Приймаючи документи для розгляду банком питання про приймання векселів у забезпечення кредиту, працівник відділу цінних паперів повинен надати пред'явнику розписку в отриманні векселів.

У забезпечення кредиту не рекомендується приймати векселі:

• неакцептовані переказні;

• недоміцильовані;

• строком платежу при пред'явленні, якщо не визначений строк для пред'явлення;

• строком платежу менше строку повернення кредиту;

• виписані юридичними особами, векселі яких опротестовувалися за останній рік.

Для прийняття рішення про приймання векселів у забезпечення кредиту співробітник банку проводить аналіз юридичної надійності векселів, який передбачає:

• перевірку справжності вексельного бланку;

• перевірку правильності заповнення у векселі всіх реквізитів згідно з Положенням про простий вексель;

• перевірку безперервності індосаментного ряду та законності володіння векселем.

Економічна експертиза документів полягає:

• у проведенні заходів з оцінки кредитоспроможності позичальника на підставі інформації, яка є в розпорядженні банку;

• в оцінці вартості самих векселів, що пропонуються в забезпечення кредиту.

Кредитоспроможність позичальника оцінюється на підставі:

• показників ліквідності балансу позичальника (коефіцієнт ліквідності не повинен бути нижчим, ніж 0,5; чим нижчий коефіцієнт ліквідності, тим нижчий рівень кредитоспроможності);

• звітності позичальника (враховується прибуток підприємства за останній рік, кількість працівників, стаж їх роботи за спеціальністю, розміри авансових платежів у бюджет, сума кредиторської та дебіторської заборгованості, в тому числі бюджету, санкції податкової інспекції за останні два роки, структура активів, у тому числі основних засобів, короткострокових вкладів тощо);

• платіжної дисципліни позичальника (враховуючи своєчасність відрахувань до бюджету, погашення отриманих раніше кредитів, у тому числі в інших банках);

• ризику виникнення незабезпечених боргів;

• інших показників.

При прийнятті рішення про надання кредиту враховуються: по-перше, обґрунтованість всієї суми та строків заявленого кредиту; по-друге, реальність здійснення операції, що кредитується, та грамотність наданого розрахунку її економічної ефективності (врахування всіх податків і зборів, передбачених законодавством); по-третє, достовірність наданих договорів.

Оцінка вартості векселів, що пропонуються в забезпечення кредиту, здійснюється на підставі вартості погашення векселя на певну дату за вирахуванням витрат банку на пред'явлення векселя до платежу.

Заставна вартість узгоджується з векселедержателем-пред'явником за кожним векселем окремо. У випадку незгоди позичальника із заставною вартістю векселів останньому повертаються бланки векселів, надані разом із проханням про видачу кредиту, в обмін на розписку банку в отриманні векселів.

Після завершення експертизи уточнюється реєстр векселів, з якого викреслюються векселі, що не відповідають вимогам банку. Бланк векселя, викресленого з реєстру, повертається векселедержателю-пред'явику з відміткою про повернення в розписці банку про прийняття векселів. Якщо питання про надання кредиту або прийняття в заставу наданих векселів вирішене позитивно, складається остаточний реєстр векселів і укладається кредитний договір, невід'ємною частиною якого є договір застави.

При використанні такого кредиту банк повинен слідкувати за розмірами вільного залишку ліміту на позиковому рахунку. Перед проведенням операції зі спеціального позикового рахунка позичальника відповідальний банківський службовець перевіряє наявність залишків невикористаного кредиту, їх відповідність ліміту граничних сум, що надходять на його погашення, відповідність ліміту граничних залишків з графіком надходження сум на його погашення, обумовленому в кредитному договорі. Кредит надається в сумі надлишку вексельного забезпечення, але не більше невикористаного ліміту. Правилами «Про порядок проведення банками операцій з векселями» встановлена така схема розрахунків використання позик виданих під заставу векселів:

Основні відмінності між дисконтом векселів і позик під заставу векселів полягають у слідуючому.

1. При здійсненні обліку векселів банк стає їх власником, при позиці — векселі передаються йому як гарантії забезпечення повернення кредиту. В цьому випадку банку надається право на отримання платежів за закладеними векселями, тільки якщо позичальник повертає кредит. При дисконті джерелом погашення кредиту виступають платежі за векселем.

