Метод 2. Простий спосіб обчислення портфельного кредитного ризику Цей підхід для обчислення портфельного кредитного ризику базується на припущенні, що єдиною подією, яка може статися (протягом року) є дефолт компанії-боржника, тобто можливі тільки два варіанти: "дефолт" та "відсутність дефолту". У першому випадку збиток склав 35% величини боргу N, у другому випадку збиток дорівнює нулю. В цьому найпростішому випадку величина збитку є випадковою величиною, яка приймає тільки два значення, і її стандартне відхилення а є величиною збитку за умови дефолту, помноженою на корінь квадратний добутку ймовірності збитку X і ймовірності відсутності збитку (1- X):

Ця величина визначає варіацію збитку щодо середнього значення величини збитку за окремим борговим зобов'язанням і може використовуватися у майбутньому разом з оцінками значень кореляції ймовірностей дефолту для обчислення стандартного відхилення сукупного збитку кредитного портфеля.

При оцінці ризику добре диверсифікованого портфеля можна скоротити кількість досліджуваних показників для окремих складових портфеля, віднісши їх до несистематичних ризиків.

3.3.5. Порядок розрахунку резерву під кредитні ризики

Під час формування резервів за кредитними операціями, що здійснюються на міжнародному ринку, банки мають ураховувати ризик країни,

На підставі класифікації валового кредитного ризику та враховуючи прийнятне забезпечення, банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування: який виникає у зв'язку з кредитуванням позичальників інших країн і залежить від нестабільної політичної ситуації, економічної кризи, обмежувальної політики уряду щодо іноземних кредитів, інвестицій, переказів тощо.

Під час розрахунку резерву з урахуванням ризику країни чистий кредитний ризик зважується на один з двох коефіцієнтів резервування, що є більшим: коефіцієнт резервування за ступенем ризику залежно від категорії кредитної операції або коефіцієнт резервування за ризиком країни позичальника.

Якщо гарантом повернення боргу за такою кредитною операцією є резидент країни, ризик якої належить до вищої групи, ніж ризик країни позичальника, то для порівняння береться коефіцієнт, що встановлений для країни цього гаранта.

Для врахування ризику країни при розрахунку резерву за коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках, депозитами до запитання в інших банках і сумнівною заборгованістю за цими коштами використовується встановлений міжнародними рейтинговими агентствами рейтинг, який підтверджено в бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Moody's, Standard & Poors тощо).

Банки, у яких відкрито кореспондентський рахунок, поділяються за групами відповідно до рейтингу країни.

Розмір резерву визначається шляхом зважування суми коштів, що обліковується на кореспондентському рахунку окремого банку, на відповідний коефіцієнт резервування:

До групи 8 належать банки (резиденти і нерезиденти), що визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, а також банки, що зареєстровані в офшорних зонах.

Ризики за коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках, які віднесені до груп 1-2, вважаються „стандартними", а віднесені до груп 3-8 — „нестандартними".

Резерв під кредитні ризики розраховується та формується головним банком і його філіями. За повноту формування резервів відповідальність несе головний банк.

Критерії, що використовуються банками при аналізі кредитного портфеля, а також у процедурах прийняття і виконання рішень щодо формування та використання резерву під кредитні ризики, мають відображатися у відповідних документах банку, що визначають його кредитну політику.

Банки зобов'язані зберігати протоколи засідань кредитних комітетів (кредитних комісій), інформацію про здійснення кредитної операції, класифікацію кредитного портфеля і формування резервів не менше п'яти років з часу закінчення дії кредитної угоди, а також подавати ці документи уповноваженим працівникам Національного банку на їх запит.

Звітність про класифікацію кредитних операцій, створення резервів та їх використання, що складається за формами № 302 „Звіт про класифіковані кредитні операції за формами власності", № 604 „Звіт про розрахунок резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків", подається банками — юридичними особами (зведені дані — з урахуванням філій, що розташовані в Україні та за її межами) територіальним управлінням Національного банку України.

Для щомісячного розрахунку резервів банки здійснюють класифікацію кредитних операцій шляхом проведення інвентаризації та аналізу їх якості. Результати аналізу якості кредитного портфеля мають фіксуватися документально за встановленою банком формою. Ця форма має вестися і в електронному вигляді. При цьому банк має забезпечити збереження бази даних цієї форми за станом на перше число кожного місяця.

