Банки відіграють центральну роль на зовнішніх валютних ринках, оскільки вони:

а) продають і купують іноземну валюту, що, безумовно, є суттєвим елементом у міжнародних торгових угодах;

б) допомагають торговцям усунути або звести до мінімуму експозицію до іноземної валюти різноманітними способами.

Крім звичайних операцій комерційних банків усередині країни, більшість з них надають послуги за її межами. В цілому міжнародні операції включають всі послуги, на які є попит з боку клієнтів, що беруть участь у міжнародній торгівлі, інвестиційній діяльності та туризмі; по суті, вони становлять собою розвиток послуг всередині країни.

Операції з іноземною валютою здійснюють багато банків, але тільки деякі з них створюють і підтримують відповідний ринок — ведуть валютну позицію, тобто зберігають запаси валюти. Саме вони складають основу міжнародного валютного ринку. Банки, які мають право на здійснення валютних операцій, називаються вповноваженими або девізними.

Валютні операції на валютних ринках переважно здійснюються через комерційні банки, які на договірній основі виконують інкасові та інші платіжні доручення іноземних банків-кореспондентів. Інші банки і брокерські контори проводять свої валютні операції під керівництвом великих комерційних банків. У зв'язку з тим, що переважна більшість валютних угод, які здійснюються на валютних ринках, відбувається в банках і брокерських фірмах (близько 90 відсотків), можна охарактеризувати валютний ринок як міжбанківський.

Загальні положення. Комерційні банки здійснюють міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів (підприємств і організацій), які є учасниками зовнішньоекономічної діяльності, в трьох загальноприйнятих формах: банківський переказ, інкасо, акредитив. Вибір конкретної форми, в якій будуть здійснюватися розрахунки за зовнішньоторговельним контрактом, визначається за згодою сторін і фіксується у розділі «Умови платежу зовнішньоторговельного контракту».

Форми міжнародних розрахунків, що застосовуються, відрізняються за ступенем участі комерційних банків в їх проведенні: мінімальна частка участі банків при банківському переказі (виконання платіжного доручення клієнта), більш значна — по інкасо (контроль за передачею, пересиланням товаророз- порядчих документів і видачею їх платнику у відповідності з інструкціями довірителя) і максимальна частка участі банків при акредитиві (пред'явлення бенефіціара платіжного зобов'язання, яке реалізується при виконанні останнім основних умов, що містяться в акредитиві). Відповідно зростає забезпечення платежу для експортера: мінімально — при банківському переказі за фактично поставлений товар, максимально — при акредитиві, який є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив. Як і інші форми міжнародних розрахунків, банківські перекази проводяться в безготівковій формі, тобто платіжними дорученнями, що адресовані одним банком іншому (іноді за допомогою банківських чеків або інших платіжних документів). Однак комерційні або товаророзпорядчі документи (рахунки, транспортні та інші документи) направляються при цій формі розрахунків від експортера імпортеру безпосередньо, тобто обминаючи банки. Комерційний банк лише виконує платіжні доручення іноземних банків або оплачує у відповідності з умовами кореспондентських угод виставлені на нього банківські чеки за грошовими (контрактними) зобов'язаннями іноземних імпортерів, а також виставляє платіжні доручення і банківські чеки на іноземні банки за грошовими зобов'язаннями українських імпортерів.

Основне правило розглянутих нами форм розрахунків — «документи проти платежу». Тут набуває особливого значення знання та вміння правильно оформити товаророзпорядчу документацію.

До готівкових міжнародних розрахунків відносяться розрахунки в період від моменту готовності товарів, що імпортуються, до передачі товаро- розпорядчих документів імпортеру.

Надання кредиту здійснює відповідний вплив на умови міжнародних розрахунків. Якщо міжнародні розрахунки здійснюються після переходу товару у власність імпортера, то експортер кредитує його, як правило, у формі виставлення тратти. Якщо імпортер оплачує товар авансом, то він кредитує експортера.

Для зв'язку протилежних інтересів контрагентів у міжнародних економічних відносинах і організації їх платіжних відносин застосовують різноманітні форми розрахунків.

Історично склались такі особливості застосування основних форм розрахунків у міжнародній сфері (рис. 11.2):

У 1930 і 1931 рр. були прийняті міжнародні Вексельна та Чекова конвенції (м. Женева), направлені на уніфікацію вексельних та чекових законів. Комісія з прав міжнародної торгівлі ООН продовжує уніфіковува- ти вексельне законодавство. Міжнародна торгова палата, створена в Парижі на початку ХХ ст., розробляє Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, по інкасо та контрактних гарантіях. Наприклад, перші правила по інкасо були розроблені в 1936 р., потім перероблені в 1967, 1978 та 1995 рр. Цих правил дотримується більшість банків світу.

Товаророзпорядча документація. Транспортні документи виписуються перевізником вантажу у підтвердження того, що товар прийнятий ним до перевезення. Транспортними документами виступають: при залізничних перевезеннях — залізнична накладна та її дублікат; при авіаперевезеннях — авіанакладна; при автодорожніх перевезеннях — автодорожня накладна; при морських перевезеннях — коносамент тощо.

