Банківський міжнародний переказ

План

1. Банківський міжнародний переказ

2. Розрахунки чеками

У міжнародній банківській практиці застосовуються банківські перекази в оплату авансу за контрактом. Це означає, що певний відсоток від загальної вартості контракту (як правило, від 15 до 30 %) повинен бути перерахований експортеру ще до початку відвантаження ним товару. Надалі оплата здійснюється за фактично поставлені цінності або надані послуги. Переказ авансу до початку відвантаження товару невигідний імпортеру, тому що являє собою приховану форму кредитування експортера в розмірі переказного авансу. Окрім того, переказ авансу створює для імпортера ризик втрати грошей у разі непоставки товару експортером. У міжнародній банківській практиці існує декілька заходів захисту імпортера від ризику неповернення (втрати) авансу в разі непоставки товару експортером:

1) банківська гарантія на повернення авансу;

2) документарний або умовний переказ.

Якщо в «умовах платежу» контракту міститься положення про переказ авансу під гарантію першокласного комерційного банку на повернення авансу, то до його переказу фірма-експортер (принципал по гарантії) звертається в один із банків своєї країни (банк-гарант) з проханням видати гарантію на повернення авансу на користь імпортера (бенефіціара по гарантіям). Як правило, банки беруть високу комісію за видачу такої гарантії. Основний зміст гарантії полягає в тому, що банк гарантує імпортеру повернення переведеного авансу в разі непоставки товару (невиконання контракту). Крім того, передбачено, що гарантія має безумовний характер, а також що банк-гарант поверне суму авансу із врахуванням відсотків, отриманих за весь період користування коштами.

Під документарним (умовним) переказом розуміють переказ авансу з умовою, що банк експортера (бенефіціара) здійснить фактичну виплату авансу на його рахунок лише проти надання транспортного (вивантажувального) документа. При цьому зазначається період, протягом якого повинно бути проведено відвантаження і наданий вивантажувальний документ.

Переказ за експортними операціями. Комерційний банк виконує платіжні доручення іноземних банків-кореспондентів про виплату коштів на користь переказоодержувачів — клієнтів свого банку або клієнтів банків- кореспондентів цього комерційного банку всередині країни — за умови зазначення в платіжному дорученні одного з подальших способів відшкодування сум, що виплачують:

а) зарахування суми переказу на рахунок «Ностро» в банку переказо- давця;

б) зарахування суми переказу на рахунок «Ностро» в третьому банку;

в) надання права дебетувати сумою переказу рахунка «Лоро» банку пе- реказодавця у комерційному банку.

Платіжні доручення іноземних банків надходять у вигляді поштових, телеграфних доручень або доручень, направлених за системою телекомунікаційних повідомлень СВІФТ.

Суми документарних переказів, що надійшли від банків-кореспон- дентів, не зараховуються на рахунок клієнта, а зараховуються на проміжний рахунок до пред'явлення вказаних у дорученні документів у встановлені строки. При неотриманні документів у іноземного банка-переказодавця вимагаються інструкції щодо переказу.

Переказ за імпортними операціями. Комерційний банк виконує доручення своїх клієнтів-підприємств і організацій, що мають у банку поточний валютний балансовий рахунок, — на переказ валюти за кордон в оплату вартості імпортованого товару, товарних документів або документів про надання послуг, як авансових платежів, що передбачені умовами зовнішньоторговельних контрактів; в оплату простих і переказних векселів за придбані в кредит товари; в погашення заборгованості, що виникла в результаті переплат, і на інші цілі, пов'язані з імпортом та експортом товарів і послуг у межах залишку коштів на валютному рахунку клієнта.

Переказ коштів за кордон за дорученням клієнтів комерційних банків проводиться на підставі заяви на переказ.

У цьому документі банк, що переказує, повинен вказати:

1) повну назву платника;

2) найменування банку платника;

3) номер банківського рахунка, який дебетується;

4) код валюти і суму платежу;

5) повну назву бенефіціара, його адресу;

6) найменування банку бенефіціара і номер його рахунка;

7) найменування, номер і дату документа (контракту тощо), по якому здійснюється оплата;

8) особу, що несе витрати на здійснення переказу (банківська комісія і поштові або телеграфні витрати);

9) мету і призначення переказу (найменування товару і послуг, за які здійснюється оплата).

Найменування переказоодержувача і його адреса, а також технічні і спеціальні терміни у заяві на переказ зазначаються іноземною мовою. Організації-переказоодержувачу слід звертати увагу на правильність реквізитів, тому що наслідком викривлення найменування фірми або її адреси навіть у одній літері може бути невиконання банківського переказу банком переказоодержувача.

У заяві на переказ обов'язково зазначається спосіб передачі платіжного доручення за кордон. Як уже було зазначено, застосовується одна із за- гальноприйнятих форм переказу: поштою, телексом або каналами SWIFT. Заява на переказ підписується від імені підприємства уповноваженими особами і закріплюється печаткою.

