Операції, направлені на підвищення надійності векселів

План

1. Операції, направлені на підвищення надійності векселів

2. Комісійні оїерації з векселями

Крім проведення перевірочних заходів, що направлені на вивчення платоспроможності векселедавців та інших платників за векселями, важливе значення мають процедури, що покликані збільшити надійність векселя. Сутність цих процедур зводиться до того, що вони дозволяють розширити коло осіб, відповідальних за векселем. До таких процедурних операцій відноситься індосамент, акцепт, аваль і протест векселя.

Індосамент — передавальний напис на векселі, що засвідчує перехід прав за векселем до іншої особи. Такий напис передбачає, що індосант має всі необхідні ознаки гаранта за векселем, тому його напис виконує також гарантійні функції, а він разом з іншими учасниками вексельної угоди несе відповідальність за своєчасний платіж. Згідно зі ст. 12 Положення «Про простий і переказний вексель» індосамент повинен бути простим і нічим не обумовленим. Частковий індосамент є недійсним. Будь-яке обмеження вважається ненаписаним. Індосант відповідає за акцепт або платіж, якщо при здійсненні передавального напису не обумовлене протилежне. Він може заборонити новий індосамент. У таких випадках він не несе відповідальності перед особами, якими вексель був переіндосований після заборони.

Акцепт векселя — напис, за допомогою якого підтверджується згода акцептанта на оплату векселя. Метою цієї операції є збільшення кола осіб, відповідальних за векселем, тобто збільшення його надійності. Якщо банк виступає як акцептант (банківський акцепт), то вексель набуває статусу першокласного, високоліквідного зобов'язання за векселем. Разом з тим, акцепт не є обов'язковим атрибутом векселя. Скажімо, він не потрібен, коли відносини виникли безпосередньо між клієнтом-векселедавцем і банком. Але, якщо виникла необхідність його вільного обігу на ринку векселів, акцептний напис на векселі є обов'язковою умовою.

Акцептантами можуть виступати треті особи. В цьому випадку акцептант виступає гарантом платежу, за що отримує акцептну комісію. На розвинутому ринку вексельного обігу акцептні послуги переростають у самостійну кредитну діяльність, що приносить банкам або іншим гарантам відповідний прибуток у вигляді акцептної комісії. В певному розумінні таку діяльність іноді називають акцептним кредитом, який видається у вигляді гарантійної послуги. Позичальник (векселедавець) може використовувати акцептований вексель як платіжний засіб для купівлі товарів, оплати зобов'язань перед іншими кредиторами, обліку векселя в банку.

На відміну від облікового кредиту, який надається векселедержателю (одержувачу коштів за векселем), акцептний кредит надається векселедавцю (платнику за векселем) і виступає як гарантійна послуга. Кредитна угода оформлюється з використанням переказного векселя. В цьому документі трасант вказує платника, який повинен акцептувати вексель, тобто дати згоду провести платіж. Клієнт виставляє на банк переказний вексель. Банк його акцептує з умовою, що, до настання строку платежу за векселем, клієнт внесе в банк суму, необхідну для погашення векселя. Позичальник (векселедавець) може використати акцептований банком вексель як платіжний засіб для купівлі товарів, оплати своїх зобов'язань перед іншими кредиторами, обліку в іншому банку.

Облік векселя може бути здійснений у банку, що його акцептував. У цьому випадку банк стає не тільки гарантом, але і безпосереднім кредитором клієнта. Оскільки умовою акцептного кредиту є грошове покриття суми векселя боржником до настання строку погашення векселя, банки пред'являють високі вимоги до надійності клієнтів. Якщо позичальник не виконав своїх зобов'язань перед банком-гарантом, у відповідності з век- сельним правом банк здійснює зворотну вимогу до векселедавця з наступним примусовим стягненням боргу з позичальника. За надання акцептного кредиту банк стягує акцептну комісію.

Аваль векселя — це гарантія, внаслідок якої особа, що надала цю гарантію (аваліст), бере на себе відповідальність повністю або в частині суми за зобов'язанням якоїсь із зобов'язаних за векселем осіб (векселедавця, акцептанта, індосанта).

Всі операції з авалювання векселів здійснюються на підставі договору, що укладений між банком і особою, за яку він ручається (див. дод. 10). У договорі обговорюються умови, на яких банк авалює вексель. Цей документ має одноразовий характер, і його дія закінчується на момент погашення вексельного зобов'язання.

Юридична особа, яка хоче бути впевненою у вексельному дорученні, звертається в ту установу банку, в якій здійснюється його розрахунково- касове обслуговування.

