Дослідження цінних паперів передбачає такі стадії управління:

• загальний аналіз;

• оцінка відповідності джерел придбання цінних паперів напрямкам вкладень;

• оцінка ризику, доходу і доходності цінних паперів;

• оцінка вартості цінних паперів.

Загальний аналіз починається з визначення обсягу операцій із цінними паперами, їх структури за видами операцій, а також кількісної оцінки змін у обсязі та структурі, які відбулися протягом періоду, що аналізується. Загальний аналіз операцій із цінними паперами ґрунтується на застосуванні методики вертикального та горизонтального економічного аналізу.

Групування операцій із цінними паперами здійснюється за такими класифікаційними ознаками:

• за видами цінних паперів;

• за видами операцій із цінними паперами;

• за напрямками подальшого використання цінних паперів;

• за джерелами придбання цінних паперів.

Етапи загального аналізу операцій із цінними паперами зображені на рисунку 10.6. 1

Із метою визначення раціональності та правомірності розміщення коштів у процесі аналізу необхідно дати оцінку відповідності джерел придбання цінних паперів напрямкам вкладень.

Джерелами формування коштів, які спрямовуються на придбання цінних паперів, є прибуток банку, залучені кошти та кошти клієнтів, що своїм цільовим призначенням мають придбання цінних паперів за дорученням клієнтів.

Напрямки подальшого використання цінних паперів залежать від джерел їх утворення:

• портфель інвестицій банку в цінні папери має формуватись за рахунок власних коштів банку;

• цінні папери для перепродажу мають купуватися за рахунок власних та залучених коштів;

• портфель цінних паперів, придбаних за дорученням клієнтів, має формуватись за рахунок коштів клієнтів.

Дуже негативним явищем є придбання цінних паперів для брокерської діяльності за рахунок клієнтів.

При оцінці портфеля цінних паперів необхідно виходити з того, що інвестиційна політика банку може бути активною і пасивною.

Активний портфель включає недооцінені або високоризикові цінні папери. Активний підхід містить велику спекулятивну складову та характеризується не лише грою на майбутніх цінах та відсоткових ставках, а й наданням дилерських послуг та постійних котирувань цін покупця та продавця.

Пасивний портфель цінних паперів є добре диверсифікованим, а його ліквідність, ризик і доходність відповідають середньоринковим.

Розрізняють декілька типів портфелів цінних паперів:

• портфелі росту орієнтовані на цінні папери, курсова вартість яких зростає на фондовому ринку. Ціль таких портфелів полягає у збільшенні капіталу (добробуту) інвесторів;

• портфелі доходу орієнтовані на цінні папери, що забезпечують високу та стабільну доходність;

• портфелі ризикованого капіталу складаються переважно з цінних паперів молодих компаній або підприємств «агресивного» типу, що обрали стратегію розширення виробництва шляхом освоєння нових видів продукції;

• збалансовані портфелі є комбінацією паперів різного типу. Такий портфель може складатися як за рахунок ризикованих цінних паперів, так і тих, що забезпечують стабільний поточний доход. Таким чином, цілі приросту капіталу і отримання високого доходу за умови мінімізації фінансового ризику бувають збалансованими;

• спеціалізовані портфелі орієнтовані на окрему групу цінних паперів (галузеву, регіональну тощо).

Головна мета в формуванні портфеля та визначенні його структури полягає в досягненні оптимальної комбінації між ризиком та доходом інвестора. Зменшення ризику досягається за рахунок диверсифікації портфеля, тобто комбінації в ньому цінних паперів різних компаній. Диверсифікація зменшує ризик за рахунок того, що можливі вірогідні невисокі доходи за одними цінними паперами будуть компенсуватися за рахунок прибутку за іншими. Мінімізація ризику досягається за рахунок включен- ня в портфель цінних паперів різних галузей, не пов'язаних тісно між собою, щоб уникнути синхронності коливань ділової активності. В дев'ятій лекції показано, що більша частина ризику портфеля усувається, якщо в нього входить від 8 до 20 видів цінних паперів. Проте диверсифікація портфеля усуває тільки ризик, пов'язаний з придбанням паперів конкретних компаній. Ринковий ризик, обумовлений загальною економічною кон'юнктурою, диверсифікацією не усувається.

При формуванні портфеля інвестор повинен визначити для себе параметри, якими він буде керуватися:

• визначити тип портфеля, тобто чи буде він орієнтуватися на папери, що приносять найбільший поточний доход, або ті, що забезпечують приріст їх курсової вартості;

• оцінити для себе оптимальну комбінацію ризику та доходності цінних паперів.

Дане завдання базується на загальному принципі: чим вищий потенційний ризик несе цінний папір, тим більш високий потенційний доход він повинен приносити, і навпаки.

Принципи формування портфеля розглянемо на прикладі облігацій1. Найпростіший аналіз портфеля облігацій полягає в оцінці його повної доходності та середнього показника змінності. Більш складний аналіз пов'язаний із вибором структури портфеля, тобто повинен містити рекомендації стосовно того, яку частину капіталу доцільно вкласти в той чи інший вид цінних паперів, що знаходяться на ринку.

Річна ставка складних відсотків, що отримуються від облігацій, які складають портфельні інвестиції, може виступати показником доходності портфеля. Одним із методів визначення величини цієї ставки є рішення рівняння, в якому загальна вартість облігацій за ціною придбання (S QP) прирівнюється до суми сучасних величин всіх платежів (SS(F). Звідси рівняння набуває вигляду:

де Q. — кількість облігацій j-того виду; P — ціна придбання облігацій j-того виду; St — платежі в момент t; Vі — дисконтний множник за ставкою і.

Середня ставка розміщення (як показник середньої доходності) може бути наближено визначена із ставок розміщення кожного виду облігацій. Як критерій вибору можна використати вартість облігацій за цінами придбання:

Існує і другий метод зважування. Як критерій використовують добуток показників змінності на вартість придбання облігацій, тобто

Література

1. Положення про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами від 30.12.99 р. за № 629 // http: // www.kmu.gov.ua

2. Аналіз діяльності комерційного банку: Навч. посібник / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця та проф. А.М. Герасимовича. — Житомир: ПП «Рута», 2001. - 384 с.

3. Буженин А.Н. Рынок ценных бумаг и производных финансовых инструментов: Учеб. пособие. — М.: Федеративная Книготорговая Компания, 1998. — 352 с.

4. Герчикова И.Н. Финансовый менеджмент: Учеб. пособие. — М.: Издательство АО «Консалтбанкир», 1996. — 208 с.

5. Глухов В.В., Бахрамов Ю.М. Финансовый менеджмент. — С-Пб: «Специальная литература», 1995 — 428 с.

6. Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент. — М.: Финансы и статистика, 1999. — 768 с.

7. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — 512 с.

8. Мелкумов Я.С. Организация и финансирование инвестиций: Учеб. пособие. — М.: ИНФРА—М., 2000. — 248 с.