Залізнична накладна та її копії служать транспортними документами при міжнародних вантажних перевезеннях залізницею. Накладна — документальне оформлення договору перевезення між відправником вантажу і адміністрацією залізничної дороги.

Авіанакладна або квитанція повітряного повідомлення — документ, який свідчить про наявність договору перевезення між відправником вантажу і перевізником на доставку вантажу повітряними лініями.

Автодорожня накладна служить договором для використання автомобільного транспорту.

Коносамент — документ, який видається відправнику вантажу як свідчення передачі товару для перевезення морем. Коносамент виконує три основні функції: підтверджує прийняття вантажу до перевезення (дата виписки коносаменту є датою відвантаження); служить документом, який надає його держателю право власності на товар; свідчить про укладання договору морського перевезення.

До числа документів, які дають якісну і кількісну характеристику товару, відноситься: специфікація, пакувальний лист, сертифікат про якість тощо.

Специфікація складається з переліку всіх видів і сортів товарів, які входять у дану партію, з вказівкою для кожного місця, кількості і роду товарів.

Пакувальний лист являє собою перелік всіх видів і сортів товару, який знаходиться в кожному товарному місці.

Сертифікат якості — свідоцтво, яке засвідчує якість фактично поставленого товару і його відповідність умовам контракту.

Протокол випробувань складається після їх проведення продавцем разом із представником покупця.

Свідоцтво про походження — документ, який видається компетентним органом у країні експортера і засвідчує походження товару.

Ветеринарне, санітарне і каральне свідоцтво виписується компетентними органами в країні експортера у посвідченні того, що товар, який постачається за кордон, знаходиться в здоровому стані.

Усі дані, які вказані в цих документах, повинні відповідати один одному і умовам акредитива.

Якщо акредитив передбачає надання тратти бенефіціару, яка підлягає відправці іноземному банку, необхідно переконатись у тому, що дана тратта прикладена до документів і що всі її реквізити відповідають умовам акредитива та вимогам вексельного законодавства.

Страхові документи, якщо вони потрібні, повинні бути такими, як визначено в акредитиві, і видані і/або підписані страховими компаніями чи морськими страхувальниками, або їх агентами.

Страховий поліс — це документ, який оформлюють договором страхування.

Банк перевіряє склад та комплектність зазначених документів.

На вибір форми розрахунків впливають: а) вид товару; б) наявність кредитної угоди; в) платоспроможність та репутація контрагентів за зовнішньоторговельними угодами. Згадані умови та форми розрахунків зазначаються в контракті.

Література

1. Банківська енциклопедія / За ред. д.е.н. проф. А.М. Мороза. — К.: Фірма «Ельтон», 1993. — 336 с.

2. Внешнеторговые сделки / Составитель И.С. Гринько. — Сумы: Фирма «Реал». Издательство «Орион», 1994. — 464 с.

3. Гроші та кредит / За ред. д.е.н. М.І. Савлука. — К.: «Либідь», 1992. — 331 с.

4. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.96. № 185/94 ВР.

5. Лавров С.Н., Фролов Б.А. Валютно-финансовые отношения предприятий и организаций с зарубежными партнерами. — М.: «Менатеп — Ин- форм», 1994. — 248 с.

6. Максимова Л.М., Носкова И.Я. Международные экономические отношения: Учеб. пособие. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. — 152 с.

7. Международная торговля: финансовые операции, страхование и другие услуги / Пер. с англ. — К.: Торгово-изд. бюро BHV, 1994. — 480 с.

8. Международные правила расчетов: Сборник нормативных актов. — К.: НБУ, РПО «Полиграфкнига», 1993. — 128 с.

9. Международные расчеты по коммерческим операциям. Ч. 1: Акк- редетив / Серия «Международный банковский бизнес». — М.: «Консалт- банкир», 1994. — 120 с.

10. Международные расчеты по коммерческим операциям. Ч. 1: Определение оптимальных форм и условий расчетов. Типовые условия платежей по экспорту и импорту. Гарантии / Серия «Международный банковский бизнес». — М.: «Консалтбанкир», 1994.— 96 с.

11. Носкова И.Я. Международные валютно-кредитные отношения: Учеб. пособие. — М.: «Банки и биржи», «ЮНИТИ», 1995. — 208 с.

12. Носкова И.Я. Финансовые и валютные операции. — М.: «Банки и биржи», «ЮНИТИ», 1996. — 175 с.

13. Перар Ж. Управление международными денежными потоками. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 208 с.

14. Покровская В.В. Международные коммерческие операции и их регламентация: Внешнеторговый практикум. — М.: «ИНФРА», 1996. — 326 с.

15. Положення про форму зовнішньоекономічних контрактів від 05.10.95 р. № 75.

16. Расчеты по документарным внешнеторговым сделкам. Аккредитивы. Документарные инкассо. Банковские гарантии: Практическое пособие / Перевод и обработка Г.А. Титовой. — М.: Банкцентр, 1995. — 112 с.

17. Рид Эдвард, Котер Ричард,