Основи управління інвестиціями банків у цінні папери

При з'ясуванні доцільності здійснення банком фінансових інвестицій проводиться аналіз, що враховує дві взаємопов'язані абсолютні характеристики: оголошену поточну ринкову ціну (Цп), за якою його можна придбати на ринку, і теоретичну, або внутрішню, вартість (Вв). Названі абсолютні характеристики змінюються в динаміці і з позиції конкретного інвестора, а тому можуть не збігатися. Порівняно з ціною, яка реально існує і об'єктивна в тому розумінні, що вона оголошена і актив за нею рівнодосяжний будь- якому учаснику ринку, внутрішня вартість є більш невизначеною і суб'єктив- ною — кожний інвестор має свої погляди на внутрішню вартість активу, спираючись в її оцінці на результати власного, тобто суб'єктивного аналізу, тому можливі три ситуації: Цп > Вв; Цп < Вв ; Цп = Вв.

Перше співвідношення говорить про те, що з позиції конкретного інвестора даний актив продається в теперішній момент за завищеною ціною, тому інвестору немає сенсу купувати його на ринку. Друге співвідношення свідчить про те, що ціна активу занижена, тобто його доцільно придбати. Третє рівняння свідчить про те, що поточна ціна повністю відображає внутрішню вартість активу, тому спекулятивні операції з його купівлі-продажу недоцільні. Таким чином, якщо в кожний момент ринкова ціна конкретного активу існує в єдиному числі, то внутрішня його вартість численна. Можна сказати, що, в принципі, кожний фінансовий актив має стільки оцінок значень цього показника, скільки існує на ринку інвесторів, які зацікавлені в цьому активі.

Яким же чином розраховується внутрішня вартість фінансового активу, що має на деякий момент Т0 поточну ціну Цп ? У залежності від того, що виступає методологічним та інформаційним забезпеченням процесу оцінювання, є три основні теорії оцінки: фундаменталістична, технократична і теорія прагматиків, що наведені на рисунку 10.5.

Найпоширенішими вважаються два напрями аналізу — фундаментальний і технократичний.

Фундаментальний аналіз включає чотири рівні дослідження:

• макроекономічний аналіз;

• галузевий аналіз;

• аналіз фінансового стану і перспектив розвитку конкретного підприє- мства-емітента;

• прогнозування (моделювання) ціни фінансового інструменту.

Підходи до оцінки фінансових активів

Аналіз макроекономічної ситуації здійснюють на основі показників, що характеризують динаміку виробництва, рівень економічної активності, споживання і накопичення, темпи інфляції, рівень зайнятості населення і процентних ставок, стан державних фінансів, сальдо платіжного балансу. Результати аналізу дають змогу оцінити, наскільки загальна ситуація на ринку сприятлива для інвестування, і виявити фактори, що детермінують її в короткостроковій і довгостроковій перспективі.

Галузевий аналіз передбачає вивчення економічного циклу, а також здійснення класифікації галузей щодо рівня ділової активності і за стадіями розвитку. Галузевий аналіз дає можливість визначити пріоритетність інвестування коштів.

Фінансовий стан підприємства-емітента оцінюється на підставі різних джерел інформації: фінансової звітності компанії, публікацій у пресі, інформації, отриманої з Internet, результатів досліджень, що виконані спеціалізованими організаціями. Стан підприємства порівнюється з аналогічними підприємствами в галузі за допомогою коефіцієнтів ефективності (коефіцієнти ліквідності, капіталізації, якості цінних паперів тощо). Результатом аналізу є вибір компанії, цінні папери якої дають змогу якнайкраще реалізувати поставлені фірмою інвестиційні цілі.

Кінцева мета фундаментального аналізу — це прогнозування ціни фінансового інструменту. Визначивши ціну для майбутніх періодів, аналітики фірм обчислюють теперішню вартість фінансового інструменту, користуючись схемою дисконтування. Далі теперішня вартість порівнюється з ринковою ціною. Якщо ринкова ціна нижча від визначеної аналізом, то акція вважається «недооціненою» і згідно з фундаментальним підходом її слід купувати, і навпаки. Основою фундаментального аналізу є дві передумови. Перша — це можливість оцінки теперішньої вартості фінансового інструменту. Знання теперішньої і ринкової ціни дозволяє виявити недооцінені і переоцінені фінансові активи. Друга — це припущення, що ринок з часом правильно оцінить фінансові активи, отже ринкова ціна має тенденцію до зближення з ціною, що визначена аналітиками.

Технічний аналіз — це сукупність методів і прийомів прогнозування тенденцій зміни цін на ліквідних ринках цінних паперів на підставі виключно технічних характеристик ринку — динаміки цін і обсягів операцій з купівлі і продажу цінних паперів. При цьому ігноруються фундаментальні фактори, що є основою формування ціни на той чи інший інвестиційний інструмент. Основні завдання технічного аналізу:

• розкриття закономірностей у реальному русі цін;

• виявлення моментів зміни тенденцій у русі цін на ринку (цінового піку), тобто моментів, коли зростання ціни змінюється на падіння, або навпаки. Ці моменти ще називають сигналами продажу або сигналами купівлі;*

прогнозування напряму руху ціни (межі коливань) у майбутньому.

