б) плата за кредитні ресурси (нараховується у встановленому договором відсотку на суму коштів, наданих постачальникові достроково у формі попередньої оплати переуступлених боргових вимог. її ставка звичайно перевищує на 2—4% поточну банківську ставку, яку застосовують у разі короткострокового кредитування клієнтів з таким самим оборотом і кредитоспроможністю, що обумовлено необхідністю компенсувати додаткові витрати й ризик факторингової компанії чи банку, який відіграє роль фактора).

Якщо йдеться про кредитування експортера шляхом купівлі в нього векселів чи інших боргових вимог до імпортера без права регресу, говорять про надання форфейтингу. Інакше кажучи, форфейтинг — це міжнародний відкритий факторинг з умовою кредитування у вигляді обліку векселів або попередньої оплати боргових вимог до покупця без права регресу.

Одним з інструментів безготівкових розрахунків у сучасних платіжних системах є пластикові картки. Емітовані банками пластикові картки (банківські пластикові картки) за характером операцій, здійснюваних за їхньою допомогою, поділяють на дебетові й кредитні.

Дебетова картка — це передбачене обов'язкове відкриття в банку карткового рахунку, з якого кошти автоматично знімаються, якщо клієнт купує товар чи послуги. Причому операції за такими картками здійснюються тільки в межах залишку коштів на рахунку в банку.

Кредитна картка передбачає можливість для її власника одержати споживчий кредит (у межах заздалегідь установленого мінімуму) під час купівлі товарів чи послуг. Отже, операції за картковими рахунками в цьому разі не обмежуються залишком коштів на рахунку.

Для клієнтів, які звертаються до банку вперше і платоспроможність яких вивчено недостатньо, а також для "недисциплінованих" клієнтів застосовують застраховані кредитні картки. У разі використання таких карток обов'язковою умовою, крім відкриття карткового рахунку, є внесення власником картки коштів на депозит, який стає власністю банку, якщо клієнт не сплатить борги за кредитною карткою.

З юридичного погляду суть операцій з кредитними картками полягає в тому, що власник картки й торговельна організація (після того, як у банку попередньо відкрито рахунок) домовляються будь-яку угоду між собою врегульовувати дебетуванням рахунку власника картки й кредитуванням рахунку торговельної організації на суму покупки, зробленої власником картки.

При цьому платіж, за винятком обумовлених випадків, має бути безумовний і завершений. Це передбачає наявність таких контрактів:

• між торговельною організацією й власником картки щодо продажу товарів і послуг;

• між банком і торговельною організацією щодо згоди банку приймати картки як плату за товари та послуги;

• між банком і власником картки щодо відшкодування банку суми, сплаченої торговельній організації за операцією з кредитною карткою.

ТЕХНІКА ЗДІЙСНЕННЯ РОЗРАХУНКІВ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ

КРЕДИТНОЇ КАРТКИ

1. Клієнт подає до банку заяву на придбання кредитної картки. Форму заяви визначає банк. Він також оцінює платоспроможність клієнта (для цього додатково подаються відповідні документи).

2. У разі позитивного вирішення питання банк відкриває клієнтові спеціальний картковий рахунок. Банк запроваджує два види обмежень у розрахунках кредитними пластиковими картками:

• загальний ліміт суми несплаченої заборгованості за картковим рахунком, якого потрібно дотримуватися протягом усього терміну користування карткою;

• разовий ліміт на суму однієї покупки.

Водночас виготовляють персональну пластикову картку, на яку заносять спеціальну інформацію:

• прізвище та ім'я власника картки;

• номер карткового рахунку;

• термін дії картки.

3. Кредитну картку видають клієнтові.

4. Клієнт здійснює покупку товарів чи послуг.

5. Покупець подає для оплати кредитну картку.

6. Продавець видає торговий рахунок (якщо покупку зроблено в межах наявного залишку коштів на рахунку власника картки).

7. Продавець робить запит до банку-емітента про можливість кредитування власника картки і видає торговий рахунок (у разі одержання підтвердження).

8. Після закінчення робочого дня (тижня, місяця) торговельна організація подає до банку-еквайра торгові рахунки за операціями з використанням кредитних карток.

9. Банк зараховує кошти на рахунок торговельної організації.

10. Банк-емітент і банк-еквайр здійснюють розрахунки між собою.

11. Банк-емітент надсилає власникові картки виписку з карткового рахунку, де зазначається перелік усіх операцій, проведених за певний період, а також суми й терміни погашення заборгованості. Власник картки може обрати один із двох альтернативних варіантів:

- погасити заборгованість без виплати відсотків протягом пільгового періоду (20—25 днів після дати платежу, зазначеного у виписці);

- продовжити кредит за межі пільгового періоду з нарахуванням 1,5—2% на місяць на суму непогашеного середньоденного залишку заборгованості.

12. Власник кредитної картки (клієнт банку-емітента) погашає споживчий кредит.

13. Банк зараховує кошти в кредит карткового рахунку власника кредитної картки.

