Банківські ресурси — це сукупність коштів засновників, вкладників, кредиторів та інвесторів, а також коштів внутрішньобанківського походження, якими банк розпоряджається на певних умовах і користується для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.

Залежно від джерел та умов мобілізації коштів банківські ресурси поділяють на власні, залучені та позичені.

Власні ресурси — це сукупність коштів, мобілізованих від засновників банку (в процесі формування й поповнення статутного фонду), та коштів внутрішньобанківського походження (по суті, сформовані за рахунок прибутку фонди, поточний прибуток, нерозподілений прибуток минулих періодів).

До власних ресурсів банку відносять:

• кошти статутного, резервного, страхового та інших фондів;

• доходи, що формуються внаслідок здійснення банківських операцій, за відрахуванням поточних витрат банку;

• нерозподілений прибуток банку;

• інші кошти внутрішньобанківського походження.

Частина власних ресурсів у вигляді коштів, мобілізованих від засновників, прибутку та сформованих за рахунок прибутку фондів, являє собою власний капітал, який має невелику питому вагу в загальному обсязі сукупного капіталу (що зумовлено специфікою діяльності банку), однак виконує важливі функції:

• захисну, оскільки його створюють для захисту інтересів вкладників;

• оперативну, оскільки за його рахунок фінансується придбання для банку приміщень (їхнє будівництво чи оренда, обладнання меблями, організаційною та обчислювальною технікою, а також забезпечення іншими матеріальними цінностями, впровадження систем захисту, зв'язку тощо);

• регулюючу, оскільки з огляду на його розмір регулюючі органи впливають на діяльність комерційного банку загалом.

Чільне місце у власному капіталі посідає статутний капітал, позаяк саме через нього власники реалізовують свої права на дохід і управління банком.

Статутний капітал — це капітал, мобілізований до статутного фонду банку шляхом:

• випуску та розміщення акцій банку (якщо банк сформовано як акціонерне товариство);

• внесення паїв учасниками (якщо банк сформовано як пайове товариство);

• фінансування з бюджету (тільки для діючих державних комерційних банків).

Створення статутного фонду, подальше його збільшення чи зменшення здійснюють лише після внесення відповідних змін до установчих документів і реєструють у НБУ.

Джерелами збільшення статутного фонду можуть бути:

• кошти нових акціонерів (учасників), залучені додатковою емісією акцій або внесенням паїв;

• кошти, одержані реінвестуванням дивідендів через придбання нових паїв або акцій засновниками;

• кошти, одержані внаслідок обміну облігацій банку на акції;

• кошти, одержані внаслідок індексації акцій.

Забороняється збільшувати статутний фонд комерційного банку за рахунок нерозподіленого прибутку та коштів інших фондів банку. Також не можна збільшувати статутний фонд для покриття збитків.

Резервний фонд призначено для покриття збитків і виплати дивідендів у разі недостатності прибутку. Резервний фонд формують у порядку, передбаченому зборами акціонерів (учасників) на рівні певного відсотку (але не вище 50%) від статутного фонду комерційного банку. Джерело формування резервного фонду — прибуток. Розмір відрахувань від прибутку визначають збори акціонерів, але він має становити щонайменше 5% чистого прибутку.

Комерційні банки формують також (за рішенням своїх правлінь та уряду) страхові та інші фонди спеціального призначення.

Страхові фонди призначені для покриття певних ризиків у банківській діяльності.

Кількість, назву, розмір відрахувань до решти фондів спеціального призначення комерційний банк визначає самостійно. Якщо відрахування у фонд здійснюють за рахунок чистого чи нерозподіленого прибутку, то кошти таких фондів включають до банківських ресурсів.

Нерозподілений прибуток — це джерело власного капіталу банку внутрішнього походження, що його визначає сума прибутку, який залишається в розпорядженні банку після його розподілу (обов'язкових відрахувань, відрахувань до фондів і виплати дивідендів). Оскільки розміри всіх відрахувань від прибутку (крім дивідендів) відомі заздалегідь, то й залишок нерозподіленого прибутку за минулий період залежить переважно від розміру дивідендів, встановленого загальними зборами акціонерів. Цю частину прибутку спрямовують на розширення банківської діяльності.

Залучені ресурси — це тимчасово вільні кошти вкладників, мобілізовані банком на певних умовах і на певний термін чи до запитання. Залежно від категорії вкладника це можуть бути кошти:

• юридичних осіб;

• фізичних осіб;

• банків і фінансово-кредитних установ;

• бюджету.

Операції банків, спрямовані на залучення тимчасово вільних коштів, звичайно називають пасивними депозитними операціями.

Усі кошти вкладників банки акумулюють на різних рахунках:

• на поточних, бюджетних, депозитних рахунках підприємств, установ та організацій;

• на поточних, вкладних рахунках фізичних осіб;

• на спеціальних рахунках клієнтів, призначених для зберігання різних за своїм цільовим призначенням коштів і фондів;

• на кореспондентських і депозитних рахунках інших банків у цьому банку;

• на тимчасових поточних рахунках юридичних осіб.

Структура залучених банківських ресурсів залежить від терміну й

порядку вилучення вкладниками коштів (див. далі на схемі).

