Проблемні позички і засоби реструктуризації безнадійних кредитів

Проблемними кредитами називають такі, за якими своєчасно не проведені один чи кілька платежів, значно знизилась ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, за яких банк матиме сумнів щодо повернення позики.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням та сплатою процентів за ним. У разі виникнення певних порушень умов кредитного договору з боку позичальника банк має право застосовувати економічні та правові санкції.

Проблемними, насамперед, можуть стати кредити, ризик за якими є підвищеним. Досвідчений працівник банку може ще на ранній стадії помітити ознаки процесу фінансових труднощів, що зароджуються, та вжити заходів до виправлення ситуації і захисту інтересів банку. Ці заходи варто здійснити якомога раніше, перш ніж ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть незворотними. При цьому варто врахувати, що збитки банку не обмежуються лише несплатою боргу і втратою процентів.

Збиток, що завдається банку, значно більший і він може бути пов'язаний з іншими обставинами:—

підривається репутація банку, тому що велике число прострочених і непогашених кредитів спричинить падіння довіри вкладників, інвесторів тощо;

— збільшуються адміністративні витрати, оскільки проблемні позички вимагають особливої уваги кредитного персоналу, непродуктивної витрати часу на підтримку статус-кво;

— підвищиться погроза відходу кваліфікованих кадрів через зниження можливостей їхнього стимулювання в умовах падіння прибутковості операцій;

— кошти будуть заморожені в непродуктивних активах;

— виникає небезпека зустрічного позову боржника до банку, який може довести, що вимога банку про відкликання позички поставила його на межу банкрутства.

Усі ці втрати можуть дорого обійтися банку і набагато перевищити прямий збиток від непогашення боргу.

У разі ненадходження платежів по кредиту (процентів і/чи основної суми боргу) в установлені кредитним договором терміни або у разі інших негативних змін у становищі позичальника відповідальний співробітник кредитного підрозділу інформує керівництво банку і переводить кредит у розряд «Спеціальний контроль»).

Основні події, що можуть спричинити присвоєння кредиту статусу «Спеціальний контроль» такі:

— несплата процентів і/чи неповернення основної суми боргу або її частини;

— несприятлива зміна у вартості забезпечення кредиту;

— більш низькі, ніж передбачалося надходження на рахунок;

— фінансові показники, що відбивають несприятливе становище. На додаток до згаданих подій співробітники банку повинні також стежити за такими «сигналами», що можуть несприятливо відбитися на становищі позичальника:

— втрата важливого ринку;—

непоновлення митної, дистриб'ютерської/представницької угоди з іншим підприємством;

— втрата ліцензії;

— тривале неповне використання виробничих потужностей;

— збої у постачаннях сировини;

— надмірні запаси, що можуть слугувати причиною можливих збитків;

— часті страйки;

— втручання екологічної інспекції для часткового чи повного закриття виробництва;

— застаріле устаткування;

— спекулятивні операції;

— залежність від іншого підприємства, що знаходиться у важкому фінансовому становищі;

— поглинання чи придбання підприємства, що знаходиться у важкому фінансовому стані;

— втрата вигідного клієнта або ринку збуту.

Банківських працівників повинні насторожити такі факти, як:

— ненадання фінансових звітів в установлений термін;

— зміна поведінки або звичок вищого керівного складу;—

різка зміна відносин із банком, небажання співробітничати;—

заміна ключових співробітників;

— захоплення створенням нових підприємств, скупка нерухомості;—

поганий стан фінансових звітів;

— прийняття необґрунтованого ризику;

— установлення нереалістичних цін на продукцію;

— повільна реакція на погіршення ринкових умов;

— слабкий операційний контроль;

— відсутність наступності в керівництві;

— утрата важливих клієнтів;

— створення спекулятивних запасів;

— відстрочки заміни застарілого устаткування тощо.

Якщо кредитний інспектор вважає, що ділове і фінансове становище позичальника погіршилося до ступеня, що загрожує можливості погашення кредиту, банк може вимагати від позичальника надати програму, що виправляє ситуацію, й ужити заходів, що знижують ризик банку.

Якщо програма, розроблена для виправлення ситуації, негативно оцінюється банком, він має право вимагати надання додаткового забезпечення кредиту чи розірвати кредитний договір.

У банку для здійснення контролю за перебігом погашення кредиту формується спеціальне кредитне досьє, де зосереджена вся документація по кредитній угоді і всі необхідні відомості про позичальника. Документи групуються в такий спосіб:

— матеріали по кредиту (копії кредитного договору, боргових зобов'язань, гарантійних листів тощо);

— фінансово-економічна інформація (фінансові звіти, аналітичні таблиці, податкові декларації; бізнес-плани тощо);

— матеріали про кредитоспроможність клієнта (аналітичні звіти кредитних інспекторів, відомості, отримані від інших банків, відповіді на запити тощо);—

документи по забезпеченню кредиту (договір застави, документи про передачу прав по внесках і цінних паперах, заставні тощо);

— листування по кредиту (листування з клієнтом, записи телефонних розмов тощо).

Завдання кваліфікованої роботи з проблемними активами перетворилося для вітчизняних кредитних установ в конче актуальне, а в ряді випадків — у першочергове завдання.

