На сучасному етапі більша частина операцій комерційних банків базується на залучених ресурсах, що не зменшує ролі власного капіталу.

Розвиток комерційної діяльності банків пов'язаний з розширенням сфери банківських послуг для клієнтів.

Банківськими послугами можна вважати також дії банку, які супроводжують його основні функції і направлені на зростання доходності діяльності банку.

Розрахунково-касові операції комерційного банку з перерахування коштів і з готівкою пов'язані з такими послугами, як відкриття клієнту поточного рахунка, відправлення запитів (телеграм) на прохання клієнта, видача дубліката із особистого рахунка, довідки про відкриття рахунка в банку, наведення довідок у архівах про проведення розрахункової операції на прохання клієнта, видача чекових книжок, аваль простих та переказ- них векселів, зберігання в банку цінностей, попередня підготовка готівкових грошей та їх доставка клієнту.

Операції з кредитування, тобто видачі та погашення кредиту, нарахування та сплати відсотків неможливі без таких послуг, як підготовка пакета документів для видачі кредиту, оформлення пролонгації дії умов кредитного договору, участь у підготовці договору застави матеріальних цінностей або цінних паперів клієнта.

Важливе місце займають і активні операції, шляхом яких банки розміщують наявні ресурси для отримання прибутку і підтримання ліквідності. За економічним змістом активні операції поділяються на обліково-позикові (кредитні), розрахункові, касові, інвестиційні, фондові і гарантійні.

Кредитні операції — це операції з надання вільних ресурсів позичальнику на умовах платності, терміновості та повернення, причому банки можуть виступати в цих операціях як у ролі кредиторів, так і в ролі позичальників.

Розрахункові операції — зберігання коштів клієнтів, рух, переміщення їх за допомогою обігу платіжних інструментів. Для здійснення цих операцій клієнт відкриває в банку відповідний рахунок.

Касові операції — операції банку з приймання та видачі грошей і цінностей клієнтам банку через операційну касу банку.

Міжбанківські операції згідно з чиним законодавством передбачають розрахунки між банками та іншими кредитними установами. Розрахунки між банками можуть здійснюватись через розрахунково-касові центри, клірингові установи та кореспондентські рахунки банків.

Вексельні операції комерційний банк здійснює як із власними векселями, так і з векселями інших підприємств: проводить облік векселів, видачу позик до запитання за спеціальним позиковим відсотком під забезпечення векселів, прийняття векселів на інкасо для отримання платежів та оплати їх у строк.

Операції комерційного банку з цінними паперами різноманітні. Банк може випускати власні цінні папери, фінансові інструменти для збільшення статутного фонду банку, для залучення позикових коштів і здійснювати акти купівлі-продажу з цінними паперами інших підприємств або банків.

Операції з іноземною валютою полягають у купівлі в місцевих та іноземних юридичних і фізичних осіб та продажу їм готівкової валюти, що знаходиться на рахунках і вкладах.

Комісійні (посередницькі) операції досить різноманітні і відносяться до різного роду операцій з купівлі і продажу, здійснення та прийняття платежів. Банки виступають у ролі посередників та консультантів із різних угод: переказ грошей, оформлення цінних паперів, управління майном тощо.

Фінансові операції банк здійснює при реалізації державних, комунальних, акціонерних, облігаційних позик, тобто бере на себе зобов'язання виплачувати капітал держателям облігацій.

Комерційні банки можуть здійснювати засновницькі операції з заснування нових підприємств.

Основним джерелом доходів більшості комерційних банків є відсотки, що стягуються за користування кредитами. Це пояснюється тим, що банки є фінансовими посередниками, які здійснюють перерозподіл грошових коштів між тими, у кого вони вивільнились, і тими, у кого з'явилася тимчасова потреба в цих коштах.

Розмір відсоткової ставки за користування кредитом визначається в процесі переговорів між банком та позичальником при укладанні кредитного договору. Причому він неоднаковий не тільки в різних банках, а й в одному і тому самому банку для різних позичальників.

При встановленні розміру відсоткової ставки враховують такі фактори: розмір базової відсоткової ставки (ставки рефінансування), встановленої банком; вартість залучення кредитних ресурсів на ринку позикових капіталів; співвідношення попиту і пропозиції на кредит; рівень ризику, притаманний даному кредиту; розмір і строк погашення позики; рівень витрат банку, пов'язаних з оформленням кредиту та здійсненням контролю за його погашенням; перспектив розвитку економіки і перш за все інфляційного процесу.

Зі свого боку, позичальник, здійснюючи переговори про отримання кредиту, оцінює, перш за все, розмір прибутку, що може отримати від здійснення комерційної угоди при запропонованому банком рівні відсоткової ставки за кредит. Для цього він створює техніко-економічне обґрунтування або бізнес-план на здійснення угоди. Ці документи повинні ретельно аналізуватися банком. Не менш важливими факторами для позичальника є доступність кредиту і рівень відсоткових ставок в інших банках.

