Національний банк здійснює операції на відкритому ринку з купівлі/ продажу державних цінних паперів. Беручи участь у біржових торгах державними цінними паперами, Національний банк впливає на встановлення цін на державні цінні папери. З метою стимулювання купівлі/продажу державних цінних паперів серед банків, які можуть не бути учасниками біржових торгів, Національний банк бере участь у позабіржових торгах державними цінними паперами.

Біржові операції з купівлі/продажу державних цінних паперів на відкритому ринку здійснюються Національним банком шляхом участі в торгах цінними паперами, які офіційно зареєстровані відповідно до чинного законодавства України, згідно з установленими ними правилами. У разі потреби здійснити операції з купівлі/продажу державних цінних паперів відповідальний працівник Департаменту монетарної політики Національного банку готує заявку на купівлю державних цінних паперів або продаж державних цінних паперів, що перебувають у власності Національного банку, в якій зазначаються кількість, код, балансова вартість і ціна купівлі та продажу державних цінних паперів і яка підписується директором Департаменту монетарної політики або його заступником. Копія заявки передається до Депозитарію Національного банку для блокування державних цінних паперів на блокувальних рахунках депозитарного обліку в порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку з питань депозитарної діяльності. Після блокування державних цінних паперів у Депозитарії Національного банку підписана заявка засобами програмно-технологічного забезпечення проведення торгів надсилається до організатора торгівлі державними цінними паперами до початку операційного дня організатора торгівлі. Протягом операційного дня організатора торгівлі Департамент монетарної політики може змінювати свої заявки з купівлі/продажу державних цінних паперів.

У разі задоволення заявок під час торгів Національний банк отримує від організатора торгівлі цінними паперами відповідні документи, що засвідчують проведену операцію з купівлі/продажу державних цінних паперів. Біржова угода про продаж державних цінних паперів уважається виконаною за умови проведення грошових розрахунків за нею.

У разі здійснення операції з продажу державних цінних паперів Департамент монетарної політики надає розпорядження з фінансових питань до Операційного управління щодо відображення вилучених з обігу емісійних коштів на меморандних рахунках відповідно до плану рахунків бухгалтерського обліку Національного банку України. Якщо Національний банк здійснив операцію з купівлі державних цінних паперів, то відповідно до розпорядження з фінансових питань Департаменту монетарної політики Національного банку кошти перераховуються продавцю в строк, визначений правилами проведення торгів організатора торгівлі цінними паперами з одночасним відображенням на меморандних рахунках.

З метою підтримання ліквідності банків і регулювання грошово-кредитного ринку Національний банк може здійснювати позабіржові операції з купівлі/продажу державних цінних паперів, казначейських зобов'язань та боргових зобов'язань, визначених Правлінням Національного банку, на відкритому ринку. Ініціатором такої операції, як правило, є сторона, яка зацікавлена в терміновому проведенні операції з купівлі/ продажу таких цінних паперів.

У разі звернення банку до Національного банку про здійснення поза- біржової операції з купівлі/продажу зазначених у попередньому пункті цінних паперів відповідальний працівник Департаменту монетарної політики Національного банку, виходячи зі стану грошово-кредитного ринку, готує на розгляд керівництва Департаменту монетарної політики Національного банку пропозицію (доповідну записку) щодо можливості проведення такої операції.

У разі прийняття позитивного рішення про проведення такої операції та укладення відповідної угоди здійснюються:

• подання депозитарних документів до Депозитарію Національного банку та перереєстрація прав власності на державні цінні папери в порядку, визначеному нормативно-правовими актами Національного банку з питань депозитарної діяльності;

• фізична поставка казначейських зобов'язань та інших боргових зобов'язань, визначених Правлінням Національного банку;

• перерахування коштів на кореспондентський рахунок банку-про- давця.

Практично в усіх країнах світу комерційні банки можуть отримати кредитні ресурси у центрального банку, котрі останній надає з певними процентами. Дисконтна чи облікова ставка, що застосовується центральним банком при операціях з комерційними банками щодо врахування короткострокових державних облігацій і переврахування комерційних векселів та інших видів цінних паперів, що відповідають вимогам центрального банку, називається офіційною обліковою ставкою. Іншими словами, офіційна облікова ставка —це плата, яку бере центральний банк при купівлі в комерційних банків цінних паперів до настання термінів їх оплати.

Офіційна облікова ставка є орієнтиром для ринкових ставок за кредитами. Встановлюючи офіційну облікову ставку, центральний банк визначає вартість залучення кредитних ресурсів комерційними банками. Що вищий рівень офіційної облікової ставки, то вища вартість кредитів рефінансування центрального банку. Тобто політика зміни облікової ставки є варіантом регулювання якісного параметра грошового ринку вартості банківських кредитів.

