Діяльність комерційних банків полягає в залученні грошових коштів і наданні їх у позику або інвестуванні за більш високими відсотковими ставками. Вони виступають посередниками між тими, хто має тимчасово вільні грошові кошти, і тими, кому вони потрібні. Метою та рушійним мотивом такого посередництва є отримання банківського прибутку.

Виконуючи функцію мобілізації вільних грошових коштів і перетворюючи їх у капітал, банки акумулюють грошові доходи і заощадження у вигляді вкладів. Вкладник отримує винагороду у вигляді відсотка або наданих банком послуг. Сконцентровані у вкладах заощадження перетворюються на позиковий капітал, що використовується банками для надання кредитів підприємствам і підприємцям. Користувачі позик вкладають кошти в розширення виробництва, купівлю нерухомості, споживчих товарів. Використання кредитів забезпечує розвиток виробничих сил країни в цілому.

Важливе економічне значення має функція кредитування підприємств, держави та населення. Пряме надання в борг вільних грошових капіталів їх власниками користувачам позик у практичному господарському житті ускладнено. Банк виступає як фінансовий посередник, отримуючи грошові кошти у кінцевих кредиторів і передаючи їх кінцевим користувачам кредитів.

В останні роки зростає попит на кредит. Підприємствам необхідні додаткові грошові кошти для оновлення капіталу та розширення виробничих потужностей. Для задоволення попиту з боку підприємств комерційні банки розробляють нові форми кредитування, удосконалюють його механізм.

Емісія кредитних грошей є специфічною функцією, що відрізняє банки від інших фінансових інститутів. Сучасний механізм грошової емісії пов'язаний з двома поняттями: банкнотна та депозитна емісії. Відповідно грошова маса виступає в готівковій (банківські білети та розмінна монета) і безготівковій (грошові кошти на рахунках і депозитах у комерційних банках та інших кредитних установах) формах. Частка готівкових грошей складає в промислово розвинутих країнах близько 10 %, причому спостерігається її подальше зменшення. Банкнотну емісію здійснює емісійний (центральний) банк, який має монопольне право випуску грошей. У структурі грошового обороту переважає безготівковий оборот, а основними емітентами грошей є не центральні, а комерційні банки.

Комерційні банки здійснюють депозитну емісію — випуск кредитних інструментів обігу на підставі створення банком вкладів (депозитів), які утворюються в результаті видачі позик клієнту. Грошова маса збільшується, коли банки видають позики своїм клієнтам, і зменшується, коли повертаються позики, отримані від банків.

Позика, що надається клієнту, зараховується на його рахунок у банку, тобто банк створює депозит — вклад до запитання. При цьому збільшуються боргові зобов'язання банку. Власник депозиту може отримати в банку готівкові кошти у розмірі вкладу: таким чином, банк створює гроші проти вимог клієнта і відбувається збільшення грошей в обігу. Разом із тим економіка потребує необхідної, але не надлишкової кількості грошей, тому комерційні банки функціонують в рамках обмежень, передбачених державою в особі центрального банку.

Однією з основних функцій банків є забезпечення розрахунково-платіжного механізму. Більша частина розрахунків між підприємствами здійснюється безготівковим шляхом. Виступаючи як посередники у платежах, банки виконують для своїх клієнтів операції, пов'язані з проведенням розрахунків і платежів. Необхідність виконання у встановлений строк кожного документа, безперебійність розрахунків та їх прискорення вимагають від банків розробки методології організації розрахунків з метою їх вдосконалення та відповідного контролю. Для прискорення розрахунків, зменшення витрат і підвищення надійності операцій впроваджуються електронні системи розрахунків.

Емісійно-засновницька функція виконується банками шляхом випуску та розміщення цінних паперів (акцій, облігацій). Виконуючи цю функцію, банки стають каналом, що забезпечує спрямування заощаджень на виробничі цілі. Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, комерційні банки надають посередникам ринку цінних паперів (компаніям-засновникам) позики для підписки на цінні папери нових випусків, а ті продають банкам цінні папери для перепродажу в роздріб. Якщо компанія-засновник, на ім'я якої зареєстровані цінні папери, сама продає їх, то банк може забезпечувати передплатників на випущені цінні папери. Як правило, при цьому банк організує консорціум з розміщення цінних паперів. Зобов'язання на значні суми, випущені великими компаніями, можуть бути розміщені банком шляхом продажу своїм клієнтам (в основному, інституціональним інвесторам), а не шляхом вільного продажу на фондовій біржі.

Маючи можливість постійно контролювати економічну ситуацію, банки надають клієнтам економічну інформацію з широкого кола проблем (злиття та поглинання, нові інвестиції, реєстрація підприємств, складанню річних звітів).

