Усе це свідчить про те, що в операцій купівлі обладнання є серйозна альтернатива — лізинг. В інвестиційному рішенні «оренда — купівля» вибір переваг передбачає наявність певного алгоритму. Як початкову умову для порівняння доцільно прийняти не просто придбання активу, а придбання за рахунок банківського кредиту. Справедливість цього посилання очевидна: якщо фірма володіє вільними фінансовими ресурсами для прямого придбання активу, то залучення додаткового капіталу — фінансовий нонсенс. Інша справа, коли для прямого придбання фінансових ресурсів у фірми немає. Саме в цьому випадку перед фірмою виникає проблема вибору: чи лізинг, чи придбання із залученням кредиту.

Алгоритм вибору переваг у задачі «оренда — купівля» передбачає такі кроки:

• визначення фінансових параметрів лізингу активу;

• визначення адекватних першому кроку фінансових параметрів операції придбання цього ж активу за рахунок банківського кредиту;

• вибір логічно прийнятної моделі порівняння кінцевих параметрів двох способів придбання активу;

• визначення переважного варіанта придбання активу.

Як фінансові параметри придбання активу в лізинг прийнято використовувати спеціальні фінансові параметри в стандартній моделі грошового потоку від придбання активу.

Головні фінансові параметри лізингу, згідно з якими здійснюється коригування стандартної моделі грошового потоку:

• втрачена інвестиційна податкова пільга;

• перший лізинговий платіж здійснюється, як правило, відразу після підписання контракту, тобто в нульовий рік;

• фірма отримує реальну вигоду від ефекту «податкового щита» за лізинговими платежами, оскільки з визначення лізингу ці платежі включаються до собівартості продукції лізингоодержувача;

• на актив, що надходить за лізингом, фірма не нараховує знос, оскільки сам актив не відображається на балансі лізингоодержувача.

З цієї причини фірма несе втрачену вигоду від ефекту податкового щита з амортизації.

Зміст другого кроку алгоритму, що розглядається, значно складніший. Задача спрощується, якщо прийняти до уваги такі пояснення.

Забезпечити адекватність параметрів, що порівнюються, можна лише при незмінній структурі капіталу фірми. Але в цьому випадку справедливим є припущення, що сума лізингових платежів заміщує відповідну суму боргу фірми. Це означає, що задача «оренда — придбання» в кінцевому підсумку зводиться до з'ясування: в якій мірі лізинг замінює борг у кожний момент часу. Але подібна постановка питання потребує прояснення сутності боргу, що заміщується, а точніше — еквівалентної позики. Еквівалентна позика — це сума боргу, що відповідає лізинговій заборгованості в кожний момент часу і призводить до таких же змін у грошовому потоці, як і у випадку одержання активу в лізинг.

Визначення адекватних першому кроку алгоритму фінансових параметрів операції купівлі того ж активу за рахунок банківського кредиту зводиться до визначення параметрів грошового потоку від еквівалентної позики. Необхідні параметри — це параметри грошового потоку, що утворюються оплатою суми основного боргу еквівалентної позики і оплатою відсотків за користування цією позикою з урахуванням ефекту «податкового щита» за відсотками.

Досить важливим моментом при встановленні адекватності параметрів у двох варіантах придбання активу є вибір ставки дисконтування грошових потоків, яка повинна бути однією і дорівнювати ставці позикового процента на даний момент часу. Це випливає з принципу заміщення боргу лізингом. Якщо ж рівні ризику при обслуговуванні еквівалентної позики і лізингових платежів різні, то порівняння варіантів є практично неможливим.

Як моделі для порівняння двох варіантів можна застосовувати будь- які відомі нам методи оцінки ефективності інвестиційних рішень, які не дають суттєвої різниці в кінцевих результатах. Використовувані методи повинні мати близький за внутрішнім змістом економічний сенс.