Значні доходи банки отримують від операцій з іноземною валютою. Доходи від цих операцій виступають у вигляді як комісійних за виконання операцій для клієнтів, так і у вигляді курсової різниці.

Банки також можуть отримувати доходи від операцій з цінними паперами, але оскільки ринок цінних паперів в Україні в стані формування, то і доходи банків від цих операцій у нашій країні поки що незначні. Операції з іноземною валютою та цінними паперами проводять банки, що мають на це ліцензії, видані відповідно НБУ та Міністерством фінансів України.

Банки пропонують своїм клієнтам широкий спектр послуг: надання гарантій і поручительств клієнтам, розрахункове, касове обслуговування, довірчі (трастові), консультаційні, аудиторські, лізингові, факторингові послуги, операції з монетарними металами. Ці операції приносять банку доходи, як правило, у вигляді винагороди та інших видів оплати послуг. Частка цих видів у валовому доході кожного банку неоднакова і залежить від виконуваних операцій та їх обсягів.

Більшість банків беруть плату зі своїх клієнтів за здійснення розрахункових операцій: переказних, акредитивних, інкасових. Ця плата повинна покривати витрати банку на здійснення розрахункових операцій, у тому числі плату банку регіональній розрахунковій палаті за здійснення електронних платежів, касово-регіональному центру регіонального управління НБУ за ведення ним кореспондентського рахунка банку та інші операції.

Велика кількість банків бере плату зі своїх клієнтів за здійснення касових операцій з готівковими коштами — інкасацію готівки та її видачу. Розмір цієї плати в різних банках неоднаковий і залежить від можливостей банку та його зацікавленості у збільшенні або зменшенні кількості клієнтів.

Витрати комерційних банків можна поділити на відносно постійні та змінні. Банківська справа відрізняється високоіндивідуальним характером обслуговування. Тому витрати банків у значній мірі постійні. Банківські операції та послуги в будь-який момент повинні бути доступні для клієнтів. У зв'язку з цим банки в короткостроковому періоді не можуть призупиняти операції або різко скорочувати штати, як це робиться у виробничих галузях. Це звичайно не означає, що керівництво банку позбавлене можливості регулювати витрати в довгостроковому плані за рахунок вдосконалення організаційної структури, автоматизації робіт, розширення або звуження кола здійснюваних операцій.

Відносно постійними є витрати банків на заробітну плату і нарахування на неї, бланки та канцелярські товари, утримання приміщень, охорони, охоронної та протипожежної сигналізації, амортизаційні відрахування та деякі інші.

До змінних витрат відносять виплати відсотків по вкладах, депозитах та міжбанківському кредиту. Вони залежать як від обсягів залучених банком кредитних ресурсів, так і від їх вартості. До цих витрат відносять також плату за послуги регіональної рахункової палати та регіонального розрахунково-касового центру за здійснення розрахункових операцій, забезпечення готівкою. Змінними можуть бути витрати банку на рекламу, відрядження, поштово-телеграфні витрати тощо.

У відповідності з діючою методикою комерційні банки визначають прибуток або збиток від своєї діяльності щоквартально, в останній операційний день кварталу. Протягом кварталу доходи та витрати враховуються наростаючим підсумком. Розподіл прибутку банку здійснюється за підсумками діяльності за рік згідно з рішенням загальних зборів акціонерів банку. Протягом року прибуток, як правило, розподіляється у вигляді авансу на підставі встановлених зборами акціонерів пропорцій.

У залежності від податкового законодавства банки сплачують податки з прибутку в державний та місцеві бюджети. Звичайно, методика стягнення податків, що застосовується, впливає як на розмір, так і на порядок розподілу прибутку.

Одне з основних завдань банків — це отримання прибутку, що є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банку, базою підвищення добробуту співробітників банку. Прибуток є найважливішим показником діяльності комерційних банків. Він використовується аналітиками для визначення рейтингів банків на підставі їх балансів.

Таким чином, комерційний банк — це перш за все кредитна установа, яка будує свою діяльність на таких принципах:

— прибутковість. Прибуток банку утворюється з різниці відсотків, які стягуються з клієнтів та які виплачуються ним за банківськими операціями, а також за рахунок комісійних зборів за надані послуги. Показник прибутку офіційно вважається основним показником діяльності банку. Значення цього принципу полягає в тому, що без доходності банк не може існувати;

— стратегія банку повинна полягати в найдешевшому придбанні капіталу і продажу його за найвищою ставкою;

— комерційний банк — ризикове підприємство, але ризикувати він може лише величиною свого капіталу, тобто повинно діяти правило: все для клієнта, для його безпеки на основі партнерських відносин,