При розрахунку цього показника беруться доходні активи, припускаючи, що відсоткова маржа стосується тих доходних активів, що задіяні у процесі отримання доходу від відсотків. Доходні або робочі активи — це активи, що приносять дохід в формі відсотку чи комісії, утворюють прибуток банку (кошти на коррахунку, в касі, вкладені в майно, розміщені в інших банках, цінних паперах тощо).

Однак ті активи, відсотки за якими не отримуються, і пасиви, відсотки за якими не сплачуються, мають значний вплив на чисту процентну маржу.

Цей показник визначає залежність банку від непроцентних доходів. Збільшенню цього показника передує збільшення рівня диверсифікації в платні фінансові послуги або намагання досягти спекулятивного прибутку, за необхідності згладити недостатність процентних доходів банку.

Цей показник відрізняється від коефіцієнта доходу на активи на обсяг непроцентних операційних витрат, сплачених податків та непередба- чуваного доходу (збитку). Він визначає, наскільки успішно менеджери банку забезпечують зберігання випереджаючих темпів росту доходів порівняно з темпами росту витрат.

Посередницька маржа може бути визначена як різниця між вартістю залучення коштів та доходом за доходними активами і доходом від відповідних комісій та зборів. Різниця між ними визначає кількість коштів, що виділені банківською системою на посередництво між тими, хто надає кошти, і тими, хто їх використовує.

Загострення конкуренції на ринку позики та інших дохідних активів вимагає банк звертати увагу на збільшення непроцентного прибутку у формі комісійної винагороди. Подібна винагорода значно перевищує розмір сукупного прибутку і допомагає збільшити чистий прибуток, тому банки докладають значних зусиль до зменшення тієї частки сукупних ресурсів, що спрямовуються в неробочі активи. Одним із показників, котрий визначає частку сукупних активів банку, що дають прямий дохід , є показник доходної бази активів:

Показники прибутковості активів і прибутковості капіталу тісно пов'язані між собою:

Даний взаємозв'язок свідчить, наскільки банківський прибуток чутливий до джерел формування ресурсів банку. Навіть банк із низьким рівнем прибутковості активів може досягти високого рівня прибутковості капіталу шляхом використання довгострокових зобов'язань (збільшити співвідношення між власними і залученими коштами) та незначного використання капіталу акціонерів.

Для більш детального аналізу прибутковості показник прибутковості капіталу розкладають на складові, тобто проводять декомпозиційний аналіз.

Виходячи з цього:

Прибутковість капіталу розкладається за допомогою моделі Дюпона:

або

Кожний елемент даної формули є контрольним індикатором того чи іншого аспекту банківської діяльності.

Чиста маржа доходу відображає ефективність управління витратами і політику встановлення цін на банківські послуги. Вона вимірює здатність банку контролювати витрати і зменшувати податки, є об'єктом контролю з боку менеджерів. Даний показник нагадує про те, що банки можуть збільшувати свої витрати і розмір виплат, які йдуть на дивіденди, шляхом ефективного контролю за витратами і максимізацією доходів. Таким само чином керівництво банку може збільшити використання активів (середню дохідність активів) шляхом зваженого перерозподілу активів банку на користь більш дохідних, але при цьому не слід забувати про ризики.

Коефіцієнт використання активів відображає політику управління структурою активів та доходами від них.

Мультиплікатор капіталу відображає фінансовий важіль або політику в сфері фінансування банківської діяльності (вибрані джерела формування банківських ресурсів). Це прямий показник фінансового важеля банку, тобто того, яка кількість грошових одиниць активів повинна забезпечувати кожну грошову одиницю власного капіталу і, відповідно, яка частина ресурсів банку може бути представлена у вигляді боргових зобов'язань.

Для виявлення проблем у чотирьох сферах управління прибутковістю комерційного банку до наведених формул вносимо певні корективи, звідси:

У даному випадку показник маржі доходу банку розподілений на дві частини:

1) показник ефективності управління податками, що відображає використання банком інструментів управління податками для мінімізації податкового "тягаря";

2) показник відношення балансового прибутку до доходів, тобто яка сума доходів залишається у банку після відрахування витрат; іншими сло- вами — це показник ефективності операційної діяльності і контролю за витратами.

Таким чином, наведена методика проведення аналізу фінансових результатів банку дає можливість не тільки оцінити кількісне значення результату діяльності, а і визначити якісний склад чинників, які мають значний вплив на зміну даного показника. На основі результатів аналізу менеджери банку можуть планувати (прогнозувати) напрями діяльності комерційного банку з урахуванням можливих шляхів підвищення їх ефективності.

Література

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7.12.2000 р. № 2121-111 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2001. - Вип.1. - С. 3.

2. Інструкція про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків. Затверджено постановою Правління НБУ від 14.04.1998 р. №141 (зі змінами і доповненнями) // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. — 1998. — Вип. 7. — С.11.

3. Положення про кредитування. Затверджено постановою Правління НБУ від 28.09.1995 р. № 246 (зі змінами і доповненнями) // Положення про кредитування. — К.: Банк "Україна", 1998.

4. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. Затверджено постановою Правління НБУ від 06.07.2000 р. №279 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. — 2000. - №9. - С. 54.

5. Банківські операції: Підручник / За ред. А.М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2000. — 384с.

6. Банковское дело/Под ред. В.И. Колосникова. — М.: Финансы и статистика, 1999. — 464с.

7. Банковское дело/Под ред. О.И. Лаврушина. — М.: Банки и биржи: Научно-консультационный центр, 1998. — 576с.

8. Батракова Л.Г. Экономический анализ деятельности коммерческого банка: Учеб. для вузов. — М.: Логос, 1998. — 344с.

9. Болгарін І. Обов'язкові резервні вимоги до банків // Вісник НБУ. — 2000. - №10. — С.10.

10. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", КОО, - 2000. — 243с.

11. Верхоглядова Н. Оценка и подходы к управлению банковскими рисками // Экономика. Финасы. Право. — 1999. - №10. — С. 8.

12. Вітлінський В. Концепція стратегії кредитного ризику // Банківська справа. — 2000. - №1. — С. 13.

13. Волошин І. Розрахунок резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями за допомогою коефіцієнтного аналізу і повної моделі банку // Вісник НБУ. — 1999. - №9. — С. 61.

14. Вступ до банківської справи / За ред. М.І. Савлука. — К.: Лібра, 1998. — 344с.

15. Гласюк В. Практичні аспекти визначення обсягу кредиту, що надається під заставу // Вісник НБУ. — 2000. - №8. — С. 15.

16. Голуб В. Концептуальні підходи до управління проблемними кредитами в комерційних банках // Вісник НБУ. — 2000. - №2. — С. 56.

17. Гроші та кредит: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / За ред. М.І. Мируна. — К.: КНЕУ, 1999. — 76с.