У практиці вирішення задачі «оренда—придбання» часто використовують три методи порівняння:

• метод чистої теперішньої вартості;

• порівняння за скоригованою теперішньою вартісті лізингу;

• метод чистої теперішньої вартості за скоригованою ставкою дисконтування.

Перша модель є найбільш поширеною.

Друга модель базується на процедурі заміщення чистої теперішньої вартості лізингу чистою теперішньою вартістю еквівалентного боргу. Результат заміщення дорівнює або досить близький за значенням до результату порівняння дисконтованих вартостей грошових потоків за першою моделлю.

Основу третьої моделі складає твердження, що для кожного із двох варіантів придбання активу, які порівнюються, існує певна скоригована ставка дисконтування, для якої чиста поточна вартість варіанта за цією скоригованою ставкою дисконтування дорівнює сумі чистої поточної вартості варіанта за доступною вартістю капіталу і поточною вартістю побічного ефекту, викликаного здійсненням цього варіанта. Формально це виражається відомою формулою Модільяні — Міллера:

де Rc — скоригована ставка дисконтування;

R — доступна вартість капіталу;

Т — ставка податку на прибуток;

L — вклад проекту у можливість залучення фірмою позикових коштів.

У контексті задачі «оренда—придбання» значення змінної L визначається розміром заміщення боргу сумою лізингових платежів, тобто L=1. Як доступну вартість капіталу справедливо прийняти ставку позикового процента.

Оцінка доцільності придбання активу шляхом купівлі або фінансової оренди.

для виробничої діяльності. Тоді воно продає це обладнання лізинговій компанії, а остання здає його в лізинг тому самому підприємству. У підприємства відбувається тимчасове вивільнення грошових коштів (рис. 13.6).

Таку угоду використовують і тоді, коли у підприємства низький рівень доходів, і, відповідно, воно не може повністю скористатися пільгами з прискореної амортизації і оподаткування прибутку. Воно здійснює угоду, а лізингова компанія отримує податкові пільги. У відповідь вона знижує ставку орендної плати.

Останнього часу отримала поширення практика укладання угод між виробниками обладнання і лізинговими компаніями. У відповідності до цих угод виробник від особи лізингової компанії пропонує клієнтам фінансування своєї продукції за допомогою лізингу. Таким чином, лізингова компанія використовує торгову мережу постачальника, а постачальник розширює межі збуту своєї продукції. Ці угоди, що отримали назву «допомога в продажу» (sales-aid), застосовуються, як правило, для обладнання низької вартості — від 5 до 20 тис. дол.

При постійному і тісному співробітництві підприємств із лізинговими компаніями можливе укладання угод з надання лізингової лінії (lease-line). Ці угоди аналогічні банківським кредитним лініям і дозволяють орендарю брати додаткове обладнання в лізинг без укладання кожен раз нового контракту.

Література

1. Белолипецкий В.ґ. Финансы фирмы: Курс лекций / Под. ред. Н.П. Мерзлякова. - М.: ИНФРА - М., 1998. - 298 с.

2. Валютне регулювання: Навч. посіб. для ВНЗ / Ющенко В.А., Міщен- ко В.І. - К.: Знання, 1999. - 359 с.

3. Ковалёв В.В. Введение в финансовый менеджмент. - М.: Финансы и статистика, 1999. - 768 с.

4. Лукашин Ю. Оптовый рынок банковских металлов - 2002: медленный дрейф к новым вершинам, ценам и спросам? // Мир денег. - 2002. - №4. - С. 30-33.

5. Носкова И.Я. Финансовые и валютные операции. - М.: «Банки и биржи», «ЮНИТИ», 1996. - 175 с.

6. Положення про кредитування / Ситник В.П., Кравець В.М., Мі- хеєв П.М., Грибков В.Н. та ін. - К.: Банк «Україна», 1998. - 144 с.

7. Расчеты по документарным внешнеторговым сделкам. Аккредитивы. Документарные инкассо. Банковские гарантии: Практическое пособие / Перевод и обработка Г.А. Титовой. — М.: Банкцентр, 1995. — 112 с.