Перевагою для клієнта є можливість отримати кошти для фінансування інвестиційного проекту, можливість зміни умов кредитування в процесі здійснення інвестиційного проекту.

За надання кредиту банк стягує таку плату:

- комісія за розгляд заявки;

- одноразова комісія за видачу кредиту;

- комісія за адміністрування (обслуговування) боргу;

- комісія за внесення змін і доповнень у кредитний договір на прохання клієнта;

- комісія за продовження терміну дії кредитного договору;

- комісія за недовикористання затвердженої суми кредиту.

Встановлення розміру відсотків здійснюється банком з урахуванням

мінімальних відсоткових ставок і залежить від суми кредиту; об'єкта і терміну кредитування; фінансового стану клієнта; вартості кредитних ресурсів.

3.1.4. Етапи процесу кредитування

Процес банківського кредитування — це сукупність дій банку, пов'язаних із наданням і поверненням кредиту.

Цей процес складається з певних етапів, кожний з яких, забезпечує розв'язання локального завдання і разом)—головна мета позичкових операцій — їх надійність і прибутковість для банку.

Основна робота з організації кредитного процесу в банку же проходити такими етапами:

1 етап. Формування портфеля кредитних заявок.

2 еman. Проведення переговорів із потенційним клієнтом.

3 еman. Прийняття рішення про доцільність надання кредиту.

4 етап. Оформлення кредитної справи.

5 етап. Робота з клієнтом після отримання ним позики.

6 етап. Повернення кредиту з процентами і закриття кредитні справи.

До першого етапу входять збір інформації про попит на кредит, її аналіз та попередній відбір заявок. При цьому має дотримуватися основний принцип: вся інформація про потенційних позичальників, що надходить до банку, повинна письмово фіксуватися кредитними працівниками та містити такі відомості:

— короткий зміст кредитованого проекту;

— обсяг запитуваного кредиту;

— вид та строк позики; —пропоноване забезпечення.

Також до заявки додається пакет документів, що містить: —засновницькі документи позичальника; —картку зі зразками підписів уповноважених осіб та печатки; —фінансовий звіт (баланс та звіт про прибутки та збитки); —техніко-економічне обґрунтування або бізнес-план; —контракти та угоди на проект, що кредитується; —супутня документація на пропоноване забезпечення. При надходженні до банку великої кількості заявок така інформація створює передумови для попереднього відбору найбільш привабливих пропозицій, а також дає можливість наповнювати інформаційний портфель кредитних заявок для подальшої роботи з ними. Працівник кредитного відділу відіграє роль продавця і експерта у процесі надання позики.

На підставі заповнених та наявних даних слід отримати інформацію про потенційного клієнта. Насамперед, перевірці підлягають засновники фірми, її керівники та головний бухгалтер. Особливу увагу необхідно звернути на ті підприємства та фірми, до яких вони мали відношення. Бажано також перевірити інформацію щодо кредитів, отриманих фірмою раніше. Всі відомості, наявні у картці реєстрації позичальника, аналізуються та звіряються з базою даних. Дані, що не збігаються, уточнюються в ході бесіди з позичальником. За необхідності можна довідатись про його фінансовий стан у банку, що їх обслуговує.

На другому етапі головна мета банку - кінцеве визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта з метою укладення кредитної угоди на найбільш вигідних для банку умовах. Під час переговорів із позичальником кредитний працівник має проаналізувати, наскільки обґрунтована сума позики, з'ясувати рівень врахування можливих несприятливих зовнішніх факторів для того, аби забезпечити безумовне вчасне повернення позики.

У ході розмови працівникові банку не слід прагнути з'ясувати всі аспекти роботи фірми-позичальника. Він повинен зосередити увагу на ключових, базових питаннях, що становлять найбільший інтерес для банку. Запитання поділяються на п'ять груп:

— відомості про фірму;

— відомості щодо планованого кредиту;

— відомості, пов'язані з погашанням кредиту;

— відомості щодо забезпечення кредиту;

— відомості про зв'язки клієнта з іншими банками.

Враховуючи велику значимість цього етапу, в багатьох установах

банків створюють спеціальні підрозділи, які називаються відділом чи сектором економічного аналізу.

У таких установах банків існує спеціальний працівник у галузі аналізу.

Під час експертизи кредитної заявки використовують різні джерела інформації:

— матеріали, одержані безпосередньо від позичальника у складі кредитної заявки: звітність, клопотання на отримання кредиту, економічне обґрунтування проекту, що буде прокредитований, або бізнес-план;—

відомості про клієнта, що знаходяться в архіві банку (це стосується клієнтів, котрі вже обслуговувалися в даному банку) — це статистичні матеріали, згруповані за певними статистичними ознаками, і бухгалтерська звітність (про заборгованість по кредитах, про погашення кредитів, про прострочені борги, про раніші відносини з банком);

— інформація про клієнта, одержана за межами даного банку (інформація податкової служби, фінансового відділу окремого регіону тощо).

