Організація комерційними банками розрахунків у народному господарстві

У сучасних умовах гроші є неодмінним атрибутом господарської діяльності. Усі операції, пов'язані з поставками товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт чи наданням послуг, завершуються грошовими розрахунками. Залежно від форми коштів, у якій їх використовують, розрахунки поділяються на дві сфери:

• готівкові розрахунки, які обслуговуються законними грошовими знаками держави;

• безготівкові розрахунки, які обслуговуються платіжними засобами в депозитній формі та у формі комерційних боргових зобов'язань (векселі, чеки, банківські сертифікати тощо).

Безготівковий обіг грошей має певні переваги порівняно з готівковим. Тому в країнах з розвиненою ринковою економікою скорочується сфера готівкових розрахунків, що значною мірою пов'язано з широким розвитком електронної системи розрахунків.

Організаційно безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські, що обслуговують відносини між банками, та міжгосподарські, що обслуговують відносини між банківськими клієнтами.

Міжгосподарські безготівкові розрахунки здійснюються шляхом запису за рахунками в банку, коли гроші списуються з рахунку платника й записуються на рахунок отримувача.

Організація міжгосподарських безготівкових розрахунків базується на єдиних умовах і правилах, визначених законодавчими та нормативними актами. Насамперед це Інструкція НБУ № 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України".

Механізм організації безготівкових розрахунків становлять:

• сукупність принципів їхньої організації;

• сукупність вимог щодо їхньої організації, які випливають із конкретних умов господарювання;

• форми безготівкових розрахунків;

• способи безготівкових розрахунків;

• документообіг, властивий певній формі безготівкових розрахунків.

Організація міжгосподарських безготівкових розрахунків в Україні

базується на таких принципах:

• кошти підприємств та організацій підлягають обов'язковому зберіганню в банках, що їх обслуговують;

• безготівкові розрахунки провадяться через банківські рахунки перерахуванням відповідних сум з рахунку платника на рахунок бе- нефіціара;

• кошти з рахунку клієнта списуються за розпорядженням власника цього рахунку — клієнта банку відповідно до визначеної ним (клієнтом) черговості в межах залишку коштів на цьому рахунку;

• суб'єкти господарської діяльності самостійно обирають форми розрахунків і вказують їх під час укладення договорів між собою;

• суб'єкти господарської діяльності мають право самі обирати банк і відкривати в ньому рахунки для розрахунково-касового обслуговування, яке здійснюється на договірних засадах між банківською установою та клієнтом;

• безготівкові розрахунки провадяться на підставі розрахункових і платіжних документів установленої форми.

Для зберігання коштів і здійснення безготівкових розрахунків банки відкривають своїм клієнтам такі види рахунків:

у національній валюті

• поточні — для юридичних і фізичних осіб (у тому числі типу "Н" і "П");

• бюджетні — для юридичних осіб;

• кредитні — для юридичних і фізичних осіб (крім нерезидентів);

• депозитні — для юридичних і фізичних осіб;

• вкладні — для фізичних осіб;

• тимчасові поточні — для юридичних осіб;

в іноземній валюті

• поточні — для юридичних і фізичних осіб;

• розподільчі — для юридичних і фізичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю;

• тимчасові поточні — для юридичних осіб;

• кредитні — для юридичних осіб;

• депозитні — для юридичних осіб;

• вкладні — для фізичних осіб;

• анонімні — для фізичних осіб.

Кожне підприємство-резидент може відкрити по одному поточному рахунку в національній та іноземній валютах (за кожним кодом валют відповідно до класифікації НБУ), в тому числі в різних банківських установах.

Представництва юридичних осіб-нерезидентів за ліцензією НБУ можуть відкрити тільки по одному поточному рахунку в національній та іноземній валютах.

У разі відкриття двох і більше поточних рахунків у національній валюті власник рахунку протягом трьох робочих днів після відкриття рахунків визначає один із них як основний.

Основним вважають той рахунок, що на ньому обліковують заборгованість, яку списують безспірно.

Усі платежі провадять у межах реально наявних коштів на рахунку платника, тобто в межах кредитового сальдо за цим рахунком. Це означає, що платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого клієнта не допускаються. Якщо на поточному рахунку (основному) клієнта коштів недостатньо, банк обліковує заборгованість, що підлягає без- спірному списанню, після надходження коштів на основний поточний рахунок клієнта.

Кошти з рахунку власника не завжди списують за його розпорядженням. Існує практика безакцептного, безспірного списання сум з причин, передбачених чинним законодавством (за рішенням суду, арбітражного суду або за виконавчим приписом нотаріуса).

Рахунок відкривається в будь-якій установі банку на вибір клієнта й за згодою банку.

Перелічені принципи організації безготівкових розрахунків можна знайти в Інструкції НБУ № 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України". Однак до них можна додати ще й принцип терміновості та принцип забезпеченості платежу, виокремлені економістами.

Принцип терміновості означає здійснення розрахунків із суворим дотриманням певних термінів, передбачених у господарських, кредитних, страхових, колективних, депозитних договорах та інструкціях Міністерства фінансів.

Економічний зміст цього принципу полягає в тому, що отримувач коштів зацікавлений у зарахуванні на свій рахунок коштів не стільки взагалі, скільки саме в обумовлений термін.

