Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Основні принципи побудови системи банківського нагляду і регулювання в Украяні

Основні принципи побудови системи банківського нагляду і регулювання в Украяні

В усіх країнах з ринковою економікою в тому чи іншому вигляді функціонує система банківського регулювання та нагляду. В деяких із них вона існує вже понад століття. Так, у США ця система почала створюватися ще у 60-х роках минулого століття. В останні десятиріччя в постсо- ціалістичних країнах відбувається реформування банківського сектора, і невід'ємним компонентом цього процесу є становлення системи банківського регулювання та нагляду. Одночасно і в деяких країнах зі сталими банківськими традиціями відбуваються суттєві зміни у концепції побудови цієї системи, передусім, у напрямі активізації її діяльності (наприклад, у Великій Британії центральний банк (Банк Англії) традиційно здійснював нагляд на неформальній основі, тобто через безпосередні контакти з банками та шляхом морального переконання. У 70-80-ті роки ця система зазнала серйозних випробувань у зв'язку з фінансовими кризами, економічними подіями та політичними явищами. Поступово британська влада надала перевагу більш формальному підходу до регулювання банківської діяльності та нагляду, створивши з цією метою у 80-ті роки спеціальні підрозділи у структурі Банку Англії, що пов'язано з глобалізацією банківської справи і підвищенням ризику діяльності банків, які освоюють нові фінансові інструменти і нетрадиційні для банків операції (наприклад, страхові, з нерухомістю тощо).

У більшості ринкових економік законодавчі й нормативні акти, що регламентують діяльність центрального банку, покладають на нього функцію регулювання банківської діяльності. Що стосується наглядової функції, то її, крім центрального банку, можуть виконувати спеціальні установи, створені під егідою міністерства фінансів, або незалежні установи, підзвітні парламенту. Наприклад, у Німеччині та Японії створені наглядові структури під егідою міністерства фінансів, які тісно співпрацюють з центральним банком (Федеральне відомство з контролю за банками у Німеччині і Бюро банків у Японії). У Франції функціонують три спеціальні структури під егідою Банку Франції і Міністерства фінансів та економіки — Комітет банківської регламентації, Комітет кредитних установ і Банківська комісія з розподілом регулятивно-наглядових повноважень між ними. Прикладом структури банківського нагляду, незалежної від центрального банку й уряду, є Федеральна корпорація страхування депозитів у США, підзвітна Конгресу.

Інституціональна побудова системи банківського регулювання та нагляду визначається особливостями історичного та економічною розвитку тієї чи іншої країни, традиціями і значною мірою характером банківської системи. Так, у Великій Британії завдяки відсутності антимонопольного законодавства і жорсткого контролю за злиттям банків був досягнутий високий ступінь концентрації банківського капіталу. Утворилися великі банківські об'єднання з розвинутою мережею філій у країні і за кордоном, які сконцентрували значну частку ресурсів, операцій, безготівкового грошового обігу. Концентрація банківської системи зумовила зосередження функцій банківського регулювання та нагляду в єдиній установі — Банку Англії.

У 1998 р. у Великій Британії створюється спеціальна організація з повноваженнями здійснювати нагляд за діяльністю всіх посередників фінансового ринку, тобто банків, страхових та інвестиційних компаній, будівельних товариств тощо.

Інша ситуація склалась у США. Особливості банківського законодавства в цій країні (обмеження концентрації капіталу і підтримання конкуренції на фінансовому ринку шляхом установлення територіальних обмежень на відкриття банками філій) сприяли збереженню децентралізованої і роздрібненої банківської системи. На відміну від Великої Британії, у США збереглося багато дрібних безфілійних банків. Упродовж багатьох років створювалася розгалужена система банківського регулювання та нагляду як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Основні структури цієї системи: Федеральна резервна система, Служба контролера грошового обігу (при Міністерстві фінансів), Федеральна корпорація страхування депозитів і банківські департаменти в урядах штатів.

Отже, у світовій практиці існують різні моделі інституціональної побудови системи банківського регулювання та нагляду, проте для них конче важливо, аби регулятивно-наглядові органи мали всі необхідні повноваження для ефективного виконання поставлених перед ними завдань. Крім того, ці повноваження мають передбачатися на законодавчому рівні.

