Зміст і порядок формування власного капіталу банку

Капітал (власні кошти) у фінансовій звітності банку є різницею між активами та зобов'язаннями. Капітал банку визначається як сума основного капіталу (капітал першого рівня) та додаткового капіталу (капітал другого рівня), виключаючи відвернення.

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Розкриті резерви включають й інші фонди такої ж якості, які повинні відповідати таким критеріям:

1) відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;

2) фонди та рух коштів до них (від них) повинні окремо розкриватись в опублікованих звітах банку;

3) фонди повинні бути у розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого та негайного використання у разі появи збитків;

4) збитки не можуть безпосередньо покриватись з фондів, а повинні проводитись через рахунок прибутків і збитків.

Додатковий капітал банку складається з таких елементів:

1) резерви під стандартну заборгованість інших банків;

2) резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями;

3) результат переоцінки статутного капіталу з врахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;

4) результат переоцінки основних засобів;

5) прибуток поточного року;

6) субординований борг (звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше, ніж через 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів). При цьому сума таких коштів, включених у капітал, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом п'яти останніх років угоди.

НБУ має право визначати своєю постановою інші статті балансу банку для включення до додаткового капіталу, а також умови і порядок такого включення. При розрахунку загальної суми капіталу розмір додаткового капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу. Під загальною сумою капіталу розуміють величину капіталу, не скориговану на величину основних засобів. Відвернення банку включають до себе такі елементи: вкладення банку в акції та боргові зобов'язання інших банків як із метою продажу, так і з метою інвестування, а також резерви, що утворюються для покриття збитків від знецінених цінних паперів і боргових зобов'язань; вкладення в асоційовані та дочірні компанії.

Одночасно розмір капіталу коригується на суму основних засобів, що перевищує розрахункову суму капіталу, тобто якщо сума основних засобів перевищує розрахункову суму капіталу, то розрахункова сума капіталу зменшується на суму даного перевищення. У випадку, коли сума основних засобів не перевищує розрахункову суму капіталу, розрахункова сума капіталу не змінюється.

Алгоритм розрахунку нормативного розміру власного капіталу комерційного банку має такий вигляд:

де НВК — нормативний власний капітал комерційного банку;

ОК — основний капітал, зменшений на суму недосформованих резервів за активними операціями комерційного банку;

ДК — додатковий капітал комерційного банку;

СК — субординований капітал комерційного банку;

В — відвернення;

ОЗ—перевищення основних засобів над невідкоригованою на основні засоби сумою власного капіталу.

При цьому слід враховувати такі основні підходи, характерні для зазначеної методики Національного банку України2.

1. Основний капітал виступає постійним джерелом коштів, яке не може бути вилученим у комерційного банку, а його розмір грунтується на консервативному підході до оцінки активів банку. Мова йде про виключення «виявлених» збитків, оскільки недосформований резерв фактично вже є оціненим збитком банку, а тому в наступних періодах він обов'язково зменшить розмір власного капіталу. Таке зменшення може бути у вигляді витрат на формування резервів для покриття ймовірних збитків від активних операцій або у вигляді збитків від списання активів.

2. Відрахування з основного капіталу нематеріальних активів пов'язано з тим, що вартість зазначених активів має тенденцію до зникнення по мірі того, як банк наближається до неплатоспроможності.

3. Додатковий капітал не обов'язково виступає постійним джерелом банківських ресурсів, його вартість є менш надійною, оскільки може включати «невиявлені», «приховані» збитки від банківської діяльності.

4. Включення до додаткового капіталу резервів під стандартну кредитну заборгованість пов'язано з тим, що відносно цієї заборгованості на даний період часу не виникає сумнівів щодо повернення кредитів, однак практика свідчить про можливість неповернення частини стандартних кредитів. У фінансовому обліку резерви під стандартні кредити обліковуються на кон- трактивних рахунках, які виключаються із балансової суми кредитного портфеля та із власного капіталу (шляхом віднесення на валові витрати), але для розрахунку нормативного власного капіталу враховуються.

