7. Постачальник подає до виконавчого банку разом із реєстром документів папери, передбачені умовами акредитива.

8. Виконавчий банк перевіряє документи та виконання всіх умов акредитива і надсилає документи банку-емітенту й бенефіціарові.

9. Банк-емітент перевіряє виконання всіх умов акредитива й списує кошти з рахунку "Розрахунки акредитивами".

10. Банк-емітент повідомляє покупцеві про оплату (надавши йому реєстр документів), а виконавчому банку — про проведене списання коштів.

11. Банк бенефіціара, одержавши кошти від банку-емітента, зараховує їх на рахунок бенефіціара і списує суму за акредитивом з позабалансового рахунку "Акредитиви до сплати".

Переваги акредитивної форми розрахунків:

• постачальник має гарантію оплати;

• можна проконтролювати товарну операцію, якщо умовами договору передбачено відкриття акредитива з акцептом оплати уповноваженою особою.

Недоліки акредитивної форми оплати:

• відвернення коштів у разі відкриття всіх видів акредитивів (крім гарантованого) з господарського обігу покупця;

• досить ускладнена схема документообігу;

• у разі затримки з відкриттям акредитива постачальник не відвантажує товар, що негативно позначається на його фінансовому стані.

В основу вексельної форми міжгосподарських безготівкових розрахунків покладено платіжний документ — комерційний вексель.

Вексель — це вид цінних паперів, що являє собою безумовне письмове боргове зобов'язання юридичної чи фізичної особи встановленої законом форми сплатити після настання терміну власникові векселя певну суму грошей, що в ньому вказана.

Власник векселя (векселеутримувач, постачальник, кредитор) має беззаперечне право вимагати від боржника (векселедавця, покупця) сплатити вказану у векселі суму в зазначений у ньому термін.

У процесі розрахунково-касового обслуговування клієнтів комерційні банки виконують такі операції з комерційними векселями:

• інкасування (за дорученням векселеутримувача);

• доміцилювання (за дорученням векселедавця або трасата).

Інкасування векселя полягає у виконанні банком доручення клієнта- векселеутримувача стягти з боржника платіж. Усі операції, пов'язані з інкасуванням векселів, здійснюються згідно з відповідним договором, за їх виконання банк дістає комісійну винагороду.

ТЕХНІКА ІНКАСУВАННЯ ВЕКСЕЛІВ

1. Банк укладає з клієнтом договір про інкасування векселів.

2. Клієнт дає банкові доручення інкасувати вексель, роблячи на його звороті надпис: "Сплатіть за моїм наказом банку. Валюта на інкасо", і передає вексель банкові.

3. Банк векселеутримувача повідомляє платникові про надходження векселя на інкасо.

4. Банк векселеутримувача пред'являє вексель до оплати в зазначений у ньому термін.

5. Кошти списують з рахунку боржника.

6. Банк векселеутримувача зараховує кошти на поточний рахунок клієнта-векселеутримувача.

7. Банк векселеутримувача повідомляє клієнта-векселеутримувача про виконання доручення.

Переваги для векселеутримувача:

• банк може виконувати доручення клієнта дешевше й швидше завдяки тісним зв'язкам між банками та наявності висококваліфікованих кадрів;

• клієнт-векселеутримувач у разі інкасування векселя не має потреби стежити за термінами подання векселів до оплати.

Доміцилювання векселів полягає у виконанні банком доручення клієнта-векселедавця або трасата прийняти вексель до оплати та оплатити його за рахунок довірителя. Банк у такому разі виконує функцію платника.

Вексель до оплати слід подавати в місці платежу платникові або третій особі, якій платник за векселем доручає оплатити вексель, тобто доміциліантові. Доміциліантом звичайно виступає банк, згодою якого треба попередньо заручитися (уклавши відповідний договір).

Банк нічим не ризикує, бо оплачує вексель тільки в тому разі, якщо платник заздалегідь вніс до нього зазначену у векселі суму або якщо на його поточному рахунку достатньо коштів для оплати за векселем. У цьому випадку банк не виступає відповідальною за векселем особою, якщо кошти не задепоновано або їх недостатньо на поточному рахунку, він відмовляє в платежі, і вексель опротестовують, як звичайно, проти векселедавця.

За доміцилювання векселів банки одержують дохід у вигляді комісійної винагороди.

ТЕХНІКА ДОМІЦИЛЮВАННЯ ВЕКСЕЛІВ

1. Банк укладає зі своїм клієнтом-векселедавцем договір на доміцилювання векселів.

Однією з важливих передумов того, щоб банк узяв на себе функції доміциліанта, є розрахунково-касове обслуговування платника в цьому банку.

2. Платник надає в розпорядження банку необхідні кошти (наявність рахунку або завчасне внесення потрібної суми відповідно до боргу за векселем).

3. Векселеутримувач подає вексель на оплату (безпосередньо або через свій банк у разі наявності договору про інкасування векселів) до- міциліанту, зазначеному у векселі.

На доміцильованому векселі має бути запис про те, що його повинна оплатити третя особа за місцем проживання платника або в іншому місці. Такий запис робить векселедавець.

4. Відповідно до векселя банк-доміциліант списує кошти з рахунку свого клієнта-платника.

5. Кошти перераховують векселеутримувачеві.

