Банки, їх види, операції та функції

Комерційний банк — установа, що акумулює грошові кошти і заощадження та здійснює кредитно-розрахункові й інші операції.

Банки виникають на підставі товарно-грошових відносин і тому існують при різних суспільно-економічних формаціях. Історія капіталістичних банків починається з XVII ст., хоча в деяких європейських країнах вони з'явилися значно раніше. В 1171 р. був заснований Банк Венеції, але за сутністю він не був банком у справжньому розумінні слова, так як його функції зводились до мобілізації грошових коштів для міста шляхом продажу своїх зобов'язань і купівлі зобов'язань міської влади. В економічній літературі поширена думка, що слово «банк» виникло у Венеції в XIVct. і походить від італійського слова «банко» — стійка, лавка, за якою стояв торговець грошима. Однак є й інша думка, яка зводиться до того, що слово «банк» пов'язане з кредитним інститутом, який був створений у Венеції в 1171 р. В той час Венеція підтримувала тісні зв'язки з німецькими містами. Італійці запозичили німецьке слово «банк», що дослівно означало «маса», «купа», і назвали створений кредитний інститут «Banca di Venezia». Ця назва використовувалась для того, щоб підкреслити роль кредитного інституту як накопичувача грошей.

Відносно широкий розвиток внутрішньої і зовнішньої торгівлі в XV— XVII ст. у багатьох країнах Західної Європи викликав необхідність організації торговцями банків, де вони могли б зберігати грошові накопичення і проводити розрахунки безготівковим шляхом. Здійснення розрахунків через банк було викликано не тільки зручністю, але й прагненням уникнути труднощів при розрахунках готівкою, які були поширені на той час, і втрат, які були неминучі через псування монет, що становили тоді основну форму грошей.

З цією метою були організовані банки в Барселоні (1401 р.), Валенсії (1407 р.), Неаполі (1539 р.), Венеції (1587 р.), Амстердамі (1609 р.), Гамбурзі (1619 р.) та інших містах Західної Європи. Головними їх функціями були прийом вкладів від торговців і здійснення безготівкових розрахунків між ними, а також надання кредитів повноцінними грошима. їм не були властиві такі функції, як випуск банкнот і здійснення внесків, використання яких побудовано на обігу чеків. Ці функції, як і багато інших, з'явились пізніше, але саме вони і свідчать про появу банків у повному розумінні цього поняття.

Становлення та розвиток капіталізму супроводжувались розширенням розрахунків і кредитних відносин між суб'єктами господарювання, що об'єктивно викликало необхідність їх централізації. Централізація попиту і пропозиції на кредит полегшувала для кредитора перетворення грошей у позиковий капітал, а для позичальника — задоволення попиту на кредит. Необхідність у централізації розрахунків і кредиту призвела до утворення банків.

В Англії банки виникли в XVII ст. Першими банкірами в Лондоні були міняйли, а на периферії — торговці. Ще в середньовіччя розвиток зовнішньої торгівлі, а в країнах, де поряд з королем правом карбування монет користувались і окремі феодали, також і розвиток внутрішньої торгівлі викликали необхідність обміну зливків грошових металів на монети або монети одного карбування на монети іншого карбування. Особи, які спеціалізувались на такому обміні, називались міняйлами. Як правило, це були золотих справ майстри. Ці банкіри приймали гроші на зберігання і надавали кредити. Вони практикували випуск своїх зобов'язань як додаткові джерела кредитних ресурсів і на підставі письмових розпоряджень вкладників переводили внески на рахунки їх кредиторів.

Поряд з індивідуальними банками наприкінці XVII ст. з'явились перші акціонерні банки. В XVIII ст. вони поширюються і в інших країнах. Однак у мануфактурний період розвитку капіталізму зростання кількості банків було повільним. Початок швидкому зростанню кількості банків було покладено промисловим переворотом, який викликав бурхливий розвиток капіталізму. Так, в Англії в 1750 р. периферійних банків було не більше 12, в 1790 р. - від 300 до 400, а в 1810 р. - більше 700.

На практиці в сучасних умовах функціонує велика кількість банків. Залежно від того або іншого критерію їх можна класифікувати таким чином.

За формою власності розрізняють акціонерні, неакціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, державні, змішані та міждержавні (міжнародні) банки.

Акціонерні банки організовуються у формі акціонерних компаній. У сучасних умовах акціонерна форма є головною формою організації банків у промислово розвинутих країнах.

Неакціонерні банки знаходяться у власності партнерів або індивідуальних осіб.

Кооперативні банки — кредитно-фінансові інститути, що створюються товаровиробниками на ділових засадах для задоволення взаємних потреб; виникли в першій половині XIX століття. Кооперативні банки створювалися на умовах добровільного об'єднання грошових коштів фізичних та юридичних осіб. Основне завдання їх діяльності — надання кредитів та здійснення інших банківських операцій на пільгових умовах для членів банку. Широкого розвитку вони набули в Німеччині, Великобританії, Франції, Ггали, США, Японії та інших країнах. За обсягом операцій вони схожі з комерційними банками.

