6. Юрист арбітражного профілю - фахівець високої кваліфікації, що дає змогу йому вести від імені банку конкретні спори в арбітражному суді і захистити інтереси своєї сторони. Здійснює взаємодію з юридичною службою банку.

7. Фахівець з проблем безпеки (економічної і фізичної) відповідає за взаємодію зі службою безпеки банку і силовими органами державної влади.

8. Фахівець по роботі з філіями банку повинен досконало знати еко- номіко-фінансовий стан підпорядкованих установ, особливості їх регіонального функціонування, слабкі і сильні сторони практичної діяльності. У разі необхідності вникає у найбільш складні проблеми філії і вносить пропозиції щодо їх усунення і запобігання. Організує в інтересах банку взаємодію центрального апарату і філій із відповідних питань.

9. Фахівець технічного профілю — той, для кого мають бути „коньком" обчислювальна техніка, програмування, засоби зв'язку і будь-яка організаційна техніка. Особа, яка бере на себе левову частку технічної роботи, розвантажуючи інших для творчої, продуктивної праці.

Природно, що кожен банк залежно від специфіки своєї діяльності може індивідуально підходити до формування ППА, вносячи в його структуру ті чи інші зміни, що найбільш повно відповідають його потребам.

Характерною рисою співробітників підрозділу повинна бути їхня здатність знаходити шляхи вирішення — „так зробити можна"—на відміну від більшості, що може пояснити, чому „це робити не можна".

Обов'язково слід домовитися про принципи оплати праці співробітників ППА. На практиці бувають дві крайності. У першому випадку оплата їх праці не відрізняється від системи і рівня оплати праці будь-якого співробітника банку, що спричиняють плинність кадрів, тому що їх робота вимагає великих витрат розумових і фізичних сил, високої психологічної напруженості, а найчастіше, особливо на першому етапі роботи з боржником, може мати місце і чинник особистої фізичної небезпеки. У другому випадку співробітникам обіцяють винагороду до 50% сум, повернутих банку. Це приємно, але, як правило, нереально, коли справа доходить до виплати винагороди. Система винагороди підрозділу повинна базуватися на оцінці ступеня складності повернення боргу з урахуванням чинників особистого фізичного ризику, можливо, інших чинників і складати приблизно 5% суми повернення для великих активів і близько 10% — для середніх і дрібних активів. Визначення розміру винагороди співробітників ППА варто віднести до компетенції їхнього керівника, а порядок преміювання останнього повинен бути обговорений і встановлений керівником банку.

Варто застерегти від створення системи заохочення з безліччю поправочних коефіцієнтів, останній з яких іменується „коефіцієнт на розсуд правління банку". У випадку вдалої роботи підрозділу він стрімко зменшується і досягає часом величини, що позбавляє будь-якого бажання працювати в даному напряму.

Матеріально-технічне постачання підрозділу відіграє суттєву роль у досягненні ефективної роботи ППА. Співробітники повинні бути забезпечені укомплектованими робочими місцями, персональними комп'ютерами і телефонно-факсовим зв'язком. Зрозуміло, що потрібен доступ до баз даних банку (можливо, у режимі „читання") і до юридичних баз даних. Залежно від фінансових можливостей банку доцільно забезпечити підрозділ хоча б одним мобільним телефоном, що може передаватися співробітникам у черговому режимі, пейджинговим зв'язком і автомобілем. Якщо можливості виділення автомобіля немає, то в керівника має бути право замовляти і використовувати черговий автомобіль банку, тому що співробітники підрозділу повинні мати можливість швидкого пересування у разі виникнення ситуацій, що вимагають термінових дій. Залежно від обставин можуть використовуватися оплачувані банком єдині проїзні квитки або „сезонки" на залізничний транспорт. Можлива оплата використання особистого транспорту в службових цілях. Зазначені форми матеріально-технічного забезпечення вже давно стали нормою в роботі західних банків, у нас вони тільки освоюються.

Слід сказати кілька слів про методи роботи підрозділу.

Як правило, позичальники поділяються на три категорії:

- кримінальної спрямованості, що споконвічно ставлять за мету не повертати борги;

- некримінальної спрямованості, що пасивно ставляться до повернення боргу;

- некримінальної спрямованості, які активно вживають заходи щодо повернення боргу.

Говорячи про першу групу боржників, можна відзначити, що основне навантаження в цьому випадку лягає на юридичну службу і службу безпеки банку, а ППА підключається до роботи на стадії виявлення яких- небудь засобів або майна боржника й отримання рішення суду про право банку на звертання стягнення на них. Слід звернути увагу на те, що дії банку в цьому випадку повинні бути рішучими, послідовними і кваліфікованими, щоб не втратити можливість повернути борги.