Принцип забезпеченості платежу означає, що для забезпечення терміновості платежу платник (боржник) повинен мати ліквідні кошти, які він може використати для погашення зобов'язань перед бенефіціаром, коли настане термін платежу (причому це можуть бути як власні кошти, так і позичені, а також кошти гаранта).

Безготівковий платіжний оборот обслуговують розрахункові й платіжні документи встановленої форми, що їх банки приймають за умови дотримання всіх обов'язкових реквізитів.

Розрахунковими вважають складені в установленій формі документи, які подає до банку юридична чи фізична особа з дорученням або вимогою перерахувати з її рахунку (або зарахувати на її рахунок) певну суму грошей.

Такими документами є:

• платіжне доручення;

• платіжна вимога;

• платіжна вимога-доручення;

• акредитивна заява;

• інкасове доручення (розпорядження).

Платіжними вважають складені в установленій формі документи, які одна юридична або фізична особа передає іншій із зобов'язанням (чи наказом третій особі) сплатити певну суму грошей пред'явникові цього документа. Такими документами в платіжному обороті України є вексель і чек.

Відповідно до розрахункових і платіжних документів, що обслуговують платіжний оборот, безготівкові розрахунки в Україні здійснюються в таких формах:

• платіжними дорученнями;

• платіжними вимогами-дорученнями;

• чеками;

• акредитивами;

• векселями;

• платіжними вимогами;

• інкасовими дорученнями.

За будь-якої форми безготівкових розрахунків користуються тим чи іншим способом платежу, який визначається порядком та умовами виконання суб'єктами господарської діяльності грошових зобов'язань одного перед одним.

У вітчизняній практиці міжгосподарських безготівкових розрахунків розрізняють такі способи платежу.

1. Залежно від терміну виконання:

• строковий платіж, коли кожна поставка оплачується негайно;

• з відстроченням платежу, коли товар продають у кредит;

• достроковий платіж:

а) авансовий платіж, коли оплата (але тільки її частина) передує відвантаженню товару;

б) попередня оплата, коли отримувачу перераховують усю суму до моменту відвантаження товару;

• прострочений платіж, тобто такий, що не сплачений вчасно;

• пролонгований платіж, тобто такий, виконання якого за домовленістю сторін перенесено на пізніший термін.

2. Залежно від джерел коштів, призначених для здійснення платежу:

• за рахунок власних коштів платника, коли платіж здійснюють із рахунку платника в банку;

• за рахунок банківського кредиту;

• за рахунок комерційного кредиту.

3. Залежно від способу перерахування коштів:

• прямим перерахуванням з рахунку платника на рахунок бене- фіціара;

• заліком взаємних вимог, коли взаємні зобов'язання боржника й кредитора погашають у рівновеликих сумах і лише за різницею здійснюють платіж на загальних підставах;

• періодичними перерахуваннями (плановими платежами), коли розрахунки провадять не за кожну окрему поставку, а періодично, в передбачені договором терміни. У такому разі розмір платежу визначають з урахуванням плану поставок і коригують залежно від результатів звірки розрахунків за період, передбачений договором.

Кожній формі безготівкового розрахунку властива своя схема документообігу, що грунтується на техніці проходження розрахункового чи платіжного документа через банки від моменту його виписування до моменту його оплати й зарахування коштів на рахунок бенефіціара.

В основу розрахунків платіжними дорученнями покладено розрахунковий документ "платіжне доручення" — письмове розпорядження платника до банку, який його обслуговує, про списання з його рахунку певної суми й зарахування її на рахунок одержувача, зазначеного в дорученні.

ТЕХНІКА РОЗРАХУНКІВ ПЛАТІЖНИМИ ДОРУЧЕННЯМИ

1. Постачальник відвантажує товар, надає послуги чи виконує роботу й надсилає покупцеві відповідний рахунок-фактуру та інші комерційні документи згідно з договором.

2. Покупець, одержавши товар і перевіривши його якість, комплектність та ін., виписує платіжне доручення й надсилає його до банку, де відкрито його поточний рахунок. Доручення банк приймає до виконання протягом 10 календарних днів від дня його оформлення (не враховуючи дня оформлення).

3. Банк покупця списує суму, зазначену в платіжному дорученні, з поточного рахунку клієнта у межах кредитового залишку.

4. Банк покупця повідомляє банк постачальника (якщо постачальника й покупця обслуговують різні банківські установи) про списання коштів.

5. Банк постачальника зараховує кошти на поточний рахунок постачальника.

Переваги розрахунків платіжними дорученнями:

• досить проста схема документообігу, що значно пришвидшує розрахунки;

• покупець має змогу попередньо перевірити якість товарів, послуг чи робіт;

• можливість використання цієї форми розрахунків у разі нетоварних операцій.

Недоліки розрахунків платіжними дорученнями:

• відсутність гарантії платежу для постачальника;

• постачальник потрапляє в залежність від покупця, який може зволікати з виписуванням платіжного доручення.

Досить простий механізм розрахунків та можливість уникнути зазначених недоліків, удавшись до попередньої оплати, пояснюють широку сферу використання розрахунків платіжними дорученнями:

• відповідно до зобов'язань за фактично