— створення нових банків та їхніх установ;

— діяльності банків;

— реорганізації та ліквідації банків.

Регулятивно-наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської діяльності та банківський нагляд дуже тісно переплітаються.

Нагляд за банками НБУ та його установами традиційно здійснюють двома методами:

— безвиїзний (дистанційний, заочний) нагляд;

— виїзне інспектування банків.

Безвиїзний нагляд — це дистанційний моніторинг діяльності окремих банків і банківської системи загалом, а також застосування наглядовими органами певних заходів з метою реагування на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків. У більшості країн безвиїзний нагляд ґрунтується на аналізі звітності (балансовий звіт, звіт про прибутки/збитки та інші супутні форми), що подається органам банківського нагляду на регулярній основі і дає їм можливість постійно поновлювати інформацію про фінансовий стан банків, зокрема про їхню капітальну позицію, ліквідну позицію, рентабельність, а також певною мірою і про якість активів.

Дані звітності аналізуються і зводяться у статистичні звіти, за якими розраховуються різноманітні стандартні показники. Такі звіти дають змогу:

— виявляти, чи дотримуються банками економічні нормативи;

— досліджувати тенденції в діяльності банків за певний період;

— проводити порівняльний аналіз за групами банків. У деяких країнах органи безвиїзного банківського нагляду можуть здійснювати моніторинг великих кредитів, кредитів, що надані інсайдерам, моніторинг позичальників, які несвоєчасно повертають банківські позички тощо.

Безвиїзний нагляд використовується як система раннього застереження, що дає змогу наглядовим органам ухвалювати рішення про застосування до банків коригувальних заходів до загострення ситуації або до проведення інспекційної перевірки на місці. Проте слід зазначити, що безвиїзний нагляд може бути ефективним лише за умови, що він провадиться на основі достовірної звітності, отриманої від банків, та у разі дотримання ними певних стандартів обліку, звітності, високого рівня комп'ютеризації банківської діяльності.

Інспекційні перевірки банків на місцях мають проводитися кваліфікованими спеціалістами банківського нагляду, які здатні оцінити ступінь ризиків, можливих у діяльності того чи іншого банку, і визначити якість управління цими ризиками. Інспектування дає змогу органам банківського нагляду перевіряти такі аспекти діяльності банків:

— достовірність звітності;

— дотримання законів і нормативних актів;

— надійність управління банком;

— стійкість фінансового стану банку.

Порівняно з безвиїзним наглядом інспекційні перевірки надають наглядовим органам більше можливостей щодо виявлення реальної якості банківських активів, якості управління банком і взагалі реального фінансового стану банку. Проте цей метод нагляду є більш трудомістким, потребує більшої кількості персоналу.

Оптимальний варіант банківського нагляду передбачає координацію зусиль безвиїзного нагляду та інспектування, тому що ці наглядові методи є взаємодоповнювальними. Слід також додати, що наглядові органи повинні мати контакт із керівниками банків і глибоке розуміння банківської діяльності.

Важливим кроком на шляху становлення та зміцнення банківського нагляду було прийняття Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Новий Закон дає змогу досягнути повної відповідності вітчизняного банківського нагляду Базельським принципам. Передусім, таким із них, як контроль істотної участі у власності банку (пряме або опосередковане, самостійне або спільне з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу чи права голосу придбаних акцій/паїв — принцип 4); встановлення критеріїв інвестиційної діяльності банків (принцип 5); вимоги щодо достатності капіталу (принцип 6); контроль кредитування банками пов'язаних осіб (принцип 10), повноваження щодо заходів впливу та виправних дій (принцип 22), глобальний сукупний нагляд за міжнародною діяльністю банків (принцип 23).

Значно ефективнішим став нагляд за проблемними банками. Законодавчу базу стосовно вирішення проблемних банківських ситуацій було закладено ще в Законі "Про Національний банк України", а розширено в новому Законі "Про банки і банківську діяльність". Прийнято також низку важливих нормативних актів, якими регулюються заходи впливу щодо проблемних банків. Нині їх приводять у відповідність із новим Законом "Про банки і банківську діяльність", узгоджуючи з Базельськими принципами 1 та 22.

Передбачається, що до кінця 2002 року буде уточнено та прийнято загалом близько 40 нормативних актів.