Вивчаючи кредитну заявку, банк може також здійснювати на місці цільові перевірки, які стосуються майбутнього кредиту. Під час відвідувань клієнта з'ясовуються ті питання, які не обговорювалися на попередній бесіді з клієнтом, оцінюється рівень компетентності працівників, що очолюють служби клієнта, які причетні до реалізації заходу, що кредитується, вивчається стан майна позичальника.

Після розмови з позичальником кредитний працівник у письмовому вигляді підсумовує отримані відомості і приймає рішення: продовжувати роботу з клієнтом чи відмовити йому. Якщо пропозиція клієнта розхо- диться в якихось важливих аспектах із принципами та положеннями політики, яку провадить банк у галузі кредитних операцій, заявка відхиляється. Якщо ж кредитний працівник за підсумками бесіди вирішує продовжувати роботу з клієнтом, то за методикою, прийнятою банком, провадиться оцінка кредитоспроможності позичальника та визначається ступінь ризику даного кредиту.

Коли все зазначене зроблено, працівник банку складає певний висновок, в якому відображаються всі критерії оцінки кредитоспроможності за певними напрямами і робиться загальний висновок щодо кредитоспроможності потенційного позичальника та рівня ризику стосовно запитуваного кредиту.

На третьому етапі банк здійснює підготовку до укладання кредитної угоди. Третій етап можливий лише за умови позитивного закінчення другого етапу, тобто оцінки кредитоспроможності та ризику.

Третій етап має назву «структурування позички». У процесі структу- рування банк визначає основні параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі та погашення, ціну позики та інше.

Правильне визначення виду кредиту має важливе значення для обґрунтування реальних джерел погашення позички. Якщо кредит надається на формування обігового капіталу клієнта і належить до короткострокових, то джерелом його погашення будуть поточні грошові надходження, які надійдуть після реалізації проекту, що прокредитований.

Кредит, наданий на відтворення основного капіталу позичальника, є, як правило, довгостроковим і повинен бути повернений за рахунок прибутку від експлуатації прокредитованого проекту.

Важливе значення у структуруванні позички має правильно визначена сума кредиту. Заниження її може призвести до порушення строків повернення, оскільки об'єкт, що кредитується, не буде завершений у строк, а завищення спричинить нецільове використання надлишково отриманих у банку коштів, а це викличе проблеми при розрахунках із банком.

Найчастіше розрахунок максимальної суми кредиту здійснюється таким чином:

Береться середньомісячна сума надходжень на всі рахунки позичальника за 4 останні місяці і коригується з урахуванням таких чинників:

1) Чи є позичальник клієнтом банку?

Якщо ні, базова сума множиться на 0,7.

2) Кредитна історія:—

якщо були випадки дострокового погашення, то базова сума множиться на 1,1;

- якщо дострокове погашення відбувалося 3 і більше разів, сума множиться на 1,2;

- якщо не було випадків дострокового погашення, то сума не змінюється;

- якщо клієнт мав чи має прострочену заборгованість, то суму множать на 0,8;

- якщо заборгованість по відсотках, то множать на 0,9.

3) Розмір валюти балансу:

- якщо від 1 до 50 млн $, тоді поправочний коефіцієнт 0,9;

- якщо від 50 млн $ до 200 млн $ - поправочний коефіцієнт 1;

- якщо від 200 млн $ до 500 млн $ - поправочний коефіцієнт 1,1;

- якщо більше 500 млн $ - поправочний коефіцієнт 1,2

4) Коефіцієнт автономії:

- якщо він менше ніж 10% - поправочний коефіцієнт 0,8;

- якщо від 10 до 30% - поправочний коефіцієнт 0,9;

- якщо від 30 до 50% - поправочний коефіцієнт 1,0;

- якщо більше 20% - поправочний коефіцієнт 1,1.

5) Значення коефіцієнту поточної ліквідності:

- якщо менше ніж 0,9, то поправочний коефіцієнт 0,9;

- якщо у межах від 1 до 2, то поправочний коефіцієнт 1,0;

- якщо більше за 2, то поправочний коефіцієнт 1,1.

6) Показник рентабельності активів:

- якщо менше 10%, то поправочний коефіцієнт 0,9;

- якщо від 10 до 30% - поправочний коефіцієнт 1,0;

- якщо більше 30%, то поправочний коефіцієнт 1,1.

7) Місцезнаходження клієнта.

- якщо є філія банку в цьому місті - поправочний коефіцієнт 1,0;

- якщо немає - то поправочний коефіцієнт 0,9.

До негативних наслідків призводять і помилки у визначенні строків кредиту. Якщо будуть встановлені занадто напружені строки кредитування, позичальник може опинитися з браком коштів, що спричинить спад виробництва через невиконання запланованих заходів.

Якщо строки кредиту виявляться занадто ліберальними, тобто завеликими, то це стримуватиме віддачу від позички на більш тривалий час, і клієнт користуватиметься неконтрольованим із боку банку капіталом.

При структуруванні кредиту великого значення набуває достатність та якість забезпечення кредиту.

Пріоритет при цьому, як правило, надається забезпеченню кредиту майном, проте, окрім застави, може використовуватися гарантія, запорука, іпотека, переуступка договорів тощо.

При визначенні основних параметрів кредиту заслуговують на увагу