Операції банків із міжнародних розрахунків

Роль банків в організації розрахунків при міжнародних еко-номічних відносинах

Здійснюючи міжнародні комерційні операції, необхідно ретельно зважувати ступінь ризику, що зовсім непросто, особливо, якщо повинні бути закуплені або продані інвестиційні товари з великою тривалістю виробничого або монтажного циклу і угода, що передбачається, буде закінчена через декілька років. Завдяки досвіду тисяч операцій банківські спеціалісти можуть значною мірою сприяти безперебійному протіканню таких угод, як простих, так і складних. Тому вже на перших етапах здійснення значних проектів рекомендується залучати великий банк для переговорів і посередницької оцінки.

До факторів розвитку міжнародних операцій комерційних банків відносяться:

• закріплення економічного і фінансового стану розвинутих країн;

• зниження бар'єрів у міжнародній торгівлі, що підвищує розвиток банківських операцій;

• збільшення закордонних інвестицій;

• технічний прогрес у галузі транспорту і зв'язку.

До основних функцій банків, що здійснюють міжнародні операції, відносяться:

• міжнародні розрахункові операції;

• міжбанківські валютні операції на міжнародному валютному ринку;

• кредитування міжнародної торгівлі і послуг;

• обслуговування міжнародного руху капіталів і кредитів.

Розрахунки в міжнародній торгівлі — це регулювання платежів за грошовими зобов'язаннями та вимогами, що виникають між юридичними особами та громадянами різних країн на підставі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин.

Розрахунки здійснюються через банки безготівковим шляхом. Для цього банки використовують свій закордонний апарат та кореспондентські відносини з іноземними банками, які супроводжуються відкриттям кореспондентських рахунків «лоро» (іноземних банків у даному банку) та «нос- тро» (даного банку в іноземних). Кореспондентські відносини визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення використаних коштів.

Зовнішньоторговельні контракти передбачають передачу товару або товаророзпорядчих документів, які пересилаються банком експортера банку імпортера або банку країни платника для оплати у встановлений строк. Розрахунки здійснюються за допомогою різних засобів платежу, які використовуються в міжнародному обігу: векселів, чеків, платіжних доручень, телеграфних переказів.

У міжнародній практиці торгових відносин існує декілька варіантів форм розрахунків, які відрізняються один від одного в залежності від ступеня довіри торгових партнерів, а також від тієї ролі, яку покликані в кожному конкретному випадку відігравати банки в розрахунках між продавцем і покупцем.

Основними формами розрахунків з фірмами і організаціями західних країн є акредитив, інкасо, банківський переказ, розрахунки чеками. Разом із тим кожна із вказаних форм має декілька різновидів.

Схематично механізм міжнародних розрахунків можна подати таким чином (рис. 11.1).

1 — імпортер купує у свого банку телеграфний переказ, банківський чек, вексель або інший платіжний документ; 2 — імпортер пересилає платіжний документ експортеру; 3 — експортер, який отримав від імпортера цей платіжний документ, продає його своєму банку за національну валюту, яка необхідна йому для виробництва або інших цілей; 4 — банк експортера пересилає за кордон своєму банку- кореспонденту платіжний документ; 5 — отримана від продажу цього документа сума іноземної валюти зараховується банком імпортера на кореспондентський рахунок банку експортера.

Такий механізм дозволяє здійснювати міжнародні розрахунки через бан- ки-кореспонденти шляхом зарахування зустрічних вимог та зобов'язань.

Особливістю розрахунків у торгівлі із країнами з ринковими економічними відносинами є те, що в цих країнах розрахункові документи служать одночасно тим інструментом, який полегшує практичне здійснення фінансування зовнішньоторговельних угод. Це, з одного боку, призводить до використання великої різноманітності форм розрахунків, з іншого - вимагає точності формулювань при визначенні форм розрахунків, а також чіткості формулювань у розрахункових документах і ретельності при їх виготовленні.

Оскільки розрахунки за зовнішньоторговельними угодами здійснюються, головним чином, через банки, які є не тільки посередниками в розрахунках, але і кредиторами, установами, які фінансують угоди, банки взяли на себе функції контролю для забезпечення своїх інтересів і, в залежності від умов платежу, нерідко виступають як гаранти. Виступаючи як контролери і гаранти, банки можуть висувати свої вимоги до умов розрахунків і форм платежу, з якими експортер та імпортер не можуть не рахуватися.

Кредиторами з зовнішньоторговельних угод можуть виступати експортери, імпортери, банки, кредитно-фінансові організації і держава. На практиці фінансування зовнішньоторговельних угод прямо чи побічно здійснюється комерційними банками, а експортер чи імпортер виступає як ініціатор і відповідальна особа за своєчасне погашення кредиту і пов'язаних із ним витрат.

На міжнародному ринку позикових капіталів вироблено практикою певні звичаї в оформленні і порядку виконання кредитних операцій, які змушені враховувати наші комерційні банки. Будь-яка організація нашої країни, яка виходить на зовнішній ринок, при формуванні умов зовнішньоторговельної угоди повинна використовувати існуючі організаційні форми кредитування експорту або імпорту і, перш за все, при визначенні умов розрахунків. У зовнішньоторговельних контрактах умови розрахунків передбачають: на якій стадії руху товару здійснюється його оплата, а також виконання платежу є одноразовим чи шляхом декількох внесків. Нерідко поєднують купівлю за готівку і в кредит.