Ще однією важливою подією, яка наблизила нас до виконання Ба- зельських принципів, став липневий (2000 р.) Указ Президента "Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень". Серед першочергових завдань, поставлених у ньому, — зростання рівня концентрації банківського капіталу, капіталізації прибутку, врегулювання в установленому порядку процедур банкрутства банків, їх злиття або приєднання; реформування системи нагляду за діяльністю вітчизняних банків.

Згідно із зазначеним Указом та новою редакцією Закону України "Про банки і банківську діяльність" розроблено Основні напрями реформування банківського нагляду на 2001-2003 рр., затверджені постановою Правління НБУвід 15.12.2000р. № 491. Реалізація передбачених заходів дасть змогу закріпити позитивні тенденції в розвитку банківської системи, сприятиме вдосконаленню нагляду та підвищенню рівня капіталізації, ліквідності, надійності банків, зміцненню довіри до них, створенню стабільної і високорозвинутої, добре капіталізованої банківської системи, яка відповідатиме вимогам економічного розвитку, базовим принципам Базельського комітету і, врешті, сприятиме підвищенню добробуту населення України.

Значного успіху досягнуто на шляху виконання тих Базельських принципів, які стосуються методів поточного нагляду. Цьому сприяла реструктуризація банківського нагляду в Україні, розпочата в 2000 р. на видання указу Президента. Вона стала першим кроком до утвердження банківського нагляду як самостійної структури з наявністю в неї достатніх ресурсів для здійснення своїх функцій. У результаті реструктуризації безвиїзний та виїзний нагляд значно наблизилися до інтеграції (Базельський принцип 16); удосконалено принципи збору та оцінки фінансових звітів і статистичної інформації (принцип 18); посилено спроможність органів нагляду оцінювати наглядову інформацію за допомогою виїзних перевірок та зовнішніх аудиторів (принцип 19).

Слід наголосити, що завдяки реструктуризації вдалося чіткіше визначити функції різних підрозділів нагляду. Так, макроекономічним аналізом банківської системи країни нині займається спеціально створений для цього підрозділ, а не управління безвиїзного нагляду, як було раніше. Це дало змогу безвиїзним аналітикам зосередитися на завданнях безпосереднього нагляду за діяльністю конкретних банків, що має підвищити ефективність їхньої роботи.

Література

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7.12.2000 р. № 2121-111 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2001. - Вип.1. - С. 3.

2. Інструкція про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків. Затверджено постановою Правління НБУ від 14.04.1998 р. №141 (зі змінами і доповненнями) // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. — 1998. — Вип. 7. — С.11.

3. Положення про кредитування. Затверджено постановою Правління НБУ від 28.09.1995 р. № 246 (зі змінами і доповненнями) // Положення про кредитування. — К.: Банк "Україна", 1998.

4. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків. Затверджено постановою Правління НБУ від 06.07.2000 р. №279 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. — 2000. - №9. - С. 54.

5. Банківські операції: Підручник / За ред. А.М. Мороза. — К.: КНЕУ, 2000. — 384с.

6. Банковское дело/Под ред. В.И. Колосникова. — М.: Финансы и статистика, 1999. — 464с.

7. Банковское дело/Под ред. О.И. Лаврушина. — М.: Банки и биржи: Научно-консультационный центр, 1998. — 576с.

8. Батракова Л.Г. Экономический анализ деятельности коммерческого банка: Учеб. для вузов. — М.: Логос, 1998. — 344с.

9. Болгарін І. Обов'язкові резервні вимоги до банків // Вісник НБУ. — 2000. - №10. — С.10.

10. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", КОО, - 2000. — 243с.

11. Верхоглядова Н. Оценка и подходы к управлению банковскими рисками // Экономика. Финасы. Право. — 1999. - №10. — С. 8.

12. Вітлінський В. Концепція стратегії кредитного ризику // Банківська справа. — 2000. - №1. — С. 13.

13. Волошин І. Розрахунок резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями за допомогою коефіцієнтного аналізу і повної моделі банку // Вісник НБУ. — 1999. - №9. — С. 61.

14. Вступ до банківської справи / За ред. М.І. Савлука. — К.: Лібра, 1998. — 344с.

15. Гласюк В. Практичні аспекти визначення обсягу кредиту, що надається під заставу // Вісник НБУ. — 2000. - №8. — С. 15.

16. Голуб В. Концептуальні підходи до управління проблемними кредитами в комерційних банках // Вісник НБУ. — 2000. - №2. — С. 56.

17. Гроші та кредит: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / За ред. М.І. Мируна. — К.: КНЕУ, 1999. — 76с.