Як бачимо, процес реформування колишніх державних банків та їх адаптація до ринкових умов відбувалася дуже болісно. Вони сприймалися скоріше як грошові резервуари, звідки можна і треба брати гроші, навіть не замислюючись про їх повернення. Можливо, це і не економічне пояснення, але воно правильно відбиває сутність того, що відбувалось. При цьому начебто і є цілком логічне пояснення - адже всі ці гроші ще вчора були державними. Якщо, крім цього, врахувати, що саме системні банки досі є основою банківської системи, то можна зрозуміти, наскільки подібна політика негативно позначилася на ній загалом. Так, уперше за роки незалежності 2000 фінансовий рік завершився збитками банківської системи.

Не менш складним, ніж роздержавлення системних банків, виявилося завдання формування конкурентного середовища в банківському секторі на основі створення нових банків. І хоча за десять років незалежності було відкрито більше 200 банків, справді конкурентоспроможними в масштабах усієї країни стали лише одиниці - банк „Аваль" і „Приватбанк". Інші можна умовно розділити на дві групи: банки, котрі прагнуть до розширення своєї діяльності, і так звані „кишенькові" банки. У першій групі

є досить перспективні банки — Правексбанк, „Надра", ВаБанк, АЖІО, „Фінанси і кредит" та ін. Але поки що обсяги їхніх статутних капіталів і залучених ресурсів незначні, що не дає їм можливості зайняти міцне становище на ринку банківських послуг. На жаль, досвід розвитку банківської системи України свідчить, що банки, навіть здавалося б досить стабільні, можуть збанкрутувати — банки „Інко", „Відродження", „Гра- добанк" та ін.

Стосовно „кишенькових" банків необхідно зазначити, що вони, по суті, не виконують функцій фінансових інституцій, які забезпечують фінансовими ресурсами потреби економіки. Вони створюються окремими корпоративними об'єднаннями для забезпечення своїх потреб, їх мета —не випустити з-під контролю свої ресурси. Особливої біди в цьому немає, але, ще раз підкреслимо, — це не банки в широкому розумінні цього слова, оскільки вони функціонують у строго окресленому й обмеженому просторі. А раз так, то не розв'язується сповна завдання формування конкурентного середовища — „кишенькові" банки скоріше створюються з протилежною метою. Динаміка розвитку і структура банківської системи характеризуються такими показниками (табл. 3.2):

З таблиці видно, що до середини 90-х років спостерігалася тенденція зростання чисельності банків: максимальна їх кількість була зареєстрована в 1995 р. - 230, потім банківська система почала скорочуватися. Причиною закриття банків були фінансові проблеми і невиконання встановлених НБУ вимог. У структурі банківської системи за формами власності переважають акціонерні товариства (у 2000 р. - 91 %). Нині два державні банки - Ощадний і Експортно-імпортний також перетворені в державні акціонерні товариства.

Найважливішою з погляду стабільності і надійності банківської системи є її структура за розмірами оплаченого статутного капіталу. Загальна тенденція вдосконалення цієї структури позитивна. Так, якщо в 1994 р. переважна частина банків - 193 із 220, тобто 88 % функціонуючих, - мали оплачений капітал менше 0,5 млн дол. США (це не просто мала, це мізерна сума для банку), то в 2000 р. таких банків залишилося тільки два. Небагато також залишилося банків і з капіталом до 1,5 млн дол. США - всього 17. За підсумками 2001 р. переважна частина банків (54) мають статутний капітал у межах від 3 до 5 млн дол. і 37 банків - від 5 до 10 млн дол. Водночас, якщо у 1996 р. було три банки з обсягом капіталу понад 40 млн дол., то в 1998 р. таким був лише один банк, а після 2000 р. таких банків не залишилося зовсім. Отже, відбувається процес усереднення банків за загального підвищення середнього розміру оплаченого статутного фонду, який у 2000 р. по функціонуючих банках становив 4,4 млн, а в 2001р. - 5,6 млн дол. США [32].

Безумовно, описані тенденції загалом мають позитивний характер. Цьому сприяли зусилля як самих банків, що здійснювали додаткові емісії акцій і забезпечували їх розміщення, так і постійний контроль і жорсткі заходи впливу в цій сфері з боку НБУ. Так, передбачається збільшення до 2005 р. мінімального розміру статутного капіталу до 5 млн євро. Водночас, розуміючи, що для України цей норматив цілком обґрунтований, слід ураховувати, що сама по собі ця сума дуже незначна.