До основних повноважень регулятивно-наглядових органів належать такі:

— регулювати доступ до банківської системи. Це означає, по-перше, можливість визначати певні вимоги і умови, що є обов'язковими для отримання ліцензії на право здійснювати банківську діяльність, і, по-друге, здійснювати нагляд за дотриманням цих вимог та умов;

— забезпечувати розумне регулювання діяльністю банків, тобто таке, яке, з одного боку, не обмежує їхньої самостійності в підтриманні фінансової стабільності, а з іншого — передбачає певні вимоги до банків (наприклад, стосовно адекватності капіталу, ліквідності, дотримання нормативів, що регламентують банківські ризики);

— регулярно отримувати від банків звітність і проводити інспекційні перевірки в банках;

— застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків, зокрема, забороняти оголошення і виплатудивідендів, накладати штрафи тощо;

— брати неплатоспроможні банки під контроль, призначати тимчасову адміністрацію в такі банки, призупиняти їхню діяльність, здійснювати реорганізацію та ліквідацію банків.

В Україні згідно з Законом "Про банки і банківську діяльність", а також із Законом "Про Національний банк України" функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ. Що стосується регулятивної функції, то її виконують різні департаменти центрального апарату НБУ з урахуванням їхнього функціонального призначення. Так, діяльність комерційних банків на валютному ринку регулює департамент валютного регулювання, департамент готівково-грошового обігу регламентує порядок роботи банків із готівковою національною валютою, департамент бухгалтерського обліку та розрахунків визначає порядок бухгалтерського обліку і звітності в банках тощо.

Значну роль у виконанні функцій банківського регулювання та нагляду відіграє система банківського нагляду НБУ, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату НБУ ця система представлена Генеральним департаментом банківського нагляду, до якого входять:

— департамент реєстрації та ліцензування банків;

— департамент безвиїзного нагляду;

— департамент інспектування банків;

— департамент з питань роботи з проблемними банками;

— управління координації з питань банківського нагляду.

Система банківського нагляду на рівні регіонального управління НБУ

також має систему банківського нагляду та регулювання відповідних структурних підрозділів. Основні напрями діяльності цих підрозділів:

— підготовка висновків щодо можливості реєстрації новостворених банків, а також надання банкам ліцензій на здійснення банківських операцій;

— надання дозволів на відкриття банківських установ і на здійснення ними банківських операцій;

— інспектування банків і банківських установ;

— обробка економічної інформації;

— здійснення нагляду за банками, які отримали сукупний рейтинг "сильний" (1), "задовільний" (2) та "посередній" (3).

Регулятивно-наглядові органи використовують різні форми і методи регулювання банківської діяльності та банківського нагляду. Проте треба зауважити, що в останні десятиріччя у світовій банківській практиці спостерігається тенденція до поступової уніфікації системи банківського регулювання та нагляду. Певною мірою ця тенденція пов'язана з діяльністю Міжнародного комітету з банківського нагляду, який часто називається Базельським (за місцем його базування у Швейцарії у м. Базелі при Банкові міжнародних розрахунків). Базельський комітет є найавторитетнішою організацією у світі щодо визначення політики в галузі банківського регулювання та нагляду. До комітету входять представники центральних банків і органів банківського нагляду дев'яти європейських країн, а також США, Канади та Японії. Комітет було створено в 1974 р. у зв'язку з глобалізацією банківської системи через координацію зусиль національних регулятивно-наглядових банківських органів. Комітет не є директивною структурою. Мета його діяльності — надати можливість кожній країні користуватися його досвідом і рекомендаціями в галузі банківського регулювання та нагляду з урахуванням особливостей національної економіки.

Основні завдання банківського регулювання та нагляду:

— забезпечення стабільності та надійності банківської системи з метою сприяння економічному піднесенню;

— захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками і від шахрайства. Інтереси вкладників потребують захисту, тому що в усіх країнах рівень інформованості вкладників про фінансовий стан банків вельми недостатній, і вони не мають можливості самостійно оцінити, який ризик беруть на себе, розміщуючи свої кошти в тому чи іншому банку;

— створення конкурентного середовища у банківському секторі, адже саме це середовище є найсприятливішим для клієнтів банків. Завдяки банківській конкуренції знижуються процентні ставки за позичками, підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються новітні банківські технології тощо;

— забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності банківського сектора загалом і кожного банку окремо. Підвищення відкритості базується на вдосконаленні системи обліку і звітності в банках і наближенні їх до вимог, що випливають із досвіду міжнародної банківської практики;

— підтримання необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють, насамперед, створення відповідної правової бази. По-перше, розробка та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, Закон про центральний банк країни, Закон про банки і банківську систему). По-друге, ухвалення відповідними установами уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.

Під банківським наглядом розуміють, передусім моніторинг процесів, що мають


Сторінки: 1 2