Водночас, різний рівень офіційної облікової ставки стимулює також переміщення „гарячих грошей", тобто капіталів, які шукають прибуткового застосування, з країн із низькими ставками до країн, де ставки високі, що значно впливає на стан балансу руху капіталів і на платіжний баланс різних країн. Отже, зміна офіційної облікової ставки використовується і як метод валютного регулювання.

Регулювання облікової ставки належить до ринкових інструментів грошово-кредитного регулювання. Механізм регулювання за допомогою змін офіційної облікової ставки доволі простий, що і є причиною його широкого використання як у розвинутих країнах, так і в тих, що розвиваються. Наприклад, якщо центральний банк ставить за мету зменшення кредитних можливостей комерційних банків, — він підвищує облікову ставку, роблячи тим самим дорожчими кредити рефінансування. Якщо ж метою центрального банку є розширення доступу до кредитів комерційним банкам, — він знижує рівень облікової ставки, проте центральному банкові не завжди вдається досягти наміченої мети. Наприклад, підвищення облікової ставки центрального банку не буде ефективним, якщо на грошовому ринку в даний момент спостерігається тенденція зниження вартості кредитів у результаті їх значної пропозиції, оскільки у цьому випадку комерційні банки використовуватимуть дешевші кредити міжбанків- ського ринку, ніж дорогі кредитні кошти центрального банку. Якщо ж офіційна облікова ставка центрального банку вже до їі пониження знаходилась на рівні, що нижчий від ринкового, то здешевлення й без того дешевих кредитів призведе до відповідної реакції грошового ринку.

Шляхом маніпуляцій офіційною обліковою ставкою центральні банки впливають на стан не лише грошового, але й фінансового ринку. Наприклад, зростання офіційної облікової ставки спричинить підвищення ставок за кредитами і депозитами на грошовому ринку, що, у свою чергу, обумовить зменшення попиту на цінні папери й збільшення їх пропозиції. Попит на цінні папери падає як з боку небанківських закладів, оскільки більш привабливими стають депозити, так і з боку кредитних інститутів, поза як при дорогих кредитах вигіднішим стає пряме фінансування. Пропозиція цінних паперів зростає. Таким чином, підвищення офіційної ставки спричиняє пониження ринкової вартості цінних паперів. Зниження офіційної облікової ставки, навпаки, здешевлює кредити й депозити, що призводить до протилежних процесів: підвищується попит на цінні папери, зменшується їх пропозиція, зростає ринкова вартість.

Отже, облікова політика центрального банку є механізмом безпосереднього впливу на ліквідність кредитних інститутів шляхом змін вартості кредитів рефінансування, що опосередковано чинить вплив на економіку країни загалом.

Практикою грошової політики доведено, що зміни облікової ставки здійснюються відповідно до розвитку окремих фаз економічного циклу. Вона підвищується в періоди економічного росту і залишається, як правило, незмінною в періоди депресії та спаду. Тому виникає проблема „запізнень" у здійсненні необхідних корекцій облікової ставки. Це пояснюється недостатньою виразністю початкових етапів фаз економічного циклу та іншими об'єктивними й суб'єктивними чинниками. У деяких країнах використовують механізм автоматичної корекції облікової ставки щодо вексельного курсу на цінні папери скарбниці. Наприклад, із 1980 р. у Канаді банківська облікова ставка щотижня автоматично змінюється таким чином, що зберігає незмінне перевищення на 0,25% визначеної на останніх торгах середньої ставки процента за тримісячними скарбничими векселями.

Починаючи з 1992 р., облікова політика використовується Національним банком України головним чином для забезпечення надійності та стабільності банківської системи (функція кредитора останньої інстанції для комерційних банків) та регулювання обсягів грошової маси в обігу країни.

Для того щоб облікова ставка Національного банку використовувалась у повному обсязі як інструмент монетарного регулювання, вона має відповідати певним принципам. З-поміж них основними є :

• забезпечення позитивного рівня облікової ставки щодо інфляції;

• рівень облікової ставки повинен перебувати в межах коридора ринкових процентних ставок комерційних банків за кредитами та депозитами.

Хоча облікова ставка НБУ, починаючи з 1994 р., відповідала цим двом принципам, в умовах перехідної економіки України облікова політика не використовується в повному обсязі як інструмент грошово-кредитного регулювання. Цьому заважає недостатній розвиток вексельного обігу, а також використання Національним банком своїх ресурсів переважно для кредитування уряду, а не комерційних банків. Тому рефінансування комерційних банків здійснюється переважно через операції репо, а не через переоблік векселів чи ломбардне кредитування. За цих умов Національний банк встановлює ставку облікового процента не стільки для досягнення цілей грошово-кредитної політики, скільки для приведення її у відповідність із динамікою рівня інфляції.

Безперечно, завдяки адміністративному підвищенню облікової ставки у короткостроковому періоді можна мінімізувати негативні наслідки фінансової кризи, підвищити ціну національної грошової одиниці для комерційних банків, а отже, послабити спекулятивний тиск на неї.