5. Зменшення розрахункової суми нормативного власного капіталу на придбані капітальні та боргові цінні папери, які випущені іншими банками, в портфелях банку на продаж та інвестиції пов'язано з необхідністю упередження ланцюгового банкрутства комерційних банків. Фактично мова йде про недопущення ситуації, коли комерційні банки купуватимуть акції один одного з метою штучного збільшення своїх статутних капіталів.

6. Зменшення розміру нормативного власного капіталу на здійснені комерційним банком інвестиції в асоційовані компанії та банки та/або дочірні компанії і банки пов'язано із ризиками, які несе комерційний банк, а також з тим, що джерелом таких інвестицій повинен бути чистий прибуток.

7. Коригування нормативного власного капіталу на надлишок основних засобів, тобто їх перевищення над загальною сумою власного капіталу банку пов'язано з особливостями та призначенням таких засобів. Банки не повинні вкладати значні суми коштів в основні засоби, оскільки вони мають низьку ліквідність, безпосередньо не приносять банку доход, мають несталу вартість. Крім того, джерелом придбання основних засобів повинен бути чистий прибуток комерційного банку.

8. По-різному враховуються прибутки та збитки поточного року. При розрахунку збитки виключаються з основного капіталу, а доходи включаються до додаткового капіталу. Це пов'язано з тим, що прибутки поточного року не є стабільним джерелом капіталу, їх сума часто коригується аудиторами чи іншими уповноваженими особами, причому, як правило, в бік зменшення. Натомість сума збитків практично ніколи не коригується у бік зменшення.

9. З погляду фінансового обліку субординований капітал є зобов'язаннями комерційного банку, однак йому властиві окремі ознаки власного капіталу: виплата відсотків інвесторам може призупинятись (якщо це зазначено в угоді) у разі погіршення фінансового стану банку-боржника; у разі ліквідації комерційного банку власники субординованого капіталу отримують свої кошти лише після погашення претензій вкладників та кредиторів, але перед розрахунками з акціонерами; дозволяється переведення (конвертація) субординованого капіталу до розряду статутного капіталу у порядку, встановленому чинним законодавством.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу має для комерційних банків деякі переваги порівняно з іншими способами збільшення їх власного капіталу. По-перше, сплата відсотків за субординованим боргом здійснюється за рахунок збільшення валових витрат. По-друге, боргові зобов'язання не надають їх власникам права на управління банком. По-третє, механізм залучення коштів на умовах субординованого боргу простіший, ніж той, що застосовується, зокрема, при емісії акцій. По-четверте, придбання акцій можливе лише за рахунок власних коштів акціонерів (засновників). В умовах економічної нестабільності, значної інфляції, спаду виробництва, збитковості значної кількості підприємницьких структур банкам вельми складно розмістити акції на прийнятних умовах. Більш прийнятним є залучення коштів на умовах субординованого боргу.

Виходячи з форми інвестування, виокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у формі фінансових активів. У вітчизняній практиці формування та збільшення статутного капіталу банку дозволено виключно шляхом грошових внесків. Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — в іноземній вільнокон- вертованій валюті або у гривнях.

Грошова форма є найбільш поширеною, універсальною і ліквідною, тобто легко трансформується в інші форми. Власний капітал в матеріально-речовій формі формується у вигляді будівель, споруд, обладнання тощо. Власний капітал у формі фінансових активів формується у вигляді внесків до нього акцій, облігацій тощо. У вітчизняній банківській практиці формування власного капіталу комерційних банків у цій формі не здійснюється.

Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути меншим:

1) для місцевих кооперативних банків — 1-го мільйона євро;

2) для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області, — 3-х мільйонів євро;

3) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, — 5-ти мільйонів євро.

Перерахування розміру статутного капіталу у гривнях здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день укладення установчого договору.

За підсумками року на основі фінансової звітності банки зобов'язані коригувати розмір статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, встановленої НБУ.

НБУ має право встановити для окремих банків залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче вищенаведених розмірів.

Статутний капітал