2. При заставі векселів клієнт отримує кредит у межах 60—90 % від валюти (суми) векселів до певного строку і використовує заставу, паралельно погашає її в повному обсязі до встановленого строку. При порушенні графіку погашення позики, банком може бути призупинений рахунок, чого не можна зробити при дисконті векселів, оскільки в цьому випадку кредит видається одразу на повну суму векселя за вирахуванням облікової ставки.

3. При заставі векселів їх сума обліковується на позабалансових рахунках. При обліку (дисконті) векселів їх сума відображається в загальному балансі банку. Тобто, здійснюючи дисконтні операції, банки можуть акумулювати значну частину векселів. При правильній організації вексельний портфель може стати надійним джерелом доходу, більш стійким, ніж цінні папери (наприклад, акції), оскільки ліквідність векселів обумовлена точними строками, а також різними варіантами використання векселів і їх захисту.

Переоблік і перезастава векселів. Облікові (дисконтні) ставки і заставні операції з векселями дають банкам можливість із меншим ризиком порушення ліквідності вкладати в ці операції менш сталі депозити (залишки на рахунках клієнтів), так як при неочікуваному вилученні таких коштів комерційні банки для додержання своєї ліквідності можуть рефінансуватися в Національному (Центральному) банку або в інших комерційних банках у формі переобліку або перезастави векселів. На первинному етапі розвитку вексельного ринку, ринку цінних паперів, внаслідок нерозвинутості вексельного обігу, Національний банк, як і всі суб'єкти фінансово-господарської діяльності, відноситься обережно до переобліку і перезастави векселів. Переоблік і перезастава векселів здійснюється тільки за таких умов:

• усі надані векселі за терміном оплати не повинні перевищувати 90 днів і бути такими, щоб їх можна було своєчасно отримати на місці платежу;

• надані векселі повинні містити не менше двох підписів, не враховуючи підпису того комерційного банку, який надав ці векселі, переказні векселі — ще і акцепт платника;

• наявність ліміту кредитування. При цьому до переобліку приймаються тільки обліковані векселі, а до перезастави—як обліковані за дисконтними операціями, так і векселі, що взяті як застави під операції позики.

Література

1. Закон України «Про обіг векселів в Україні» № 2374-ІІІ від 5 квітня 2001 р. // http://www.kmu.gov.ua

2. Закон України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» № 826-XIV від 06.07.99 р. // http://www.kmu.gov.ua

3. Постанова Верховної Ради України «Про застосування векселів в господарському обороті України» № 2470-ХІІ від 17.06.92 р.

4. Положення «Про переказний і простий векселі», затверджене постановою ЦИК і РНК СРСР від 07.08.37 р. № 104/1341.

5. Положення НБУ «Про операцій банків з векселями» від 28.05.99 р. № 258 // http://www.kmu.gov.ua

6. «Правила виготовлення і використання вексельних бланків» від 10.09.92 № 528 // http://www.kmu.gov.ua

7. АваковА.Б., Гаевой Ґ.И., БешановВ.А. Вексельное обращение. — Харьков, 2001. - 292 с.

8. Банківська енциклопедія / За ред. д.е.н., проф. А.М. Мороза. — К.: Ельтон, 1993. — 328 с.

9. Банківські операції: Підручник / За ред. д.е.н., проф. А.М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2000. — 384 с.

10. Лисенков Ю, Ляшко В. Вексель у господарському обігу. — К.: Агенція «Пресцентр», 1994. — 256 с.

11. Лисенков Ю.М. та ін. Вексельний обіг / Ю.М Лисенков, В.П. Ляшко, С.Ю. Фомічова. — К.: ТОО «Задруга», 1996. — 324 с.

12. Международные правила расчетов: Сборник нормативных актов. — К.: НБУ, РПО «Полиграфкнига», 1993. — 128 с.

13. Мельник В.А. Ринок цінних паперів. Довідник керівника підприємства. Спеціальний випуск. — К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998. — 560 с.

14. Мороз Ю.Н. Вексельное дело. — К.: Наукова думка. — 1996. — 472 с.

15. Папінова О. Урахування операцій із векселями на прикладах // Баланс. — 2000. — №34 (315). — С. 36-40.

16. Попович В.М., Степаненко А.И. Управление кредитными рисками заемщика, кредитора, страховщика. — К.: 1996. — 260 с.