Для прийняття рішення про надання аваля клієнт повинен представити:

• заяву;

• оригінали векселів, які додані до аваля;

• реєстр векселів;

• копії установчих документів;

• баланс та звіт про фінансові результати за останній звітний період;

• довідку про стан поточного рахунка;

• документ, що затверджує товарний характер векселів;

• картку із зразками підписів і відбитком печатки, якщо клієнт обслуговується в іншому банку.

Документом, що затверджує товарний характер векселя може бути:

• товарно-транспортна накладна, що виписана постачальником, на адресу якого оформлюється вексель;

• договір між постачальником і векселедавцем (акцептантом) про ку- півлю-продаж товару з додатком складської довідки, що доводить наявність товару на складі.

Документи залишаються у розпорядженні відповідального працівника банку для прийняття кінцевого результату про можливість надання аваля. В обмін на прийняті векселі банк видає розписку.

При виконанні особою, яка хоче заручитись авалем, всіх вимог і наданні необхідних документів банк не пізніше робочого дня, наступного за днем звернення за вексельним дорученням, повинен повідомити клієнта про своє рішення.

Аваль надається тільки за простими чи переказними векселями, що видаються (акцептуються) в оплату за поставлену продукцію, виконані роботи і надані послуги.

Не рекомендується видавати аваль за векселями:

• недоміцільованим;

• терміном платежу за наданням, якщо не визначений термін для пред'явлення;

• терміном не більше, ніж шість місяців від моменту пред'явлення;

• юридичних осіб, векселі яких опротестовувались за останній рік; які мають прострочені зобов'язання за наданими кредитами; до яких банком були застосовані штрафні санкції; розрахунковий рахунок яких відкритий в іншому банку.

Процедура проведення експертизи аналогічна тій, що виробляється при обліку векселів. При цьому особлива увага звертається на платоспроможність особи, за яку банк надає гарантію.

За надання аваля банком стягується комісія, розмір якої визначається індивідуально в кожному конкретному випадку, виходячи з суми виданого вексельного доручення, його терміну, а також платоспроможності векселедавця.

Мінімальний розмір комісії за надання аваля встановлюється централізовано по банку в цілому.

Аваль вчиняється на переказному векселі або на додатковому аркуші (алонжі). Також аваль може даватися і на окремому аркуші із зазначенням місця видачі. Аваль виражається словами «Вважати за аваль», «Гарантую», «Як аваліст за ...» або іншими рівнозначними формулюваннями, а також підписом аваліста. Для аваля достатньо одного лише підпису, поставленого авалістом на лицьовому боці переказного векселя, якщо тільки цей підпис не поставлений платником або векселедавцем.

В авалі повинно бути зазначено за кого він виданий. Аваліст може бути як третьою особою, яка не має відношення до векселя, так і одним із над- писантів векселя.

Аваліст відповідає так само, як і особа, за яку видана гарантія, однак аваліст є боржником «другої черги», і аваль набуває чинності лише після невиконання зобов'язань особою, за яку він виданий. Зобов'язання аваліста є дійсними навіть у тому разі, якщо навіть те зобов'язання, яке він гарантував, виявиться недійсним з будь-якої іншої причини, крім дефекту форми.

За умови невиконання клієнтом банку своїх зобов'язань банк-аваліст має оплатити вексель. Оплачуючи переказний вексель, банк-аваліст набуває права, що випливають з переказного векселя як проти тієї особи, за яку був виданий аваль, так і проти тих осіб, які зобов'язані перед цією особою.

При настанні строку платежу векселедержатель може звернутися з вимогою про платіж за векселем до банку-аваліста, якщо вексель не був оплачений або був оплачений частково. Крім того, векселедержатель може звернутися до аваліста і до настання строку платежу у випадках:

• якщо мала місце повна або часткова відмова здійснити акцепт;

• у разі банкрутства (неплатоспроможності) трасата, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні;

• у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судом;

• у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно;

• у разі банкрутства (неплатоспроможності) трасанта за векселем, що не підлягає акцепту.

4. Комісійні операції з векселями

При проведенні комісійних операцій банк може запропонувати клієнту-позичальнику передати банку право інкасувати вексель. Відмінність цієї операції від кредитних операцій полягає в тому, що при інкасації векселя його пред'явник не отримує в банку грошові кошти в кредит до настання терміну платежу, як при обліку векселів або позики під їх заставу. При інкасації векселів роль банку полягає в точному виконанні доручення пред'явника векселя — отримати по ньому у встановлений термін платіж і передати власнику векселя. За здійснення цієї операції банк отримує комісійну винагороду, розмір якої визначається сторонами. Вона, безумовно, нижча, ніж при дисконті і позиці під заставу векселів, але безпечніша для банку, так як він не несе відповідальності за фальшивими векселями. Його завдання — організувати своєчасне надходження коштів, виставити на наступну добу після закінчення терміну платежу протест, а також виконати інші доручення клієнта. Він може нести відповідальність за наслідки неплатежу тільки у