Говорячи про позичальників другої групи, варто сказати, що вони забезпечують широке поле діяльності для співробітників підрозділу, починаючи від умовлянь боржників або здійснення впливу на них через акціонерів і закінчуючи арбітражним процесом щодо банкрутства підприємства або вживанням спільних заходів щодо відродження фірми. Усе залежить від оцінки того, „чи варта овчинка вичинки", підготовленості співробітників і бажання банку домогтися реального результату щодо повного або часткового повернення боргу або переведення ситуації в менш проблематичну, а в деяких випадках - і в абсолютно нормальну.

З третьою категорією боржників працювати легше всього, і мистецтво співробітників ППА має полягати в тому, аби перевести позичальників другої і навіть першої групи в третю. Яким чином можна цього домогтися?

Як і в багатьох інших випадках, тут діє метод „батога і пряника". Залежно від кожної конкретної ситуації боржнику пропонується кілька варіантів можливих дій. Спектр цих пропозицій залежить від оцінки ситуації, можливостей банку і фантазії співробітників ППА. У ході спілкування з боржником співробітник має завоювати довіру останнього і ненав'язливо запропонувати всі пророблені підрозділом варіанти розвитку подій. Складність полягає в тому, що боржника необхідно поступово підвести до вибору того (і лише того) варіанта, який влаштовує банк. Коли з'явилась віра в благополучний результат конфліктної ситуації і боржник зробив „самостійний" вибір, він починає пропонувати всі відомі йому джерела погашення боргу і завдання банку полягає у виборі найбільш прийнятної схеми взаємодії (погашення).

Зрозуміло, що в ряді випадків домогтися повного повернення активів, та ще й зі штрафними санкціями, неможливо. Тоді виробляється компромісне рішення, що ґрунтується на правилі: краще мати сьогодні частину, ніж завтра нічого.

Але отут виникає ускладнення. Припустимо, що в ході роботи з проблемним активом одержане рішення арбітражного суду про стягнення боргу в повному обсязі (основний борг, винагорода і штрафні санкції) або законослухняний позичальник визнав борги в повному обсязі в добровільному порядку. Припустимо також, що банк обмежується одержанням наявних у боржника коштів і сторони вважають зобов'язання за договором виконаними або банк знаходить можливість застосувати договір цесії й уступити права вимоги заборгованості третій особі за деяку розумну суму, але меншу, ніж зазначено в рішенні суду або визнано позичальником. Така ситуація цілком відповідає сформованій практиці. У результаті виходить, що банк подарував боржнику деяку суму і повинен заплатити з не одержаних коштів належні податки. У даному випадку банк несе додаткові втрати і стоїть перед вибором: взяти на себе податковий тягар і дати можливість підприємству функціонувати далі або домагатися повного повернення боргу і розорити його вщент. Зрозуміло, що ця ситуація не сприяє розв'язанню конфлікту і розвитку реального сектора економіки.

Звичайно, співробітники ППА можуть знайти вихід у будь-якій складній ситуації, але перед банком фактично увесь час стоїть дилема: домагатися визнання боргу позичальником у повному обсязі або звертатися в арбітражний суд, як цього вимагають нормативні документи? Значно легше домовитися з боржником „полюбовно" до повної вигоди обох сторін, але ніколи невідомо, як до таких кроків поставляться податкові органи й органи банківського нагляду.

Прямий і непрямий економічний ефект від діяльності ППА складається з низки складових:

- фактичне повернення проблемного чи безнадійного до стягнення активу приносить певний дохід і дозволяє банку знову розмістити кошти в дохідних активах;

- переведення активу із проблемного в категорію надійних дає змогу одержувати стійкі доходи в період дії активу;

- відновлення раніше створених резервів на доходи збільшує прибуток і власний капітал банку:

- вивільнення персоналу підрозділів активних операцій для ведення основної діяльності дозволяє сконцентрувати зусилля на створенні нових надійних активів;

- повернення активу поліпшує економічні нормативи і показники банку і зміцнює його імідж як надійного і кваліфікованого партнера при взаємодії з промисловим сектором економіки.

До теперішнього часу в практиці проведення заходів щодо повернення проблемних кредитів сформувалися деякі типові схеми погашення проблемної і простроченої заборгованості.

Схема першого типу. Прострочена заборгованість за кредитом погашається одноразово без додаткового кредитування і переведення позичкової заборгованості на третю особу, але з використанням дебіторської заборгованості третіх осіб позичальнику банку.

Для практичного застосування схеми першого типу необхідна наявність у позичальника дебітора, борг якого складає величину не меншу за розмір простроченої заборгованості, а його фінансовий стан оцінюється як більш надійний (стійкий), ніж у позичальника. Крім того, у дебітора повинні бути кошти, цінні папери, інші активи, з якими може працювати банк і ринкова вартість яких еквівалентна величині простроченої заборгованості за кредитом.

Схема другого типу. Сума простроченої заборгованості за кредитом погашається позичальником коштами, отриманими