• за зобов'язаннями перед фінансовими й страховими органами, банками та іншими юридичними особами;

• для завершення розрахунків за актами звіряння взаємної заборгованості в разі проведення її заліків;

• за зобов'язаннями перед фізичними особами (заробітна плата, пенсії, гонорари, аліменти).

Якщо фізичні особи не мають поточних рахунків, розрахунки провадяться з використанням гарантованих платіжних доручень.

ТЕХНІКА РОЗРАХУНКІВ ГАРАНТОВАНИМИ

ПЛАТІЖНИМИ ДОРУЧЕННЯМИ

1. Підприємство-платник, яке бажає розрахуватися гарантованими платіжними дорученнями, подає до банківської установи, яка його обслуговує, платіжне доручення у трьох примірниках. У дорученні зазначають підприємство зв'язку, через яке здійснюватимуть переказ.

2. Банк:

а) перевіряє правильність доручення;

б) списує відповідну суму з поточного рахунку підприємства-платни- ка і депонує її на рахунку "Розрахунки гарантованими платіжними дорученнями";

в) засвідчує платіжне доручення:

— двома підписами банківських працівників, які уповноважені виконувати доручення;

— гербовою печаткою банківської установи.

3. Банк підприємства-платника на підтвердження гарантії платежу передає безпосередньо підприємству зв'язку, зазначеному на платіжному дорученні, оплата якого гарантується (або через банківську установу, що обслуговує це підприємство зв'язку):

• зразки підписів посадових осіб банку;

• відбиток гербової печатки.

4. Банк підприємства-платника передає йому (платникові) один примірник гарантованого платіжного доручення.

5. Підприємство-платник передає підприємству зв'язку:

• примірник гарантованого платіжного доручення;

• заповнені бланки переказів.

6. Підприємство зв'язку здає до банківської установи, що його обслуговує:

• гарантоване платіжне доручення;

• складений реєстр гарантованих платіжних доручень.

7. Банк підприємства зв'язку зараховує кошти на поточний рахунок клієнта.

8. Банк підприємства зв'язку повідомляє банк підприємства-плат- ника про проведення оплати гарантованого платіжного доручення.

9. Банк підприємства-платника списує кошти з рахунку "Розрахунки гарантованими платіжними дорученнями".

Коли користуються гарантованим платіжним дорученням, перевагу дістає отримувач коштів, позаяк гарантію платежу підтверджує банк, засвідчуючи відповідне доручення двома підписами своїх працівників і гербовою печаткою. Цю гарантію банк забезпечує коштами, які він списує з рахунку платника і депонує на окремому рахунку, що свідчить про вилучення коштів з обороту платника.

В основі розрахунків платіжними вимогами-дорученнями лежить розрахунковий документ, що складається з двох частин:

• вимоги постачальника до покупця оплатити надіслані йому комерційні документи на відвантажений товар;

• доручення покупця своєму банку оплатити зазначені документи, перерахувавши гроші постачальникові.

ТЕХНІКА РОЗРАХУНКІВ ПЛАТІЖНИМИ

ВИМОГАМИ-ДОРУЧЕННЯМИ

1. Постачальник відвантажує товар, виконує роботи чи надає послуги й надсилає платіжну вимогу-доручення, заповнену в частині вимоги, разом з комерційними документами безпосередньо покупцеві.

2. Покупець у разі згоди оплатити цей розрахунковий документ заповнює другу його частину — доручення і надсилає до свого банку. Платіжні вимоги-доручення банк приймає протягом 20 календарних днів від дня заповнення (не враховуючи дня заповнення).

3. Банк покупця приймає до оплати вимогу-доручення і списує відповідну суму з поточного рахунку покупця (платника) в межах кредитового залишку.

4. Банк покупця повідомляє банк постачальника-одержувача коштів (якщо постачальника й покупця обслуговують різні банки) про списання коштів.

5. Банк постачальника зараховує кошти на поточний рахунок постачальника.

Переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями:

• досить проста схема документообігу;

• можливість здійснювати оплату проти документів, а не проти товару, що пришвидшує розрахунки.

Недоліки розрахунків платіжними вимогами-дорученнями:

• відсутність гарантії платежу;

• неможливість попередньо перевірити якість товару в разі проведення оплати проти документів.

В основу чекової форми розрахунків покладено розрахунковий чек — платіжний документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банківській установі (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекоутримувачеві (пред'явникові чека) зазначену в чеку суму.

В Україні розрахункові чеки виготовляє на спеціальному папері банкнотна фабрика НБУ, причому для юридичних осіб їх брошурують у чекові книжки по 10, 20 і 25 чеків, а для фізичних осіб випускають окремими бланками.

Комерційні банки можуть виготовляти чекові книжки з розрахунковими чеками самостійно (з дозволу НБУ) за умови дотримання обов'язкових вимог. Такі чекові книжки повинні мати фірмову позначку банку-емі- тента.

Юридичні особи оплачують чеками з чекових книжок одержані товари, виконані роботи чи надані послуги, а фізичні особи використовують розрахункові чеки для здійснення разових операцій. Причому банк-емі- тент може видати на ім'я чекодавця (фізичної особи) один чи кілька розрахункових чеків на суму, яка не перевищує залишку коштів на рахунку чекодавця, або на суму, внесену готівкою.

Термін дії чекової книжки — один рік, розрахункового чека, виданого фізичній особі для разового розрахунку, — три місяці.

ТЕХНІКА РОЗРАХУНКІВ ЧЕКАМИ

1. Покупець подає до свого банку заяву на одержання чекової книжки і платіжне доручення для депонування коштів у розмірі ліміту чекової книжки.

