Активно впливає на структуру комерційного банку якість персоналу. У низці випадків вітчизняні банки не можуть розширюватися і створювати повноправні структурні підрозділи через недостатність кваліфікованих кадрів, які мають навички ведення відповідних операцій. Сучасна структура деяких українських банків не набула ще закінченого вигляду, позаяк спеціальні відділи не повною мірою укомплектовані висококваліфікованими спеціалістами, що поряд з іншими чинниками стримує розвиток певних видів банківської діяльності.

З-поміж чинників, які впливають на структуру банку, визначальним є рівень його універсалізації або спеціалізації. Якщо банк проголошує себе універсальним банком, то він неминуче (рано чи пізно) мусить створювати у своїй структурі низку спеціальних підрозділів (відділів, сек- торів, груп), що організують різноманітні види банківських послуг. Навпаки, спеціалізація банку на певному виді діяльності позбавляє його необхідності формування окремих підрозділів для виконання низки операцій. З іншого боку, спеціалізація банку на виконанні певного виду діяльності вимагає під нього розширення тих відділів і управлінь, що покликані регулювати ще ширше коло операцій, які відповідають його роду діяльності.

Структура банку обумовлюється, нарешті, завданнями економії витрат, необхідністю завантаження банківського персоналу. Банк — це комерційна установа, і працює він в інтересах одержання прибутку. Число співробітників, що працюють у банку, має бути достатнім для виконання відповідного обсягу робіт при необхідному завантаженні кожного працівника. Надлишок персоналу призведе до збільшення витрат на оплату праці банківських працівників.

У загальній організаційній структурі банку можна вирізнити два типи підрозділів: відділи, що виконують лінійні функції, і відділи, що виконують штабні функції.

Лінійні підрозділи безпосередньо зайняті виконанням операційної роботи, наприклад, прийманням вкладів, видачею кредитів, купівлею цінних паперів тощо. Термін "лінійний" характеризує характер зв'язків цих відділів із вищими ешелонами банку. Лінійні функції делегуються з вищих поверхів ієрархії на нижчі, що створює неперервний "ланцюг команд", або "лінію" команд по вертикалі, які зв'язують один рівень з іншим.

Штабні відділи займаються обслуговуванням лінійних відділів, допомагають їм у підвищенні ефективності їхньої діяльності. Прикладом можуть бути відділи планування, кадрів, юридичний, статистики тощо.

Хоча штабні відділи не повинні привласнювати собі управлінські функції щодо лінійних, подібна ситуація часто спостерігається на практиці. Якщо такі відносини мають місце, вони можуть бути причиною внутрішніх конфліктів, оскільки керівники і штабних, і лінійних служб можуть давати суперечливі вказівки та рекомендації рядовим працівникам банку. Теорія менеджменту рекомендує чітко розмежовувати функції відділів різних типів і завжди мати на увазі, що штабні відділи мають право лише допомагати і надавати консультації. Як правило, штабні відділи завжди виокремлюються у спеціальний блок.

Відомо кілька принципових схем побудови банку. Кожна з них адекватна певному типу фінансового ринку. Так, в умовах локального ринку, обмеженого контингенту клієнтів, відсутності активного суперництва конкуруючих установ, нерозвинутої або повністю відсутньої філіальної мережі найбільше поширена так звана пірамідальна схема побудови банку. Для неї характерна гранична простота вертикальних зв'язків, пряме й безпосереднє підпорядкування відділів вищому керівництву банку.

У банку такого типу функціонує, як правило, 6-8 відділів, що охоплюють основне коло операцій: позичкових, інвестиційних, касових, депозитних, трастовий відділ, відділ маркетингу, адміністративний та ревізійний відділи.

З поглибленням спеціалізації окремих операційних ланок, переходом від оптових операцій з вибраною клієнтурою до роздрібного обслуговування масового контингенту споживачів фінансових послуг, розширенням району банківської діяльності неминуче змінюється організаційна структура банку. Тут можливі кілька варіантів. Проте всі вони мають загальну рису: дедалі більше повноважень переходить від центральних органів управління до керівників нижчого рангу, виникають проміжні ланки між вищим керівництвом банку і низовими структурами.

Ще один можливий підхід до організації роботи банку на великій території називається функціональним. Тут управління операціями ґрунтується на чіткому розмежуванні функцій, акумуляції ресурсів і засобів їхнього використання . Можливі й інші варіанти побудови банку за вказаним принципом.

Із розширенням діяльності банку на регіональних і загальнонаціональних ринках відбувається подальше ускладнення і спеціалізація окремих його оперативних ланок, що потребує залучення спеціалістів, експертів, використання нових технологій тощо. У таких умовах стає доцільним створення всередині банку системи спеціалізованих профіт-центрів, що надають клієнтам набір певних фінансових операцій і послуг. Вони мають свої служби, апарат управління, свій кошторис, свою калькуляцію витрат і одержаного прибутку. Це вища форма організації, ніж системи, що розглядалися.

