Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Ризики лізингових та факторингових операцій

Ризики лізингових та факторингових операцій

План

1. Процентний ризик

2. Валютний ризик. Особливості управління валютними ризиками

3. Статистичне забезпечення управління банківськими ризиками

Лізинг — вид оренди, коли лізингодавець надає лізингоотримува- чу (орендарю) обладнання, машини, устаткування, комп'ютерну та іншу техніку, транспортні засоби, споруди виробничого, торгового та іншо-го призначення, власником яких він є, у користування на встановле-ний термін за певну суму коштів — орендну плату. Остання є вира-женням процентної ставки, що перекриває вартість залучення коштів орендодавцем на грошовому ринку з урахуванням необхідного рівня рентабельності й амортизації цього майна.

Ця операція пов'язана з функціонуванням капіталу у виробничій сфері.

Лізингові операції за сутністю найближчі до кредитних, а тому ме-тоди та способи їх регулювання й управління пов'язаними з ними ри-зиками дуже схожі. Відмінність полягає лише у відносинах власності після закінчення лізингового та кредитного договорів, бо договором лізингу після закінчення строку його дії й виконання всіма сторона-ми своїх зобов'язань право власності на об'єкт лізингу залишається за лізингодавцем (банком).

Існує дві основні форми лізингу.

¦ Оперативний лізинг. При цьому об'єкти надаються в оренду на короткий та середній терміни, що, як правило, коротші, ніж терміни їх повної амортизації. Щодо таких операцій підвищений ризик несе сам орендодавець, оскільки йому необхідно постійно слідкувати не тільки за об'єктами лізингу (адже вони переходять від одного наймача до іншого в досить короткі терміни), а й за їх технічним станом.

Оперативний ризик можна визначити шляхом розрахунку коефі-цієнта ризику (r), що дорівнює відношенню максимально можливих втрат у разі надання об'єкта в оренду (max L) до його початкової вартості (C):

Цю формулу можна застосовувати тоді, коли здійснюється лізинг нового майна. А от коли майно не нове й уже було в ужитку, цю формулу коригують на значення вже отриманих за лізинг цього май-на коштів (Р) і списану суму амортизації цього майна (А):

¦ Фінансовий лізинг. Це договір оренди на тривалий термін (5—10 років), упродовж якого відбувається амортизація всього об-ладнання (споруд, механізмів) або його частини. Фінансовий лізинг є формою довгострокового кредитування купленого об'єкта.

Лізинг як окремий вид банківських послуг має ряд переваг та не-доліків. До переваг належать такі:

1. Це така форма кредитування, коли платежі за користування над-ходять до банку не одразу, і це дає підприємствам можливість залучити основні засоби на вигідніших для них умовах, ніж у разі довго- чи короткострокового кредитування.

2. Дрібним та невеликим підприємствам набагато легше укласти до-говір лізингу, ніж отримати кредит, оскільки вимоги для лізингоот- римувача менш жорсткі. Це пояснюється тим, що заставою в та-кому договорі є саме майно і в разі несплати за користування ним банк може просто повернути його.

3. Договір лізингу — більш гнучка форма кредитування щодо умов надання та сплати коштів за майно.

4. Ризик морального та фізичного зносу майна цілком покладено на орендодавця, тому його загальний ризик можна визначити за фор-мулою

де К — коефіцієнт морального старіння обладнання. Крім того, лізинг має ряд недоліків:

1. Оскільки ризик морального старіння обладнання повністю покла-дається на лізингодавця, то сума сплати за користування майном збільшується пропорційно до розміру цього ризику.

2. У разі фінансового лізингу, навіть коли майно морально застаріло, згідно з договором необхідно продовжувати платежі.

3. Схема організації лізингу досить складна: вона включає набагато більше опосередкованих ланок, які повинні узгоджувати свої дії, ніж у разі кредитування. У процесі здійснення лізингової угоди мо-жуть брати участь такі суб'єкти: підприємство — споживач об'єкта лізингу, підприємство-виробник, лізингова компанія або банк, інфор-маційні посередники.

Тому, вибираючи між кредитуванням і лізингом, необхідно порівня-ти альтернативні витрати та вигоди і прийняти на підставі цього рішення.

Щодо лізингових операцій стандартний набір ризиків складаєть-ся з таких:

• порушення термінів постачання об'єктів лізингу;

• псування обладнання та будівель, наданих за договором лізингу;

• порушення термінів платежів за користування об'єктами;

• повної або часткової втрати цього майна та ін.

З метою запобігання всім цим ризикам лізингова компанія встанов-лює загальну вартість майна, що передається за договором лізингу, у розмірі його собівартості для себе, скоригованої на значення ко-ефіцієнтів ризику за їх видами.

Усі умови надання майна зазначають у договорі лізингу, стандарт-на форма якого містить такі пункти:

— об'єкт лізингу, його загальні (технічні) характеристики;

— термін поставки або передачі;

— термін дії договору лізингу;

— право власності;

— ризики, відповідальність за ними;

— технічні гарантії;

— умови ремонту та сервісного обслуговування обладнання;

— розподіл ризиків збитків, непередбачуваних подій;

— страхування;

— умови розрахунків;

— штрафні та інші санкції у разі невиконання зобов'язань;

— умови розірвання договору;

— повернення обладнання;

— податки;

— права сторін;

— вирішення спірних питань;

— реквізити, підписи;

— гарантія банку.

