банк ставить під загрозу надійність депозитів і ризикує втратити довіру регулюючих органів. З погляду власників, він функціонує ефективно. Такий випадок говорить про недоліки визначення ефективності діяльності банку за допомогою показника прибутковості капіталу.*

Ефективність діяльності банку переважно залежить від отриманих доходів та понесених витрат, тому наступним показником слід розглянути рентабельність доходу:

Цей показник використовується при оцінці результатів діяльності банку. Він виражає частку прибутку в доході банку. Недоліком цього показника є те, що він не виражає ефективності використання ресурсів комерційного банку, оскільки не показує прямої залежності між одержаним прибутком і величиною ресурсів на отримання цього прибутку. Показники абсолютної суми прибутку та його рівня до суми доходу можуть бути високими навіть при недостатньому використанні його ресурсів.*

Рентабельність витрат обчислюється за формулою:

Цей показник використовується для оцінки окупності витрат банку. Він показує розмір прибутку на 1 грн витрат банку. Даний показник має певні недоліки: він не може виразити ефективність використання ресурсів банку, оскільки не показує всієї величини ресурсів, що використовуються в діяльності банку; за рівнем рентабельності витрат неможливо ви-

значити, при якому обсязі ресурсів банк одержав певну масу прибутку, чи швидко вони окупаються і наскільки ефективно використовуються.

Крім того, ефективність управління прибутковістю визначається за допомогою показників:

Цей показник виражає різницю між відсотковою ставкою по виданих позиках і відсотковою ставкою за залучені кошти. За допомогою спре- ду оцінюється ефективність банку у виконанні функції посередника між вкладниками і позичальниками, а також рівень конкуренції на ринку, який обслуговується банком. Посилення конкуренції призводить до зменшення різниці між середніми доходами та середніми витратами. Із загостренням конкуренції на ринку банківських послуг спред банку зменшується і вимагає від менеджерів банку шукати інші шляхи одержання прибутку. Цей коефіцієнт включає тільки ті активи та пасиви, до яких застосовуються відсоткові ставки. Таким чином, він виключає вплив без- відсоткових депозитів до запитання, капіталу невиконання вимог резервування