Подальший розвиток банківської системи України представляється як розвиток:

— Іпотечного кредитування. З огляду на важливе значення створення ефективної системи кредитування житлового будівництва на базі іпотечного кредитування, концепцію розвитку такої системи ми розглянемо більш докладно надалі при розгляді напрямків розвитку фондового ринку, тому що даний напрямок розвитку банківської системи самим тісним образом зв'язано з розвитком фондового ринку.

— Кредитування банками суб'єктів малого та середнього бізнесу. На цей вид кредитування позначаються деякі чинники, які впливають на кредитний ринок загалом. Насамперед ідеться про низьку рентабельність суб'єктів господарювання реального сектору (за даними Держкомстату України, у першому півріччі 2002 року рентабельність операційної діяльності підприємств економіки становила 4.9 відсотка, в тому числі промислових — 3.4%, сільськогосподарських — 0.1%), а також високі ризики кредитування цього сектора. Крім того, розвиток кредитування гальмується через відсутність реальних інструментів захисту інтересів банків. Бракує цивілізованого механізму впливу на позичальників, які не повертають борги за кредитами. Для пожвавлення кредитної діяльності банків, зокрема стосовно малого та середнього бізнесу, необхідно створити загальні передумови для зниження банківських ризиків. Зростанню комерційної зацікавленості банків у розширенні кредитування суб'єктів малого та середнього бізнесу сприятиме також скорочення витрат банків, пов'язаних з опрацюванням кредитних заявок, інвестиційних проектів клієнтів тощо.

Серед інших чинників, які стримують розвиток банківського кредитування малого підприємництва, — низький рівень капіталізації банків, переважання у пасивах „коротких" грошей, невідпрацьованість технології кредитування суб'єктів малого та середнього бізнесу. Знижує зацікавленість банків у кредитуванні малого бізнесу й те, що, надаючи позичку без застави, вони повинні формувати резерви під кредитні операції за рахунок власного прибутку.

Одним зі шляхів розширення кредитування малих підприємств є співпраця з міжнародними фінансовими організаціями. Майже всі банки, які кредитують в Україні середній та малий бізнес, працюють у рамках їхніх програм. Окрім коштів на довгий термін, західні організації передають українським банкам досвід і технології кредитування, що сприяє зниженню видатків і ризиків банків. Результатом такої співпраці є збільшення обсягів виробництва та створення нових робочих місць.

З-поміж іноземних партнерів 1994 року першим в Україні почав кредитувати малий та середній бізнес Європейський банк реконструкції та розвитку (загальна сума його першої кредитної лінії становила понад 121 млн євро). Згідно з першою кредитною угодою українські підприємці змогли отримати для розвитку виробництва та сфери послуг кредити в обсязі до 2.5 млн доларів США терміном до 5 років та дворічним пільговим періодом за ставкою ЛІБОР + 8% річних. Відповідно до цієї програми було затверджено 155 проектів, на втілення яких надано кредитів на загальну суму 135 млн доларів США (включаючи кошти з рахунку повторного використання повернутих кредитних ресурсів).

Наприкінці 1998 року в рамках кредитної лінії розпочато новий проект - програму мікрокредитування, за якою протягом двох наступних років було надано більше двох тисяч мікро- та міні-кредитів. Загалом надана кінцевим позичальникам сума кредитів за рахунок повторного використання повернутих позичок була значно більшою за отриману від ЄБРР і становила 163 млн доларів США.

За напрямами кредитування найбільша частка кредитів припадає на підприємства харчової промисловості (30%), сільського господарства і хімічної промисловості (по 9%), транспорту, легкої та деревообробної промисловості (по 8%).

У серпні 2000 року для цієї ж категорії позичальників було відкрито другу кредитну лінію на суму близько 90 млн доларів США. Вартість даного кредиту була такою ж, як і попереднього, плюс процентна плата Міністерству фінансів України за гарантію. За обома кредитними лініями Європейського банку реконструкції та розвитку вітчизняними банками було надано понад 6 тисяч мікрокредитів суб'єктам малого та середнього бізнесу. На прокредитованих підприємствах вироблено продукції на суму 415 млн доларів, а на новостворених робочих місцях працевлаштовано більш як 5 тисяч осіб [11].

Національний банк України підтримує програму мікрокредитування не лише в рамках кредитних ліній Європейського банку реконструкції та розвитку. Малі й середні підприємства можуть звертатися за позичками також до Німецько-українськото фонду, заснованого НБУ, Кабінетом Міністрів України та Німецькою кредитною установою для відбудови (КРА?). За час існування програми мікрокредитування банками-учасни- ками було надано понад 5 тисяч кредитів на загальну суму близько 40 млн євро.

Співпраця з міжнародними фінансовими організаціями сприяє розширенню кредитування малого і середнього підприємництва. Та для досягнення радикальних позитивних