Операції з кредитними картками належать до числа найдохідніших видів банківської діяльності. У середньому дохід на одиницю затрат у цій сфері банківської діяльності вищий, ніж в інших видах операцій, оскільки банки, обслуговуючи кредитні картки, йдуть на підвищений ризик.

Дохід банку-емітента за операціями з кредитними картками становлять:

• проценти за споживчими кредитами, наданими власникам емітованих банком карток;

• річні членські внески;

• комісійні за інформаційний обмін, які виплачують банки-еквай- ри;

• збори за порушення договірних умов.

Дохід банку-еквайра за операціями з кредитними картками становлять:

• дисконт за торговими рахунками, який стягують з торговельної організації;

• дохід від продажу та оренди обладнання;

• використання коштів на депозитних рахунках.

Гарантійні послуги банку передбачають надання клієнтам гарантій та поручительств і супроводжують його основні активні операції:

• кредитні, коли банк надає гарантії та поручництва своїм клієнтам у разі, якщо вони одержують кредити в інших банках;

• розрахунково-касові, коли банк є акцептантом, авалістом за векселями свого клієнта.

Акцепт векселя — це операція, коли платник підтверджує свою згоду оплатити вексель. Отже, акцептування — це своєрідна гарантія від подання неправомочних вимог.

Подавати вексель до акцепту можна в будь-який час після його видачі й аж до настання терміну його оплати. Конкретні умови (подання до акцепту з визначенням терміну, без нього чи взагалі без акцепту) мають заздалегідь визначати й датувати векселедавець та індосант.

Звичайно вексель подає до акцепту банк за адресою платника, що, як правило, відповідає місцю проживання самого платника.

Якщо акцептантом (особою, яка підтверджує свою згоду оплатити вексель) є банк, то такий вексель набуває статусу першокласного платіжного засобу.

Акцепт векселя не є обов'язковим, але він — необхідна умова вільного обігу комерційних векселів на ринку цінних паперів.

Аваль — це вексельне поручительство, тобто зобов'язання, що його дає третя особа (звичайно банк) як за векселедавця, так і за будь-яку іншу зобов'язану за векселем особу.

Аваліст і особа, за яку він поручився , несуть солідарну відповідальність за векселем. Якщо аваліст оплачує вексель, до нього переходять усі права, що випливають з векселя, як проти того, за кого він поручився, так і проти того, хто з огляду на переказний вексель має зобов'язання перед цим останнім.

Агентські послуги — це послуги, в разі надання яких клієнт, не втрачаючи прав власника, уповноважує банк на проведення певних операцій від його (клієнта) імені. Це можуть бути послуги, пов'язані зі збереженням майна, інвестиціями та комерційними операціями, оплатою рахунків, сплатою податків, операціями купівлі-продажу, оформленням і відновленням страхових полісів та ін.

Агентські послуги супроводжують усі види банківських операцій, як і консультативно-інформаційні, що стосуються фінансового аналізу та бухгалтерського обліку, оцінки платоспроможності як самого клієнта, так і його партнерів, організації емісії цінних паперів та їхнього обігу на вторинному ринку, вибору напряму інвестування коштів, вибору форм розрахунків і можливих видів лізингу, факторингу і т. п.

Трастові послуги — це операції банків та інших фінансових інститутів з управління майном і виконання інших послуг за дорученням клієнтів і в їхніх інтересах на правах довіреної особи.

На підставі укладеного договору між зацікавленими сторонами довірена особа набуває відповідних прав і виступає розпорядником майна, в тому числі й залишків на банківських рахунках.

Комерційні банки можуть здійснювати для своїх клієнтів такі трастові операції:*

оформлення довіреності для приватних осіб, у тому числі на управління майном у вигляді акцій та інших фондових цінних паперів, нерухомості й іншого майна, переданого на відповідальне зберігання чи за заповітом;

• виконання довірчих функцій за дорученням акціонерних товариств;

• виконання агентських послуг для приватних і юридичних осіб;

• розпоряджання майном клієнтів за заповітом.

Довірчі послуги — це послуги, пов'язані з довірчим зберіганням цінностей у банківських сейфах і камерах.

Література

1. Закон України "Про підприємництво" від 26.02.91, № 785/ ХІІ-ВР.

2. Закон України "Про банк і банківську діяльність" від 20.03.91, № 872-ХІІ.

3. Закон України "Про підприємництво в Україні" від 27.03.91, № 887-ХІІ.

4. Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91, № 959-ХІІ.

5. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.91, № 1202/ХІІ.

6. Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.91, № 1560-ХІІ.

7. Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.91, №1576-ХІІ.

8. Закон України "Про банкрутство" від 14.05.92, № 2343-ХІІ.

9. Закон України "Про заставу" від 02.10.92, № 2654-ХІІ.

10. Закон України "Про лізинг" від 16.12.97, № 723/97-ХІІ.

11. Закон України "Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" від 10.12.97, № 710/97-ХІІ.

12. Про порядок ведення банками операцій з векселями: Положення НБУ. Затв. постановою Правління