Основний інструмент технічного аналізу — цінові графіки, діаграми, лінійні діаграми, стовпчикові діаграми, графіки «крапок і цифр».

У другій половині XX ст. виникає новий підхід до інвестиційного аналізу. На перше місце виходить завдання оцінити доходність і ризик інвестиційного інструменту, а не просто передбачити ціну. В основі сучасного аналізу лежить використання імовірно-статистичних методів.

Послідовники прагматичної теорії вважають, що поточні ціни фінансових активів реально відображають всю наявну інформацію, в тому числі і відносно майбутнього цінних паперів. Вони виходять з того, що поточна ціна завжди вбирає в себе всю необхідну інформацію, яку непотрібно шукати додатково. Всі майбутні очікування також відображаються в поточній ціні. Оскільки нова інформація з однаковим ступенем ймовірності може бути як негативною, так і позитивною, неможливо з більшою або з меншою визначеністю передбачити зміни ціни в майбутньому, рівно як і ціна конкретного фінансового активу змінюється непередбачувано і не залежить від попередньої динаміки. Таким чином, будь-яка інформація, або статистична, або прогнозуюча, не може призвести до отримання обґрунтованої оцінки.

В умовах українського ринку, за нерозвинутості ринкових механізмів об'єктивного визначення курсів цінних паперів і низької ліквідності ринку, перевага віддається фундаментальному аналізу.

Фундаменталістична теорія є найбільш поширеною. Згідно з нею поточна внутрішня вартість (Вв) будь-якого цінного папера в загальному вигляді може бути розрахована за формулою

де: ҐП — очікуваний грошовий потік в i-му періоді (звичайно за рік); Д — прийнятна доходність (що вимагається або очікується). Підставляючи в цю формулу значення надходжень, які передбачаються, доходність і тривалість періоду прогнозування, можна розраховувати поточну вартість будь-якого фінансового активу. Саме такого підходу найчастіше і дотримуються потенційні інвестори.

Оцінка облігацій з купоном. Грошовий потік у цьому випадку складається з однакових за роками надходжень (С) і номінальної вартості облігацій (М), які сплачуються в момент погашення.

де FM2 (r, п) і FM4(r, n) — дисконтуючі множники з фінансових таблиць.

Формування портфеля цінних паперів банку

Сукупність різних інвестиційних інструментів для досягнення конкретної мети вкладника — це інвестиційний портфель. Портфель цінних

паперів — це сукупність придбаних (отриманих) банком цінних паперів, право на володіння, користування та розпорядження якими належить банку та які згруповані за їх типами і призначенням. У портфель можуть входити як папери одного типу, так і різні інвестиційні цінності, наприклад, акції, облігації, депозитні та ощадні сертифікати тощо. Тобто в даному випадку під поняттям «інвестиційний портфель» розуміється не вкладення у статутні фонди юридичних осіб, а про інвестиції в цінні папери.

НБУ запропонував таку класифікацію вкладень комерційних банків у цінні папери:

• портфель цінних паперів на продаж;

• портфель цінних паперів на інвестиції;

• портфель пайової участі (вкладень в асоційовані компанії);

• портфель вкладень у дочірні компанії.

Цінні папери, які придбані або зберігаються за дорученням клієнтів, а також цінні папери, які придбані згідно з договорами про довірче управління, відображаються поза балансом.

Віднесення цінного папера до певного портфеля залежить від таких чинників:

• намір інвестора під час придбання: тривалість періоду та мета придбання;

• характеристики цінного папера, такі як ліквідність, доходність та наявність активно діючого ринку для даного папера;

• фактичний період зберігання у портфелі банку: цінні папери після календарного року зберігання у портфелі банку на продаж переводяться до портфеля інвестицій.

Цінні папери з портфеля на продаж слід вважати розміщеними на такий строк, який необхідний для їх реалізації на ринку за умови, що пошук покупця буде розпочато негайно. Традиційно портфель цінних паперів на продаж формується із високоліквідних паперів, таких як акції — «блакитні фішки», облігації та векселі, що активно котируються на ринку, а тому строки реалізації подібних активів здебільшого не перевищують тижня. При обчисленні грошових потоків від продажу подібних активів слід брати до розрахунку поточну ринкову ціну цих цінних паперів, незалежно від їх номіналу чи ціни купівлі.

Стосовно цінних паперів у портфелі банку на інвестиції застосовується інший підхід. Ці цінні папери банк купує з метою інвестування коштів та отримання доходів, а тому має намір зберігати їх протягом усього періоду їх обігу (до настання строку погашення). Тому для цього типу активів датою повернення інвестованих грошових коштів слід вважати дату погашення цінних паперів емітентом. Якщо фіксований термін повернення вкладених коштів відсутній (наприклад, для акцій), строк надходження грошових коштів визначається відповідно до тривалості прогнозованого строку зберігання цих цінних паперів, який банк встановлює самостійно.

Метою управління портфелем цінних паперів є оцінка