2. Банк покупця списує кошти з його поточного рахунку й зараховує їх на рахунок "Розрахунок чеками" відповідно до платіжного доручення.

3. Банк-емітент видає клієнтові-чекодавцю чекову книжку.

4. Постачальник відвантажує товар, виконує роботу чи надає послуги.

5. Чекодавець виписує чек із чекової книжки і передає його безпосередньо постачальникові-чекоутримувачу, підтверджуючи цим самим одержання товару, виконання роботи чи надання послуги. Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного й виводить новий залишок ліміту.

6. Перевіривши, чи правильно заповнено чек, а також термін його дії, чекоутримувач здає чек разом із спеціальним реєстром до банку, що його обслуговує. Розрахунковий чек із чекової книжки подають до оплати в банк чекоутримувача протягом 10 календарних днів (без урахування дня, коли виписано чек).

7. Банк чекоутримувача, перевіривши, чи правильно складено реєстр і реквізити чека й чи своєчасно його подано до оплати, інкасує чек і реєстр чеків до банку-емітента за допомогою спеціального зв'язку (якщо розрахунки чеками провадяться між клієнтами різних банків).

8. Банк-емітент перевіряє, яке відношення має чек до цього банку, чи відповідає номер рахунку, чи дотримано вимоги щодо чекових розрахунків, а також підписи й відбиток печатки чекодавця і після цього списує відповідну суму з рахунку чекодавця, на якому депоновано кошти для розрахунків чеками.

9. Банк-емітент повідомляє банк чекоутримувача про списання коштів.

10. Банк чекоутримувача зараховує кошти на його поточний рахунок.

Переваги чекової форми розрахунків:

• постачальник має гарантію оплати, оскільки покупець заздалегідь депонує кошти на окремому рахунку;

• покупець має право й змогу попередньо перевірити якість товару, виконаних робіт чи наданих послуг, позаяк чек виписують під час здійснення товарної операції;

• максимально наближені в часі поставка товару (виконання робіт, надання послуг) і момент платежу;

• її можуть використовувати як юридичні, так і фізичні особи.

Недоліки чекової форми розрахунків:

• вилучення коштів з обігу платника (чекодавця) у зв'язку з необхідністю їх депонування;

• досить ускладнений документообіг, особливо для банків, які ще не стали членами СЕП (системи електронних платежів).

При акредитивній формі розрахунків банк-емітент за дорученням свого клієнта — заявника акредитива зобов'язаний:

• виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлений товар, виконану роботу чи надані послуги;

• надати повноваження іншому банку (виконавчому) здійснити цей платіж.

Основою акредитивної форми розрахунків є акредитивна заява — розрахунковий документ, що являє собою письмове доручення платника банку забронювати певну суму грошей для оплати документів конкретного постачальника за відвантажений на його адресу і на певних умовах якийсь товар.

Види акредитивів, що їх використовують у міжгосподарських безготівкових розрахунках:

1. Залежно від способу гарантування платежу:

• покритий (для здійснення платежів на окремому рахунку в бан- ку-емітенті завчасно бронюють усю суму коштів);

• депонований (кошти бронюють у виконавчому банку);

• непокритий (у разі відсутності коштів на рахунку платника оплату за таким акредитивом банк гарантує власним кредитом);

• гарантований (якщо банк-емітент доручає виконання непокритого акредитива іншому банку, то останній дістає право списувати кошти з кореспондентського рахунку банку-емітента, відкритого під час встановлення кореспондентських відносин між банками).

2. Залежно від можливості змінювати умови акредитива:

• відкличний — той, який можна змінити чи анулювати без попереднього погодження з постачальником;

• безвідкличний — той, який можна змінити чи анулювати тільки за погодженням з постачальником.

3. Залежно від способу контролю за дотриманням умов договору:

• з акцептом заявника акредитива уповноваженій ним особі. Для здійснення розрахунку уповноважена особа має подати до банку- виконавця паспорт, зразок підпису, засвідченого заявником акредитива, та доручення заявника акредитива щодо повноважень цієї

довіреної особи. Такий акредитив приймають до виконання, коли є письмовий акцепт уповноваженої особи.

Кожен акредитив призначено для розрахунків тільки з одним певним бенефіціаром, і його не можна переадресовувати.

Термін дії акредитива в банку-емітенті — до 15 днів від часу його відкритття, не враховуючи нормативного терміну проходження документів спеціальним зв'язком між банками.

Банк-емітент має право за поданням заявника подовжити термін дії акредитива до 10 днів, якщо така потреба зумовлена зміною умов поставки.

ТЕХНІКА РОЗРАХУНКІВ АКРЕДИТИВАМИ

(акредитив депоновано в банку-емітенті)

1. Щоб відкрити акредитив, підприємство-заявник подає до свого банку акредитивну заяву і платіжне доручення для депонування коштів.

2. Банк заявника перевіряє акредитивну заяву і в разі дотримання всіх обов'язкових реквізитів відповідно до доручення клієнта перераховує кошти з його поточного рахунку на рахунок "Розрахунок акредитивами".

3. Банк-емітент повідомляє заявника й виконавчий банк про відкриття акредитива (надсилаючи кожному по примірнику заяви).

4. Виконавчий банк зараховує суму акредитива на позабалансовий рахунок "Акредитиви до сплати".

5. Виконавчий банк повідомляє бенефіціара про відкриття та умови акредитива.

6. Постачальник, одержавши повідомлення про відкриття акредитива в банку покупця, відвантажує товар, виконує роботу