Форма заповнюється на підставі робочих документів щодо кожної кредитної операції, які ведуться кредитним інспектором, за кожним позичальником (контрагентом) окремо.

Робочі документи (кредитна справа) за кожним позичальником (контрагентом) в обов'язковому порядку мають містити:

— назву клієнта, його місцезнаходження (місцепроживання);

— номер основного поточного, додаткового поточного та позичкового рахунків;

— письмове клопотання (заявка) про надання кредиту та техніко- економічне обґрунтування потреби в кредиті на відповідні цілі;

— кредитну угоду та зміни до неї;

— угоду про заставу (забезпечення) та зміни до неї;

— дату видачі та погашення кредиту (за угодою);

— початкову суму кредиту в гривнях або гривневому еквіваленті та код валюти у разі видачі кредиту в іноземній валюті);

— відсоткову ставку, всі її зміни на звітну дату;

— фінансову звітність позичальника (контрагента), що подається до банку-кредитора;

— інформацію про результати оцінки фінансового стану позичальника (контрагента);

— документи, що свідчать про перенесення суми боргу за кредитною операцією на рахунки пролонгованої (із зазначенням номерів рахунків, сум і термінів кожної пролонгації), простроченої чи сумнівної заборгованості (із зазначенням номерів рахунків, дати, суми);

— дату прийнятого рішення про визнання заборгованості безнадійною із зазначенням суми основного боргу та суми відсотків, відповідну виписку з протоколу засідання кредитного комітету банку;

— інформацію про стан погашення заборгованості із зазначенням дат і сум;

— залишкову суму кредитної заборгованості на звітну дату (у гривнях та гривневому еквіваленті у разі видачі валютного кредиту), номер рахунку, на якому обліковується заборгованість на звітну дату;

— вид та суму забезпечення за угодою;

— документи, що свідчать про стан забезпечення за кредитною угодою;

— суму забезпечення, що береться до розрахунку резерву;

— клас позичальника на кожну звітну дату та документи, що його підтверджують;

— категорію ризику („стандартна", „під контролем", „субстандартна", „сумнівна", „безнадійна") за кредитною операцією;

— розрахункову суму чистого ризику за кредитною операцією;

— інформацію про вжиті банком заходи для погашення заборгованості (документи або їх копії, що засвідчують процедуру повернення або стягнення боргу).

— Робочі документи заповнюються після подання потенційним позичальником (контрагентом) заявки на одержання кредиту та є обо- в'язковими для розгляду кредитним комітетом для прийняття рішення про здійснення кредитної операції. Надалі, якщо відбуваються зміни щодо фінансового стану позичальника чи забезпечення кредиту, кредитний інспектор заповнює нові бланки робочих документів, на підставі яких класифікується кредитна операція та розраховується резерв. Робочі документи зберігаються у кредитних справах позичальників (контрагентів).

На перше число кожного місяця інформація групується в один документ у розрізі кожного позичальника та за кожною кредитною операцією, із зазначенням проміжних і консолідованих підсумків там, де це можливо.

Загальна інформація за результатами класифікації кредитного портфеля включає всі кредитні операції банку, що підлягають класифікації та резервуванню коштів згідно з цим Положенням.

Банк зобов'язаний надавати кредитні справи уповноваженим працівникам Національного банку на їх вимогу.

Підрозділи системи банківського нагляду Національного банку систематично проводять перевірки звітності банків та їх філій щодо адекватності класифікації кредитних операцій та дотримання банками порядку створення і використання резерву.

У разі виявлення розбіжностей між даними банку і даними звіту про інспектування Національний банк має право висунути до банку вимоги щодо перекласифікації кредитного портфеля і виправлення звітності та, у разі потреби скоригувати розмір резерву на суму різниці, що виявлена під час інспектування.

Література

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7.12.2000 р. № 2121-111 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2001. - Вип.1. - С. 3.

2. Інструкція про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків. Затверджено постановою Правління НБУ від 14.04.1998 р. №141 (зі змінами і доповненнями) // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. — 1998. — Вип. 7. — С.11.

3. Положення про кредитування. Затверджено постановою Правління НБУ від 28.09.1995 р. № 246 (зі змінами і