Вклади до запитання — це кошти на рахунках, відкритих у банку з метою здійснення поточних операцій у національній та іноземній валюті.

Коли кошти на перелічених рахунках регулярно використовуються для здійснення поточних операцій, на більшості з них все одно залишається на певний час якась невикористана сума. Банки, обслуговуючи клієнтів, яким відкрито такі рахунки, а також банки-кореспонденти використовують кредитові залишки на цих рахунках для проведення активних операцій з метою одержання прибутку.

Строкові вклади — це кошти на вкладних депозитних рахунках у банку, відкритих з метою зберігання коштів вкладників протягом обумовленого договором періоду.

Забороняється проводити розрахункові операції та видавати готівку з депозитного рахунку. Кошти на депозитний рахунок перераховують з поточного рахунку клієнта і після закінчення терміну депозиту повертають на той самий поточний рахунок.

Фізичні особи можуть внести й вилучити депозит готівкою. Депозитні рахунки призначені для зберігання довіреної банку суми на певний термін.

Вкладний рахунок банк відкриває фізичній особі з метою збереження й нагромадження коштів. Тому за таким рахунком допускаються додаткові внески протягом терміну зберігання.

Кошти на вкладний рахунок фізичної особи можна:

• вносити готівкою;

• перераховувати з власного вкладного рахунку в іншому банку;

• перераховувати з поточного рахунку.

При цьому вкладникові неодмінно видають вкладний документ (ощадну книжку, сертифікат).

Залишки коштів на вкладних і депозитних рахунках вносять на триваліший період порівняно з коштами до запитання, тому в цьому разі

вкладники одержують вищі депозитні відсотки. Банк також зацікавлений залучати термінові депозити (незважаючи на вищу плату за них), позаяк дістає змогу користуватися коштами клієнта довший час. Вкладаючи кошти в активні операції, що приносять відсотки, вищі за депозитні, банк має змогу одержувати більші доходи.

Залучені ресурси — це основне джерело банківських ресурсів з огляду на специфіку діяльності банків. Проте вони мають і низку недоліків:

• об'єктивна обмеженість їхнього обсягу в межах сфери діяльності банку;

• значні маркетингові витрати;

• необхідність обов'язкового резервування на кореспондентському рахунку в НБУ частини залучених ресурсів у встановленому відсотку від їхнього загального обсягу.

Саме тому комерційні банки, щоб оперативно залучити додаткові кошти, використовують можливості міжбанківського ресурсного ринку, де продаються кошти, мобілізовані іншими кредитними установами.

Міжбанківський кредит посідає особливе місце в структурі ресурсів комерційного банку. За способом одержання коштів — це оперативне джерело, що має переважно короткотерміновий характер, проте найдорожче порівняно з іншими джерелами банківських ресурсів.

Розмір кредитів, терміни та плату за користування кредитами банки визначають самостійно.

Додаткові ресурси комерційні банки можуть залучити і від НБУ через кредитні аукціони, шляхом одержання централізованих ресурсів з НБУ, а також через ломбардне кредитування під заставу облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Розмір, термін і плату за користування такими кредитами встановлює НБУ.

Загальний обсяг одержаних міжбанківських кредитів і централізованих ресурсів у нашій країні обмежується трикратним розміром власного капіталу банку-позичальника.

Можливість надавати кошти одним комерційним банком іншому залежить від наявності в першого у певний період надлишкових ресурсів, однак вона обмежена двократним розміром його власного капіталу.

Ще одним джерелом банківських ресурсів є кошти інвесторів, укладені в довготермінові незабезпечені боргові зобов'язання банку (облігації, сертифікати). Згідно з чинним законодавством, банки можуть емітувати облігації тільки після повної сплати заявленого статутного фонду і в обсязі, що не перевищує 25% його розміру.

Отже, позичені ресурси — це грошові кошти кредиторів та інвесторів, мобілізовані банками на певних умовах на міжбанківському та фондовому ринках.

Залучені кошти, одержані кредити і реалізовані боргові зобов'язання сукупно визначають розмір балансових зобов'язань банку перед вкладниками, кредиторами й інвесторами.

А загалом наявні в банку ресурси визначають його потенціал для проведення активних операцій. Щоб визначити ресурсну позицію банку, потрібно порівняти мобілізовані ресурси з розміром реалізованих вкладень в активи:

де РП — ресурсна позиція, тобто надлишок чи нестача ре

сурсів для проведення активних операцій;

Рмоб — мобілізовані (у вигляді власних, залучених, позиче

них) ресурси;

Рез. лікв. — резерв ліквідності, тобто частина залучених ресурсів, що має зберігатися в НБУ як обов'язковий резерв;

Вкл. в акт. — фактичні вкладення в активні операції.

Література

1. Закон України "Про підприємництво" від 26.02.91, № 785/ ХІІ-ВР.

2. Закон України "Про банк і банківську діяльність" від 20.03.91, № 872-ХІІ.

3. Закон України "Про підприємництво в Україні" від 27.03.91, № 887-ХІІ.

4. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91, № 959-ХІІ.

5. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.91, № 1202/ХІІ.

6. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.91, № 1560-ХІІ.

7. Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.91, №1576-ХІІ.

8. Закон України "Про банкрутство" від 14.05.92, № 2343-ХІІ.

9. Закон України "Про