Порядок виконання наданих заяв на переказ залежить від наявності у комерційного банку іноземних банків-кореспондентів. Діє два варіанти виконання поданих заяв на переказ: самостійне виконання через систему банків-кореспондентів за кордоном (при наявності генеральної ліцензії); через інший український банк, в якому відкрито кореспондуючий рахунок даному комерційному банку.

На даний час банківський переказ має широку сферу застосування у розрахунках по українському експорту та імпорту. Це пов'язано, перш за все, з простотою оформлення даних операцій із проміжного рахунка через комерційний банк, а також із збільшенням частки авансових переказів за кордон через існуючу недовіру іноземних фірм до української сторони з точки зору її платоспроможності. В цих умовах має значення захист інтересів українських імпортерів, особливо коли мова йде про 100 %-у передплату. В цілому банківський переказ за фактично поставлений товар більш вигідний імпортеру, тому що він отримує товар і документи, минаючи банки, і лише потім здійснює оплату. При цьому для експортера не виникає гарантії платежу за поставлений товар, що призводить до застосування банківського переказу у поєднанні з іншим елементом платежу, наприклад, авансом або банківською гарантією. В такому випадку робота комерційного банку по банківському переказу дещо ускладнюється.

Банківський переказ — це доручення банку своєму банку-кореспонден- ту виплатити певну суму грошей за розпорядженням і за рахунок перека- зодавця іноземному отримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку-платника виплаченої ним суми.

Банк переказоотримувача керується конкретними вказівками, що містяться в платіжному дорученні. Так, у платіжному дорученні може зазначатися умова про виплату бенефіціару відповідних сум проти пред'явлення ним вказаних комерційних і фінансових документів або проти пред'явлення розписки (документарний або умовний переказ). Порядок проведення розрахунків банківським переказом відображено на рисунку 11.8.

У розділі «Умови платежу» зовнішньоторговельного контракту повинно бути вказано, що розрахунки за поставлений товар будуть здійснюватись у формі банківського переказу. При цьому повинен бути наданий детальний перелік документів, що направляються від експортера імпортеру (за видом і кількістю). Крім того, повинні бути вказані банківські реквізити переказоодержувача (номер рахунка, найменування банку експортера, адреса), а також в які строки буде здійснюватися платіж.

Банки починають брати участь у цій формі розрахунків при поданні в банк імпортера відповідного доручення на оплату контракту. Банки не несуть ніякої відповідальності за платіж (поставка товару, передача документів, а також сам платіж не входять у функції банку до моменту надання платіжного доручення). Таким чином, банки несуть мінімальну відповідальність при банківському переказі і, як наслідок, стягують при цій формі розрахунків мінімальну комісію. Так, при банківському переказі комісію, як правило, стягує банк імпортера з переказодавця, у відповідності з Тарифами комісійної винагороди комерційного банку по роботі з клієнтами (розмір її встановлюється самим банком і є або фіксованим, або виражається в промилях, відсотках тощо). Банк імпортера, що прийняв платіжне доручення від клієнта — імпортера, направляє від свого імені платіжне доручення у відповідний банк експортера тим шляхом, який вказаний у доручені клієнта: поштою, телексом, системою СВІФТ (SWIFT). Нині у міжнародній банківській практиці застосовується направлення платіжних доручень або телексом, або каналами системи СВІФТ (тими банками, які приєдналися до цієї системи).

По одержанню платіжного доручення банк експортера перевіряє його достовірність і робить відповідне зарахування на рахунок експортера.

Розрахунки чеками

Чек — це паперовий розрахунковий документ установленої форми, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження чекодавця платнику про сплату чекодержателю зазначеної в ньому суми коштів протягом установленого строку.

Використання чека як засобу платежу дозволяє економити витрати на обіг дійсних грошей і прискорює платежі, після чого чеки оплачуються після подання (рис. 11.9).

Форма чеків та їх обіг регламентується національним законодавством і нормами міжнародного права. Країни СНД як джерела чекового права користуються Постановою ЦВК і РНК СРСР «Положення про чеки» від 6 листопада 1929 р., а також нормами Женевської конвенції, що встановила «Одноманітний закон про чеки». Країни, що не входять у систему Женевського чекового права, регулюють обіг чеків національними нормами права, а країни англо-американського права — нормами цього права. У відповідності з міжнародним правом при розв'язанні спорів, пов'язаних із формою чеків і їх обігом, застосовується право тієї країни, де чек був виписаний.

Умови передачі чека від однієї особи іншій передбачають вид чека і характер його використання в обігу як засобу платежу.

Розрізняють такі види чеків:

а) іменний, або чек, виписаний на користь певної особи. Такий документ не може