Переваги доміцилювання векселів:

• векселеутримувач має додаткову гарантію платежу;

• розрахунки прискорюються завдяки міжбанківським зв'язкам;

• платник за векселем не має потреби стежити за процедурою оплати векселів.

Останніми роками в Україні спостерігається тенденція до розширення сфери готівкових розрахунків, і цьому є свої об'єктивні й суб'єктивні причини, а саме: невизначеність перспектив розвитку, непередбачуваність урядових рішень, неефективність податкової політики.

Організація обігу готівки підприємств та установ грунтується на єдиних умовах і правилах, які визначено нормативними актами НБУ. Передусім це:

- "Порядок ведення касових операцій у народному господарстві України";

Інструкція НБУ № 4 "Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України".

У цих документах викладено основні принципи організації готівкового обігу суб'єктів господарювання, які поширюються на всіх юридичних осіб (крім банків і підприємств зв'язку), а також на фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності.

Порядок ведення касових операцій підприємствами зв'язку регулюється актами, затвердженими Державним комітетом зв'язку України, а порядок ведення касових операцій банками — Інструкцією НБУ № 1.

Відповідно до принципів організації готівкового обігу в Україні НБУ визначив єдиний порядок:

• прийому грошей у каси, їхнього зберігання й видачі;

• оформлення касових документів;

• ведення касової книги;

• проведення ревізій каси;

• контролю за дотриманням касової диципліни.

Для здійснення платежів готівкою кожне підприємство повинно мати касу — спеціально обладнане й ізольоване приміщення, призначене для приймання, видачі й тимчасового зберігання готівки.

Гроші в касу підприємства приймають за прибутковим касовим ордером, підписаним головним бухгалтером або особою, ним уповноваженою.

Про те, що гроші прийнято, видають квитанцію за підписом головного бухгалтера й касира і завірену печаткою (штампом) касира чи відбитком касового апарата.

Видають готівку з каси підприємства за видатковим касовим ордером або за належно оформленими платіжними (розрахунково- платіжними) відомостями. Видаткові документи мають бути підписані керівником і головним бухгалтером підприємства або особами, ними уповноваженими.

Приймати й видавати гроші за касовим ордером можна тільки в день його складання.

У прибуткових і видаткових касових ордерах зазначають підставу для їхнього складання й перелічують додані до них документи. Видавати прибуткові касові ордери та видаткові документи на руки особам, які вносять або одержують гроші, заборонено.

Усі надходження й видачі готівки в національній валюті підприємства враховують у касовій книзі, у відділеннях зв'язку — в касовому щоденнику. Кожне підприємство повинно мати тільки одну касову книгу, пронумеровану, прошнуровану й опечатану. Записи до касової книги вносять одразу після одержання або видачі грошей за кожним ордером чи видатковим документом.

У кінці кожного робочого дня касир підбиває підсумки операцій за день, виводить залишок грошей на наступне число й передає до бухгалтерії як звіт касира другі примірники з прибутковими касовими ордерами та видатковими документами під розписку в касовій книзі.

Контроль за правильним веденням касової книги покладено на головного бухгалтера.

У терміни, визначені керівником підприємства, але не рідше одного разу на квартал, на кожному підприємстві проводять раптову ревізію каси. Ревізія передбачає покупюрне перерахування всієї готівки та перевірку інших цінностей, що зберігаються в касі. Залишок готівки в касі звіряють із даними обліку в касовій книзі. Для проведення ревізії керівник підприємства своїм наказом призначає комісію, яка складає акт інвентаризації наявних коштів.

Контроль за дотриманням суб'єктами господарювання касової дисципліни здійснюють:*

засновники підприємства;

• ревізійні комісії (у господарських товариствах, де це передбачено статутом);

• вищі організації;

• аудитори та аудиторські організації згідно з укладеними угодами;

• банківські установи;

• органи Державної податкової адміністрації;

• державні контрольно-ревізійні служби;

• фінансові органи (у бюджетних організаціях);

• органи Міністерства внутрішніх справ.

Відповідальність за дотримання касової дисципліни покладається на керівників підприємств, головних бухгалтерів, керівників фінансових служб і касирів.

З метою обмеження готівкового грошового обігу НБУ вдається до таких методів його регулювання:

• визначає порядок і терміни здавання виручки в банк;

• визначає порядок витрачання грошей безпосередньо з готівкової виручки суб'єктів господарювання;

• запроваджує лімітування залишку готівки в касах підприємств, організацій та банків;

• визначає порядок розрахунків готівкою громадян;

• здійснює контроль за дотриманням касової дисципліни.

Банківські установи перевіряють дотримання касової дисципліни на

всіх підприємствах, які вони обслуговують, не рідше одного разу на два роки і мають право одержувати від них відомості про їхні касові обороти за джерелами надходжень та цільовим призначенням витраченої готівки.

Дотримання касової дисципліни перевіряють за даними бухгалтерського обліку організацій за визначений термін (квартал, півріччя, але не менше ніж за три місяці) з виділенням операцій за кожен місяць окремо. Умови зберігання готівки й цінностей, а також наявність готівки безпосередньо в касі підприємства банківські установи не перевіряють.

Перевірки здійснюють за такими напрямами:

• наявність встановленого ліміту залишку готівки в касі;

• відповідність записів у касовій книзі підприємства про суми готівки, одержаної в банку і зданої в банк, даним банку;

• забезпечення щоденного дотримання визначених банком чи самим клієнтом лімітів, термінів і порядку здавання готівкової