Як видно з цього переліку, лізинг передбачає застосування того ж набору регулюючих заходів для зменшення ризиків, що й інші опе-рації, а саме: страхування та гарантії.

Факторинг — вид посередницьких послуг банку, що є операцією викупу платіжних вимог у постачальника (продавця) товарів і послуг, які він висуває до їх покупця.

З огляду на ризик факторинг має подвійну природу. По-перше, як будь-яка банківська операція він супроводжується певним ризиком, а по-друге, є інструментом зменшення та запобігання ризику з інших операцій (платіжних, кредитних).

Діяльність факторингових компаній і факторингові операції банку спрямовані на зменшення ризиків неплатежів і порушення термінів платежів між покупцями і продавцями (постачальниками).

Таким чином, факторинг — це вид комісійно-посередницької діяль-ності банку, пов'язаний з переданням банку клієнтом, який є продав-цем чи постачальником, непогашених платіжних вимог за продані по-купцям товари та послуги і відповідно права отримання платежів за ними — інкасації дебіторської заборгованості.

Оскільки банк, здійснюючи цю операцію, купує фактично неопла- чені платіжні вимоги, то він бере на себе щодо них такі ризики: не-сплати, невчасної або неповної оплати та ін.

Факторинг можна вважати одним з видів гарантійних операцій бан-ку, але від банківської гарантії він відрізняється тим, що вимагає не-гайного погашення боргу покупця перед постачальником (інкасації), у той час коли гарантія виплачується банком лише в разі несплати по-купцем заборгованості перед постачальником після закінчення термі-ну сплати.

У факторингових операціях беруть участь, як правило, три сторони:

• банк, що здійснює факторинг;

• клієнт-постачальник (продавець товарів і послуг);

• покупець.

Під час підготовки факторингу банк здійснює повний аналіз еко-номічного та фінансового стану клієнта. Лише після цього прий-мається рішення про оплату рахунків-фактур.

У загальному випадку, здійснюючи факторингову операцію, банк сплачує клієнту до 75 — 90% загальної вартості за рахунками-факту- рами; при цьому 10—20% становить резерв, близько 3% — комісія фактора, а в разі негайної виплати — до 2% за аванс.

Мета статистичного вивчення ризиків, пов'язаних зі здійсненням факторингових операцій, полягає в такому:

• визначенні доцільності проведення факторингу за платіжними вимогами даного клієнта. Для цього потрібно розрахувати, по-перше, загальний рівень ризику з операції "продавець — покупець" (тобто за самою угодою купівлі-продажу), а по-друге, за угодою "банк — продавець". Далі необхідно порівняти ці два показники. Якщо ризик з операції "продавець — покупець" перевищує ризик з операції "банк — продавець", то факторинг доцільно здійснювати; якщо нав-паки, то це означає, що ризик для банку при інкасації платіжних ви-мог продавця більший, ніж в угоді "продавець — покупець". У такій ситуації питання здійснення факторингової операції з цим клієнтом потребує додаткового вивчення;

• аналізі загальної структури та обсягів факторингових операцій банку, факторів, що впливають на них, а також ефективності факто-рингових операцій.

3.7. Процентний ризик

Процентний ризик — це ризик можливих втрат банку за умови перевищення процентних ставок, за якими банк сплачує свою заборго-ваність над процентними ставками, за наданими банком кредитами.

Умова фінансової стабільності банку полягає в тому, що кошти ма-ють залучатися на вигідніших умовах, ніж надаватися клієнтам у виг-ляді кредитів та інших активних операцій.

Статистичне вивчення процентного ризику передбачає такі скла-дові:

• визначення загального рівня процентного ризику;

• аналіз співвідношення процентних ставок по активу та пасиву;

• визначення динаміки процентних ставок і її впливу на рівень процентного ризику та ін.

Процент — це розмір доходу у грошовому вираженні, отримано-го від надання позичок і кредитів, утримання коштів на депозитних рахунках, обліку векселів, купівлі ощадних сертифікатів, утримання коштів на ощадних рахунках, купівлі цінних паперів.

Процентна ставка — це розмір того ж доходу за певний про-міжок часу, виражений у відносній формі. Процентна ставка вимі-рюється або у процентах, або десятковим дробом.

Період нарахування — це часовий інтервал, за який нараховуєть-ся сума процентної ставки.

Нарощування — процес збільшення початкової суми грошей у результаті приєднання до неї процента за певний період часу.

З точки зору статистики процентного ризику нас цікавлять розмір та динаміка процентних ставок по залучених і наданих у кредит кош-тах, їх співвідношення, а також вплив різних факторів на динаміку про-центної ставки.

Вихідною точкою для аналізу є визначення розміру самої процентної ставки, що залежить від ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів:

• кон'юнктури світового фінансового ринку;

• економічного стану держави;

• стану грошово-кредитної системи;


Сторінки: 1 2