Крім того, ефективність усього економічного циклу залежить від ступеня ефективності господарювання на окремих етапах кругообігу капіталу. На етапі використання інвестованих коштів розраховують ряд показників ділової активності, що за характером належать до по-казників ефективності й визначають характер використання підприєм-ством або банком власного капіталу.

вказує на те, скільки грошових одиниць реалізації продукції припадає на одиницю середньорічних власних основних фондів. 2. Оборотність рахунків до одержання

визначає, наскільки вигідні для підприємства умови товарного креди-тування у процесі реалізації продукції та послуг. 3. Оборотність матеріальних виробничих ресурсів

є ступенем ліквідності оборотних коштів: що більше значення цього показника, то більш ліквідні оборотні кошти.

4. Оборотність рахунків та векселів до платежу визначають за формулою

1. Ступінь ефективності використання власних ресурсів підприємства

5. Фондовіддача показує, скільки грошових одиниць середньоріч-ної вартості основних засобів припадає на одиницю реалізованої про-дукції. Розраховують фондовіддачу як частку від ділення обсягу реа-лізованої продукції на середній обсяг основних засобів:

Велике значення цього показника свідчить про значну залежність підприємства від позичкового капіталу, а надто низьке — про не-ефективність використання власного капіталу і про його часткове заморожування й безприбутковий стан.

та його динаміка.

7. Ефективність витрат праці на підприємстві — показник інтеграль-ний, оскільки враховує багато факторів, що впливають на ефек-тивність затрат праці на підприємстві. Крім того, існує кілька частко-вих показників, наприклад обсяг реалізованої продукції, що припадає на одного працівника підприємства, і обсяг чистого прибутку, отрима-ного після сплати податків, обов'язкових платежів і процентів за кре-дит, що припадає на одного працівника підприємства. Ці показники розраховують так:

Крім цих показників варто розраховувати окремо ефективність праці щодо виробничих працівників і співвідношення витрат праці ви-робничих працівників та управлінського персоналу. Вивчаючи це пи-тання в динаміці, можна з'ясувати, ефективність якої частини трудо-вих ресурсів підприємства підвищується.

6. Швидкість обороту власного капіталу

8. Як додатковий до попереднього може розглядатися показник грошових витрат, що припадають на одного працівника, тобто

9. Частку витрат на заробітну плату, підготовку й навчання кадрів і розвиток соціальної сфери на підприємстві в загальній сумі витрат визначають за формулою

Цей показник належить до оптимізаційних. Загальна сума витрат на оплату праці, розвиток соціальної сфери, підготовку та навчання кадрів повинна відповідати ефективності праці й підвищуватись дещо нижчими темпами, ніж показник ефективності. Коли ефективність і продуктивність праці зростають нижчими темпами, ніж темпи зростан-ня заробітної плати й соціальних витрат, відбувається "проїдання" ка-піталу підприємства, що не може не позначитися негативно на його фінансовому й економічному стані в довгостроковому аспекті.

Різниця між першим та другим коефіцієнтами становить суму по-даткових відрахувань і обов'язкових платежів, які здійснює підприєм-

10. Останній показник, який доцільно розглядати в розділі ділової активності, — фондоозброєність праці. Розраховують її як частку від ділення середньорічної вартості основних фондів на середньо- облікову чисельність працівників підприємства:

Величина цього показника повинна розглядатися лише крізь приз-му спеціалізації підприємства. На виробничому підприємстві вона буде значно вища, ніж, скажімо, на торговельному підприємстві чи в банку, де основні фонди становлять меншу частку капіталу банку.

ПОКАЗНИКИ ПРИБУТКОВОСТІ ТА РЕНТАБЕЛЬНОСТІ Показники прибутковості та рентабельності характеризують ефек-тивність функціонування підприємства. 1. Коефіцієнти рентабельності капіталу

ство (сюди також входять сплачені проценти за кредит). Величина цієї різниці вказує на те, як ці відрахування впливають на рента-бельність капіталу.

2. Коефіцієнт рентабельності власного капіталу

дає уявлення про ефективність використання інвестованого власни-ками підприємства капіталу. Він є важливим критерієм оцінки рівня котирування акцій на біржі. Порівняння Р2 і Р дає змогу оцінити різницю рентабельності власних і залучених коштів, а також вплив за-лучених коштів на діяльність підприємства.

3. Коефіцієнт рентабельності позичкового капіталу

Його знаменник містить не лише фінансові борги (кредити та позич-ки), а й усі інші (кредиторську заборгованість). Проте розрахована в такий спосіб рентабельність позичкового капіталу не досить точно характеризує вартість кредитів підприємства, оскільки не враховує податкову економію, що скорочує реальну ціну залучених підприєм-ством кредитних ресурсів.