Які ж напрями роботи банку щодо зниження рівня проблемних активів і запобігання їхнього виникнення? З-поміж них можна виділити два основних:

1) теоретичне, пов'язане з аналізом сформульованої проблеми;

2) прикладне (організаційне), метою якого є створення умов (зокрема, формування відповідних організаційних структур) для реалізації намічених програм із роботи з проблемними активами.

Питання теоретичного аналізу сформульованої проблеми, передусім, можуть бути розділені на такі групи:

а) вибір системи показників, які найбільш адекватно відображають її стан;

б) вибір методів її дослідження;

в) розробка зручних для практичної діяльності інструментів її вирішення.

Розглянемо ці питання послідовно.

Найбільш загальним і часто застосовуваним у банківській практиці є показник питомої ваги простроченої позичкової заборгованості, що характеризує стан питання з проблемними і простроченими активами. Цей фінасово-економічний індикатор виступає одним із центральних при аналізі результатів реалізації кредитно-інвестиційної стратегії банку, взагалі, і кредитування реального сектора економіки, зокрема.

Серйозною проблемою є відсутність застосовуваних на практиці інструментів прогнозування і планування величини показника питомої ваги простроченої позичкової заборгованості банку. Особливо актуальна ця проблема для банків, у яких аудит проводиться за міжнародними стандартами фінансової звітності і керівники яких ставлять завдання зменшення реально сформованого рівня показника до середньосвітової його величини.

Для чіткого розуміння проблеми введемо таку систему показників, що відбивають стан банківської позичкової заборгованості.

Поточна позичкова заборгованість (ППЗ) - позичкова заборгованість по основному боргу, термін платежу по якій ще не настав.

Прострочена позичкова заборгованість (ПППЗ) - позичкова заборгованість по основному боргу, не погашена позичальником у встановлені кредитним договором терміни.

Загальна позичкова заборгованість (ЗПЗ) - залишок основного боргу за наданими банком позичальнику кредитами, тобто сума ППЗ і ПППЗ на момент проведення аналізу показника.

Показник питомої ваги простроченої позичкової заборгованості (ПВ) розраховується як відношення обсягу простроченої позичкової заборгованості до обсягу загальної позичкової заборгованості:

На величину ПППЗ і ППЗ, а отже, і ЗПЗ, впливають як зовнішні, так і внутрішні чинники. До зовнішніх (макроекономічних) чинників можна віднести:

- загальний фінансово-економічний стан країни і регіону, в якому банк здійснює свою діяльність;

- рівень захисту економічних інтересів банківської системи і кожного окремо взятого банку, передбачений законодавством країни;

- чинна податкова система і рівень оподаткування;

- середній рівень кредитоспроможності позичальників;

- інші зовнішні чинники, зокрема події, що носять форс-мажорний характер (як-от дефолти платежів по зобов'язаннях держави).

Усі ці чинники визначають макроекономічну складову ризику неповернення кредитів і, відповідно, регіональну складову величини показника питомої ваги простроченої заборгованості. Зрозуміло, що на середню величину кредитного ризику як імовірності реалізації випадку неповернення кредиту впливає загальний стан народного господарства країни, стабільність її фінансово-економічного становища. Чим вищий рівень стабільності економіки держави (чи регіону), тим нижче середнє значення ПВ за інших рівних умов.

Рівень законодавчого захисту економічних інтересів банку з боку держави визначається наданням їй можливості, діючи легітимними способами, швидко й ефективно стягнути з позичальника прострочену заборгованість по кредитах у повному обсязі.

При складній чинній податковій системі, що характеризується великою кількістю податків, високими ставками оподаткування і дуже значними штрафними санкціями за недотримання податкового законодавства, ризик неповернення кредиту значно зростає. Це пов'язано з тим, що кошти для здійснення платежів по кредиту можуть вилучатися в дохід держави.

Величина середньої платоспроможності позичальників робить свій внесок у коливання показника, що розглядається. Чим вищий середній рівень кредитоспроможності, тим більшою є ймовірність своєчасного і повного розрахунку позичальника з банком. Таким чином, чинники зовнішнього (щодо банку) середовища і можливі їхні комбінації можуть здійснювати довгостроковий визначальний вплив на формування середньої величини рівня простроченої позичкової заборгованості, підвищуючи або знижуючи її.

До внутрішніх (мікроекономічних) чинників впливу на величину проблемних кредитів можна віднести:

— використання вищим керівництвом стратегічних і тактичних методів планування і управління діяльністю банку і, відповідно, переслідування (контроль) стратегічних або тактичних інтересів;

— кваліфікація персоналу банку і застосовувана система перепідготовки кадрів;

— ступінь комплексності й ефективність використовуваних методів моніторингу кредитів;

— рівень узгодженості (чіткість координації) дій функціональних підрозділів банку в процесі стягнення ПППЗ.

Ці та інші внутрішні чинники визначають мікроекономічну складову ризику неповернення кредитів і внутрішньобанківський аспект формування показника питомої ваги ПППЗ.

Наведемо наступні приклади.

Використання вищим керівництвом банку виключно тактичних методів планування і управління на шкоду стратегічним може призвести до зростання кредитного ризику, наприклад, у силу несвоєчасної або необ- ґрунтованої диверсифікованості кредитного портфеля по галузях і регіонах. Перевага тактичних інтересів сьогодення також може вплинути на величину ПВ. Наприклад, зменшення значних за величиною залишків коштів на кореспондентському рахунку