Основи організації банківського кредитування

Кредитні відносини між банком і позичальником будуються на засадах партнерства. Це означає, що всі питання, пов'язані з процесом кредитування, сторони вирішують на договірній основі, укладаючи кредитний договір.

Комерційні банки, проводячи кредитну політику, керуються інтересами банку, своїх акціонерів, вкладників, клієнтів, а також ураховують загальнодержавні інтереси.

Рішення про надання кредиту позичальникові приймають колегіально Правління банку, Кредитний комітет, комісія та ін. Комерційний банк повинен проаналізувати діяльність позичальника, визначити його кредитоспроможність, спрогно- зувати ризик неповернення кредиту й на основі цього ухвалити рішення про надання кредиту або про відмову його надати.

Забороняється надавати кредит на такі цілі:

• покриття збитків від господарської діяльності позичальника;

• формування та збільшення статутного фонду господарських товариств.

Кредити надають суб'єктам господарської діяльності в такій формі:

у безготівковій: а) оплатою платіжних документів як у національній, так і в іноземній валюті з позичкового рахунку, відкритого для цієї мети; б) перерахуванням на поточний рахунок позичальника відповідної суми коштів з відкритого йому позичкового рахунку;

у готівковій: для розрахунку із здавальниками сільськогосподарської продукції, споживчі кредити.

Видану позику можна погашати:

• одноразово;

• у розстрочку;

• достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

• з регресією платежів;

• після закінчення обумовленого періоду (кварталу, місяця, року).

Надані кредити погашають:

а) за рахунок коштів на поточному або валютному рахунку позичальника;

б) автоматично під час надходження виручки від реалізації та інших грошових надходжень у кредит контокорентного або поточного рахунку (якщо це контокорентний кредит або договір про овердрафт).

У кредитному договорі обумовлюють рівень плати за кредит і порядок її внесення, а також черговість погашення позики. Позичальник може мати кілька позичкових рахунків, у тому числі в різних банках.

Відстрочення погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки банк надає у виняткових випадках, наприклад, коли в позичальника виникають тимчасові фінансові ускладнення через непередбачені обставини і він вживає відповідних заходів, щоб їх усунути. Таке відстрочення оформляють додатковим договором, який є невід'ємною складовою кредитного договору.

Комерційний банк здійснює контроль за тим, щоб позичальник дотримувався умов кредитного договору, використовував кредит за цільовим призначенням, своєчасно й повністю його погашав. З цією метою банк:

• постійно підтримує ділові контакти з клієнтом;

• перевіряє стан збереження заставленого майна;

• має право розірвати кредитний договір у разі, якщо клієнт порушує його умови.

Позички комерційних банків можна класифікувати залежно від різноманітних критеріїв та ознак, проте незалежно від виду кредиту процес банківського кредитування базується на дотриманні основних його принципів:

• строковості позички та поворотності;

• цільового характеру;

• забезпеченості;

• платності.

Згідно з принципами строковості та поворотності, кошти , що їх банк надає як позику, клієнт має повернути, сплатити у заздалегідь обумовлений строк. У зв'язку з цим банки встановлюють різні терміни та способи погашення позик.

1. Залежно від терміну використання коштів у банківській справі розрізняють позички:

• строкові:

а) короткострокові (до 1 року);

б) середньострокові (1—3 роки);

в) довгострокові (понад 3 роки);

• безстрокові (до запитання);

• прострочені;

• відстрочені (пролонговані).

Цільовий характер банківського кредитування передбачає вкладення коштів у конкретні господарські процеси на цілі, обумовлені кредитним договором між банком і клієнтом. Тому в банківській практиці до різних господарських процесів застосовують різні специфічні умови надання, забезпечення та виплати позичок.

2. Залежно від призначення та характеру використання позичених коштів розрізняють такі кредити:

• суб'єктам господарської діяльності:

— торговельним, промисловим підприємствам;

— сільськогосподарським підприємствам;

— приватним підприємцям (фізичним особам);

• фізичним особам (споживчі кредити);

• іншим банкам і небанківським фінансово-кредитним установам

(міжбанківські кредити);

• органам влади;

• під нерухомість (іпотечні кредити);

• під заставу цінних паперів (ломбардні кредити);

• видані з поточних рахунків (контокорентні та овердрафтні

кредити);

• пов'язані з вексельним обігом (облікові кредити).

Принцип забезпеченості передбачає захист інтересів банку та

його вкладників і не допускає виникнення збитків від неповернення боргу позичальником через його неплатоспроможність. Оскільки банк має право захищати свої інтереси, він вимагає від позичальника наявності певного забезпечення, обумовленого у кредитному договорі.

3. Залежно від наявності й характеру забезпечення в банківській справі розрізняють:

• незабезпечені (бланкові) кредити;

• забезпечені позички:

— заставою майна, майнових прав, цінних паперів;

— гарантовані банками, фінансами чи майном третьої особи;

— поручительствами, свідоцтвами страхових організацій.

4. За ступенем ризику кредити бувають:

• стандартні (термін погашення яких ще не настав; ті, за якими вчасно і в повному обсязі сплачено основний борг);

• з підвищеним ризиком (нестандартні, сумнівні, небезпечні кредити та безнадійні борги).