Ще вищий ступінь спеціалізації досягається в банківській холдинг-ком- панії. Вона дуже подібна до попередньої моделі, тому що дочірні філії холдингу теж мають велику самостійність, але є певні розбіжності у методах контролю, обумовлені різноманітністю форм власності. Схема профіт- центрів використовується в межах єдиного банку. В холдингу дочірні філії мають статус самостійних юридичних осіб.

Банківський холдинг може контролювати небанківські установи, тісно пов'язані з банківською діяльністю, — фінансові, іпотечні, лізингові, факторні компанії, трастові та інвестиційні фірми, компанії з випуску дорожніх чеків і кредитних карток, обчислювальні центри з обробки інформації, аудиторські фірми тощо. Холдингова форма передбачає високий ступінь самостійності дочірніх компаній та філій.

Можлива ще одна форма зв'язку — мережна. Вона багато в чому аналогічна холдингу. Там теж є центральна координаційна організація, але зв'язки між нею та іншими учасниками регулюються за допомогою контрактних угод. Наприклад, банк, будучи центром групи (мережі), може мати складну систему договорів із брокерськими фірмами, які виконують його доручення з купівлі цінних паперів на фондовій біржі, лізинговими і фінансовими компаніями тощо. Проте банк не має у своєму портфелі акцій зазначених ділових партнерів.

Банки діють у різних ринкових умовах, спеціалізуються на наданні різних видів послуг, ставлять перед собою різні цілі, а отже, їхні організаційні структури можуть варіюватися. Кожний з існуючих видів організаційних структур має свої переваги й недоліки, які слід обов'язково враховувати у процесі вибору придатного способу організації. Обраний спосіб повинен сприяти найбільшій відповідності банківської організації ринковим умовам, у яких вона діє, раціональній організації роботи банківських працівників усіх ланок, успішному налагодженню і виконанню всіх функцій управління, максимальному задоволенню потреб клієнтів і, врешті-решт, досягненню мети, що стоїть перед банком.

Наведемо стислі характеристики основних груп організаційних структур.

1. Функціональні організаційні структури.

2. Дивізіональні організаційні структури.

3. Організаційні структури банків, які діють на міжнародних ринках.

Розглянемо кожен із цих варіантів розвитку бюрократичних структур.

Функціональні організаційні структури. Існує незначна кількість банків,

що керуються принципами організаційної побудови за функціональною ознакою.

Функціональна організаційна структура передбачає поділ банківської діяльності на окремі частини, що являють собою до певної міри відособлені галузі діяльності або функції, здійснення яких сприяє досягненню мети, яка стоїть перед банком. Такими відособленими сферами діяльності в банках, як правило, є управління банківських операцій, маркетингу, бухгалтерського обліку і звітності та господарські управління. Залежно від обсягу завдань, які вирішують ці функціональні блоки, можуть створюватися додаткові, дрібніші підрозділи.

Функціональна структура застосовується переважно у невеликих банках, які спеціалізуються на наданні якогось виду послуг і здатні діяти досить незалежно від ринкових умов. Тобто для застосування функціональної структури необхідна, насамперед, стабільність ситуації. Проте такі ідеальні умови на практиці зустрічаються рідко, тому банки частіше використовують інші типи організаційних структур.

Дивізіональні організаційні структури. Ринкові умови, що постійно змінюються, зростання конкуренції, вдосконалення банківських технологій і, нарешті, тенденції до укрупнення банківських організацій спричинили необхідність застосування дивізіональних структур, що передбачають поділ банку не за функціональною ознакою, а відповідно до видів пропонованої банківської продукції, груп споживачів або за регіональними ознаками. Як наслідок, існує три види дивізіональних організаційних структур:

1. Структури, орієнтовані на надання різних видів банківської продукції.

2. Структури, орієнтовані на різні групи споживачів.

3. Регіональні організаційні структури.

Зупинимося на кожному з видів докладніше.

Структури, орієнтовані на надання різних видів банківської продукції. Структури такого типу досить часто зустрічаються в банках, які надають своїм клієнтам великі обсяги окремих видів послуг. Причому ці обсяги настільки збільшуються, що з метою ефективного управління стає доцільним здійснювати керівництво надання кожного продукту. Вказаний принцип і ліг в основу організаційних структур, побудованих за продуктовою ознакою.

Структури, орієнтовані на надання різних видів банківської продукції, дають можливість зосередити функції управління надання окремих послуг у руках фахівців із конкретних продуктів. Це створює таким банкам додаткові переваги при доведенні якості послуг до міжнародних стандартів, а також у розвитку нових видів банківських продуктів.

Керівник, відповідальний за конкретний вид банківських послуг, має у своєму підпорядкуванні достатньо кваліфікованих працівників із великим практичним досвідом у цій сфері, завдяки чому з таким банківським підрозділом важко конкурувати іншим банкам, організованим не за продуктовим принципом. Крім того, орієнтація структури на окремі види послуг дає змогу щонайкраще координувати весь процес від створення нової послуги до доведення її до кінцевого споживача.

Структури, орієнтовані на різні групи споживачів. Цей спосіб побудови банку передбачає орієнтацію на потреби цільових споживачів послуг. Організуючись таким чином, банк зосереджує свою основну увагу на певних групах клієнтів. Донедавна американські банки, що будуються відповідно до такого принципу, обслуговували