4. Коефіцієнт рентабельності реалізованої продукції

показує, яка сума прибутку отримується підприємством з однієї гривні реалізованої продукції або послуг. 5. Коефіцієнт рентабельності витрат

Класифікація клієнтів за кредитоспроможністю

Після проведення дослідження підприємства, яке подало заяву на отримання кредиту, розробляється його комплексна характеристика за всіма параметрами.

У четвертому розділі ми розглядали класифікацію клієнтів банку з точки зору ризику, який бере на себе банк, співпрацюючи з ними. Ана-логічно можна згрупувати клієнтів за комплексною характеристикою їх фінансово-господарського стану.

Така класифікація має велике значення для підвищення ефектив-ності роботи банку, оскільки дає змогу узагальнити та уніфікувати детальну інформацію про клієнта в концентрованому вигляді — за показником рейтингу.

За характеристикою кредитоспроможності клієнти банку поділя-ються на п'ять груп.

Перша група — підприємства з високими показниками ліквідності, платоспроможності й рентабельності власного та залученого капіта-лу. У них міцний поточний і минулий фінансовий стан, блискуча кре-дитна та ділова репутація; їм властиві пунктуальність і порядність у розрахунках; вони мають стабільний приплив готівки та надійні дже-рела погашення позички. Такий клієнт може претендувати на вигідніші умови кредитування, оскільки ризик, який бере банк щодо цього кре-диту, нижчий за середній рівень.

Друга група — підприємства й фірми з досить високими показни-ками ліквідності, платоспроможності й рентабельності. До цієї групи часто потрапляють міцні та фінансово стабільні підприємства, але не-давно створені, тобто ті, які ще не мають сильної ділової репутації чи просто маловідомі.

Третя група — підприємства з досить доброю діловою репутацією, але залежні від зовнішніх джерел фінансування та економічної ситуа-ції. За сприятливої ситуації їх рейтинг наближається до другої групи, але фінансово-економічний стан не такий стабільний, як у підприємств першої та другої груп.

Четверта група — підприємства, які мали фінансові та економічні труднощі в минулому, або ті, про які немає жодних відгуків. Доходи таких підприємств невеликі, рентабельність і платоспроможність не досягають необхідного рівня, приплив готівки слабкий, джерела пога-шення позички ненадійні й можуть значною мірою залежати від зов-нішніх факторів.

П'ята група — підприємства з несприятливою кредитною репута-цією. Для них характерні недостатній приплив готівки, низькі показники рентабельності, ліквідності й платоспроможності. Приплив коштів для оплати зобов'язань здійснюється за рахунок активів (тобто існує ситуа-ція "проїдання власного капіталу"). Таким підприємствам надзвичайно важко отримати кредит: банк вимагатиме, щоб сума застави значно пе-ревищувала обсяг наданого кредиту.

Класифікація клієнтів за комплексною оцінкою кредитоспромож-ності — важливий момент підготовки кредитних угод і надання кре-дитів. Проте потрапивши до певної категорії (групи), підприємство не залишається там назавжди, бо з плином часу можливі як позитивні, так і негативні зміни його фінансово-господарського стану. Тому важли-во не лише віднести певного позичальника до окремої групи, а й здійснювати постійний контроль і перевірку відповідності оцінки під-приємства банком фактичному стану справ цього підприємства.

Література

1. Закон України "Про державну статистику". — К., 1992.

2. Закон України "Про банки та банківську діяльність (зі змінами та до-повненнями)" // Банки і бізнес. — 1991. — №3.

3. Банковское дело: Справоч. пособие / Под ред. Ю. Бабичевой. — М.: Эко-номика, 1993.

4. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? — М.: Финансы и статистика, 1994.

5. Банковское дело: Учебник / Под ред. проф. В. И. Колесникова, Л. П. Кро- ливецкой. — М.: Финансы и статистика, 1995.

6. Банківська статистика / А. В. Головач, В. Б. Захожай, Н. А. Головач, Ю. О. Веретельникова. — К.: КДТЕУ, 1998.

7. Банківська статистика: Опорний конспект лекцій / Уклад. А. В. Голо-вач, В. Б. Захожай, Н. А. Головач. — К.: МАУП, 1999.

8. Головач А. В., Головач Н. А. Банківська статистика. — К.: Ін-т банкірів банку "Україна", 1997.

9. Заруба О. Д. Банківський менеджмент і аудит. — К.: Лібра, 1996.

10. Захожай В. Б. Банківська статистика: завдання для самостійної робо-ти, ситуації для практичних та індивідуальних занять. — К.: КДТЕУ, 1996.