Розширення діяльності клієнтів на міжнародних ринках спонукало банки більше уваги приділяти послугам консультаційного характеру, включаючи складання детальних фінансово-економічних звітів про стан економіки в країні, пошук потенційних партнерів, надання інформації юридичного характеру тощо. У 80-х роках у промислово розвинутих країнах почали створюватися філії і представництва так званого «комплексного обслуговування» за кордоном.

На сучасному етапі в сфері діяльності банків спостерігається тенденція до універсалізації, що пояснюється впливом конкуренції. В рамках даної тенденції (при паралельному збереженні і розвитку спеціалізації) змінюється концепція взаємовідносин банків з клієнтами, створюються принципово нові напрямки розвитку банківської справи. Це виражається не тільки у збільшенні кількості пропонованих клієнтам послуг, а і в якісних змінах структури операцій, зниженні питомої ваги позико-збережних операцій та збільшенні обсягів операцій з цінними паперами.

В останній час у банківській практиці з'явилися операції, пов'язані із страхуванням: надання клієнтам гарантії погашення заборгованості, збільшення суми вкладу при хворобі або нещасному випадку, мобілізація грошових коштів шляхом продажу населенню страхових полісів. Банки придбають вже функціонуючі страхові компанії, що є вигідним як для комерційних банків, що отримують стабільно прибуткові страхові компанії, так і для страхових компаній, яким надається можливість використовувати широку мережу банківських філій та відділень на території своєї країни та за кордоном.

Таким чином, у сучасних умовах триває розвиток тенденції розширення функцій комерційних банків, які для покращання банківської ліквідності, отримання доходів, утримання позицій на ринку розвивають не характерні раніше для банків операції та послуги.

Банківські ресурси — сукупність грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні банків та використовуються ними для виконання активних та інших операцій. Акумулюючи грошові накопичення, доходи і заощадження фізичних та юридичних осіб, банки перетворюють їх на позиковий капітал, тобто грошовий капітал, який надається в позику власникам на умовах повернення за плату у вигляді відсотків. Тому банківські ресурси називають банківським капіталом.

За своїм економічним змістом ресурси комерційних банків досить різноманітні.

Власні кошти комерційних банків складаються із статутного фонду, а також створюваних у процесі банківської діяльності резервного та інших фондів. До власних коштів прирівнюється прибуток, який до розподілу знаходиться в обігу комерційного банку та використовується як банківські ресурси.

Власні ресурси — лише відправна точка для організації банківської справи, і їх роль значною мірою зводиться до гарантування прибутковості та фінансової стійкості комерційного банку.

Тимчасово вільні кошти бюджетів на рахунках у комерційному банку (якщо він залучається до касового виконання державного бюджету) утворюються в результаті їх поточного використання, тобто від моменту надходження доходів на рахунок у банку до моменту їх використання.

Важливим банківським ресурсом є кошти клієнтів на рахунках у комерційному банку та кошти в розрахунках: залишки на розрахункових та поточних рахунках підприємств, організацій та установ усіх форм власності; залишки фондів економічного стимулювання та спеціального призначення клієнтів, що зберігаються в банку на окремих рахунках; кошти, депоновані з метою забезпечення гарантій платежу при акредитивній формі розрахунків, розрахунках чеками та акцептованими платіжними дорученнями; кошти в розрахунках між установами одного комерційного банку; кошти бюджетних та громадських організацій; кошти спеціальних фінансово-кредитних інститутів.

До банківських ресурсів відносяться грошові заощадження населення, які формуються за рахунок скорочення поточного особистого споживання і призначаються для забезпечення його потреб у майбутньому.

Ресурсами комерційних банків є також кредити, надані іншими банками, включаючи іноземні, а також кошти інших банків, що знаходяться на їх кореспондентських рахунках у комерційному банку. I нарешті, до ресурсів комерційних банків відносяться інші грошові кошти, які утворюються в результаті проведення ними інших видів пасивних операцій.

Ресурси комерційного банку можна класифікувати за можливості прогнозування їх величини. При цьому виділяють ресурси, які піддаються прямому та непрямому прогнозуванню. До ресурсів прямого прогнозування відносять фонди банку та нерозподілений прибуток. Непрямому прогнозуванню підлягають кошти в розрахунках, залишки тимчасово вільних коштів на поточних рахунках підприємств та організацій, деякі інші джерела банківських ресурсів.

У залежності від часу використання банківські ресурси поділяють на постійні та тимчасові. Постійні — це грошові кошти, динаміка або оборотність яких може бути спрогнозована комерційним банком, або певна частина (стабільні залишки), яка використовується для здійснення активних операцій. Тимчасові банківські ресурси створюють грошові кошти, які утворюються періодично в результаті здійснення деяких банківських операцій і динаміку яких важко спрогнозувати.

Операції, шляхом яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Суть пасивних операцій полягає в залученні різних видів вкладів у межах депозитних