5. Банківські кредити розрізняються також за методом надання:

• позички, що їх надають разово, тобто такі, рішення про надання яких банк ухвалює за кожною окремо на підставі заяви клієнта та інших потрібних документів;

• позички, що їх надають у міру виникнення потреби в них. У такому разі банк визначає для позичальника певний ліміт кредитування, в межах якого той може в разі потреби у будь-який час одержати позичку;

• гарантійні, або резервні, позички, суть яких полягає в тому, що банк бере на себе зобов'язання видати позичку (в разі виникнення у клієнта потреби) певного розміру протягом обумовленого періоду (як правило, кварталу, року). За гарантію надання позички банк стягує з клієнта комісійну винагороду.

Відповідно до принципу платності банківського кредитування банк вимагає від клієнта не тільки повернути позичені кошти у визначений термін, але й сплатити за користування ними певну плату на рівні відсоткової ставки, визначеної у кредитному договорі.

6. За характером і способом сплати відсотків розрізняють позички:

• з фіксованою відсотковою ставкою;

• з плаваючою відсотковою ставкою;

• зі сплатою відсотків у міру використання позичених коштів (звичайні кредити);

• зі сплатою відсотків одночасно з одержанням позичених коштів (дисконтні кредити).

Кредитним операціям властиві різноманітні фінансові ризики, серед яких найвразливішим для банку є кредитний. Кредитний ризик — це ризик несплати позичальником основного боргу та відсотків за ним, що належать кредиторові.

Проводячи активні кредитні операції, банки намагаються знизити кредитний ризик різними способами:

• лімітуванням кредитів;

• диверсифікацією активних операцій;

• диверсифікацією кредитних вкладень;

• оперативністю у процесі стягнення боргу;

• страхуванням кредитних операцій;

• вивченням кредитоспроможності позичальника;

• одержанням достатнього забезпечення за виданими позичками;

• диверсифікацією відповідальності за ухвалення рішення щодо надання кредиту.

Лімітування кредитів — це визначення граничної суми заборгованості за позичкою конкретному позичальникові, тобто встановлення так званого ліміту кредитування. Для клієнта — це обмеження в можливості одержати кредит на певний період і на конкретну мету.

Диверсифікація активних операцій являє собою розміщення банківських ресурсів у різноманітних активних операціях: кредитних, інвестиційних, валютних тощо.

Диверсифікація кредитного портфеля як спосіб захисту від кредитного ризику — це розподіл коштів, що їх надають у позичку, між різними суб'єктами (юридичними й фізичними особами). Що більшій кількості позичальників банк передасть у тимчасове користування позичковий капітал, то меншим буде (за інших рівних умов) ступінь ризику неповернення боргу.

Оперативність у процесі стягнення боргу полягає в зобов'язанні банку підтримувати постійний контакт з позичальником протягом усього терміну користування позиченими коштами. Це дає змогу вчасно виявити виникнення проблемних позичок.

Страхування кредитних операцій означає, що банки, з одного боку, мають створювати страхові фонди як на макро-, так і на мікрорівні, а з іншого — страхувати у спеціальних страхових організаціях окремі високоризикові кредитні угоди.

Щоб покрити можливі збитки, які виникають унаслідок кредитної діяльності, комерційні банки повинні обов'язково створювати резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями. Цей резерв формують для всіх кредитів, виданих у національній та іноземній валюті фізичним особам і банкам за встановленим відсотком, а використовують лише для покриття несплаченої заборгованості за основним боргом.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків (страховий фонд) формують з метою застрахуватися на випадок збитків унаслідок кредитної діяльності.

Розмір резерву визначають відповідно до загальної суми всіх кредитів у кредитному портфелі банку, класифікованих за ступенем ризику і з урахуванням коефіцієнта ризику.

Резерв поділяють на загальний і спеціальний. Загальний резерв створюють для страхування стандартних кредитів, а спеціальний — нестандартних. Нестандартні кредити бувають такі:

• під контролем;

• субстандартні;

• сумнівні;

• безнадійні.

В основу класифікації кредитів за групами ризику покладено такі критерії:

• оцінка фінансового стану позичальника;

• погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків по ній.

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв для кожної групи кредитів.

Загальний резерв формують щоквартально в повному обсязі за рахунок прибутку минулих років. Кошти спеціального резерву формують за рахунок витрат банку. Резерв використовують для погашення безнадійної заборгованості з кредитів у основній сумі боргу (без урахування відсотків і комісійних).

Важливим методом забезпечення повернення банківських позик і способом захисту від кредитного ризику є страхування відповідальності позичальника за непогашений кредит (договір страхування укладають між позичальником і страховою організацією) та страхування ризику неповернення кредиту (договір укладають між страховою організацією й банком).

Якщо позичальник не сплачує заборгованості за позичкою через свою неплатоспроможність чи з інших причин, погашення кредиту й нарахованих відсотків за ним бере на себе страхова організація (згідно з договором страхування).

Кредитоспроможність — це наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його. У світовій