Муніципальні банки — різновид ощадних установ, першочергова діяльність яких зводилась до залучення заощаджень населення і виконання функцій скарбника муніципалітету. В сучасних умовах вони здійснюють практично всі види банківських операцій, а роль муніципалітетів зводиться до гарантії їх зобов'язань і призначення керівних органів. Найбільшого поширення муніципальні банки набули в Німеччині, де їх частка складає близько 40 % балансу кредитної системи країни.

Комунальні банки — спеціалізовані кредитні установи, призначені для кредитування та фінансування житлового і комунального господарства. Більша частина їх акцій належить місцевим органам влади.

Державні банки становлять кредитні установи, що знаходяться у власності держави. В Європі вони з'явилися в XVI—XVII ст.. Найбільшого розвитку державні банки набули в умовах державно-монополістичного капіталізму в зв'язку з посиленням тенденції до усуспільнення виробництва. Вони виникали в результаті націоналізації кредитних установ, а також шляхом створення державних кредитних інститутів. Існують три види державних банків: центральні, комерційні, спеціальні кредитні установи.

Змішані банки — банки за участю державного і приватного капіталу.

Міждержавні (міжнародні) банки — міжнародні кредитні організації, створені на підставі міждержавних договорів з метою регулювання валютних і кредитно-фінансових відносин. Міжнародні банки виникли в ході інтернаціоналізації господарських зв'язків і розвитку міждержавних форм державно-монополістичного капіталізму та призначені для стабілізації світової економіки. До числа найбільших міждержавних банків входять: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку і його філії (Міжнародна асоціація розвитку і Міжнародна фінансова корпорація), Банк міжнародних розрахунків тощо.

За терміном надання кредитів виділяють банки короткострокового, се- редньо- та довгострокового кредитування.

Банки короткострокового, середньо- і довгострокового кредитування — банки, що спеціалізуються на наданні кредитів різної терміновості. На відміну від короткострокового кредитування, яке здійснюється депозитними банками і ощадними касами, спеціалізовані кредитні інститути надають середньо- та довгострокові кредити. Це характерно, наприклад, для Італії, де законодавство поділяє всі кредитні інститути на банки короткострокового кредитування і довгостроково-інвестиційні банки.

За національною належністю — національні та іноземні банки.

Національні банки — це банки, що належать повністю або частково національним інвесторам і діють в їхніх інтересах. Діяльність цих банків здійснюється в межах законодавства країни, в якій функціонує їх материнська компанія. Згідно з законодавством більшості країн, банки підпадають під категорію національних, якщо 51 % акцій і більше належить інвесторам даної країни.

Іноземні банки — банки, які повністю або частково належать іноземним інвесторам. їх діяльність в країні перебування регламентується особливим національним законодавством. У сучасних умовах вони функціонують у вигляді закордонних відділень та філій великих банків.

За функціями та характером діяльності виділяють депозитні, універсальні та спеціалізовані банківські установи.

Депозитні банки — банки, які здійснюють кредитно-розрахункові та довірчі операції за рахунок залучених депозитів. Депозитними банками називають комерційні банки, які уповноважені приймати вклади населення.

Універсальні банки — кредитні установи, що здійснюють всі основні види банківських операцій: депозитні, кредитні, розрахункові, фондові, довірчі та інші.

Спеціалізовані банки — банки, що спеціалізуються на кредитуванні певної галузі економіки або господарської діяльності чи групи населення або на формах залучення коштів у вклади; характеризуються вузькою спеціалізацією. Різновидами спеціалізованих кредитних банків є:

• інвестиційні банки, що мобілізують ресурси та надають позики шляхом випуску і розміщення облігацій та інших зобов'язань. !нвестиційні банки виступають посередниками між інвесторами і тими, кому потрібна позика, а також у ролі гаранта емісій та організаторів гарантійних банківських синдикатів, здійснюють купівлю-продаж акцій та облігацій за свій рахунок, надають кредити покупцям цінних паперів;

• ощадні банки — банківські установи, основною функцією яких є залучення заощаджень і тимчасово вільних коштів населення; як правило, невеликі кредитні установи, що діють у регіональному масштабі;

• банки розвитку здійснюють кредитування промисловості в масштабах всієї країни або ж окремих галузей економіки. Серед цих банків переважають державні банківські інститути, але існують і змішані — за участю приватного національного та іноземного капіталу. Банки розвитку спеціалізуються на кредитуванні промисловості та інфраструктури. Поруч з ними функціонують державні і сільськогосподарські банки розвитку, діяльність яких пов'язана з кредитною кооперацією. Банки такого типу створюються переважно в країнах, що розвиваються.

Особливе місце у кредитній системі