Організаційно банки мають такі можливості для реалізації своїх міжнародних операцій. Вони можуть мати міжнародне управління, яке спеціалізується виключно на здійсненні зовнішніх послуг і розрахунків. Банк з таким управлінням має декілька банків-кореспондентів, розташованих за межами країни, які здійснюють різні послуги.

Внаслідок широти діапазону операцій і послуг міжнародного відділу останній часто називають банком у банку. Мається на увазі, що клієнт може одержати всі послуги, необхідні для успішного здійснення міжнародних операцій, у рамках одного цього відділу банку. Різноманітність функцій, що здійснюються, обумовлена, перш за все, розбіжностями в грошових системах та господарській практиці країн, залучених у світову торгівлю.

Характерною і досить поширеною рисою міжнародного відділу є, наприклад, наявність власної бухгалтерії. Це тому, що вклади надходять від іноземних клієнтів-банків, фірм і приватних осіб. Міжнародний відділ банку має також рахунки в банках інших країн.

У складі міжнародного управління можуть утворюватися валютні відділи, обладнані ЕОМ, телефонним і телексним зв'язком з іншими банками, посередницькими брокерськими фірмами і світовими фінансовими центрами.

Дилерський апарат валютних відділів сягає декількох десятків чоловік, серед яких: дилери, економісти-аналітики, менеджери, дилери -спеціалісти з купівлі-продажу валют. Розподіл напрямків діяльності між ними здійснюється за валютами і видами операцій. Більш досвідчені дилери мають право здійснювати арбітражні операції і створювати спекулятивні позиції в валютах. Економісти-аналітики прогнозують зміну валютних курсів і процентних ставок на основі вивчення тенденцій розвитку економіки, політики, міжнародних розрахунків. Вони розробляють економічні моделі оцінки валютних ризиків, способи їх страхування. Загальне управління валютними операціями покладено на менеджерів, які керуються валютною політикою, затвердженою Правлінням банку.

Банки можуть мати в інших країнах відділення або філії. В такому випадку можна надавати більш широке коло послуг. Даний варіант дозволяє банкам проводити гнучку політику і, наприклад, безпосередньо залучати внески, надавати позики, здійснювати розрахунки тощо.

Інший варіант — це організація представництва за кордоном, яке в основному надає консультативні послуги. Представництво безпосередньо не здійснює традиційні банківські послуги.

Застосування банками ЕОМ дозволяє щохвилини контролювати їх позиції в різних валютах і операції з окремими банками. В 1973 р. в Брюсселі була створена міжнародна міжбанківська організація з фінансових розрахунків за допомогою телекса (SWIFT).

SWIFT — це кооперативне товариство банків-учасників, яке організувало комп'ютеризований міжнародний зв'язок із метою підвищення ефективності управління банками і прискорення переказу міжнародних платежів між ними. Через SWIFT комп'ютери передають банківські повідомлення, які поділяються на три категорії: торгові перекази, валютні угоди, банківські перекази. Система СВІФТ почала діяти в 1977 р. До кінця 80-х років число банків-учасників зросло з 31 до 1500. У перспективі система СВІФТ буде обслуговувати біля 80 % міжнародних розрахунків. З її допомогою швидше здійснюється угода і перекази за нею, зокрема, можна отримувати підтвердження надходження валюти зранку на наступний день після угоди, тобто раніше реального зарахування на рахунки банків.

«Повідомлення системи SWIFT» — це платіж, еквівалентний поштовому переказу, коли банк-платник і закордонний банк-кореспондент є членами системи SWIFT. Повідомлення системи SWIFT називається міжнародним грошовим переказом.

«Пріоритетне повідомлення системи SWIFT» являє собою платіж, еквівалентний телеграфному переказу. Пріоритетне повідомлення системи SWIFT називається міжнародним грошовим експрес-переказом.

Різниця між звичайним і терміновим повідомленнями системи SWIFT полягає в швидкості здійснення розрахунків, а не в часі, який потрібен для передачі повідомлення.

Такі форми розрахунків, як чеки і банківські тратти, є відносно повільними. Поштові або міжнародні грошові перекази здійснюються швидко, а телеграфні перекази або міжнародні експрес-перекази — ще швидше.

Застосовуються міжнародні автоматизовані системи міжбанківських розрахунків по валютних операціях та інформаційних послугах через «Рей- тер монітор сервіс». Електронна система Рейтер-ділінг дає банкам можливість миттєво встановлювати контакти і здійснювати угоди з зацікавленими банками, підключеними до цієї системи. Однак дороге електронне обладнання доступне лише великим банкам.

Особливо виділяється вузьке коло гігантських банків, які мають мережу відділень по всьому світу і величезний штат дилерів. Ці банки здатні здійснювати угоди на великі суми — до 100 млн дол. (стандартна сума угоди складає, як правило, 5 або 10 млн дол.).

Тільки найбільші банки світу мають валютні департаменти кваліфікованих дилерів, які займаються проведенням як конверсійних, так і суто спекулятивних арбітражних