• політики НБУ у сфері кредитування;

• характеристик конкретного банку;

• виду угоди;

• валюти угоди;

• терміну надання кредиту;

• економіко-фінансових характеристик позичальника;

• додаткових умов надання кредиту;

• видів пропонованих гарантій і забезпечення.

Розмір процентного ризику є опосередкованою характеристи-кою ефективності управління операціями залучення коштів і креди-тування.

Щоб виконати аналіз, необхідно розрахувати розмір процентної ставки. Для цього застосовують різні методи, що залежить від виду та умов угоди. Наведемо ознаки, за якими розрізняють методи роз-рахунку процентних ставок.

1. База для розрахунку (постійна або змінна). Постійна база оз-начає, що процент протягом усього терміну дії угоди нараховується на одну й ту саму суму — так розраховуються прості проценти. Змінна база означає, що процент нараховується кожного разу на суму, отриману на попередньому етапі нарахування, тобто проценти нараховуються на суму, що вже включає проценти; така операція на-зивається капіталізацією процента і на неї нараховують складний процент.

2. Принцип розрахунку процента: здійснюється або нарощування на початкову суму, або зменшення кінцевої суми; при цьому застосо-вуються ставки відповідно або нарощування, або дисконтування.

3. Процентні ставки бувають або фіксованими (коли в угоді пе-редбачається їх розмір), або плаваючими.

Розмір процентної ставки з простих процентів розраховується за формулою

Розмір процентної ставки — відображення доходності капіта-лу. Тому його можна порівнювати ще й з рівнем доходу за іншими операціями і на підставі цього доходити висновку про ефективність і доцільність цих операцій.

Процентний ризик, як зазначалось, полягає в перевищенні ставки процента по залучених банком коштах відносно процентної ставки за користування кредитом банку, тобто зона ризику з'являється там, де

Аналізуючи взаємозв'язок цих двох показників, необхідно дотри-мувати умови їх порівнянності, адже для порівняння обирається се-реднє значення процента, розрахованого на базі різних процентних ставок, які банк використовує, надаючи кредит. Тому важливо пра-вильно визначити середнє значення процента. Це саме стосується й процентних ставок по залучених коштах.

У чистому вигляді результат нарахування процентних ставок не існує. Оскільки кредитування — процес, який є ще й функцією від часу, то на нього впливають, також, побічні фактори, які так само змінюються (іноді істотно) з плином часу, — це інфляція та оподат-кування.

Тому здійснюючи статистичний аналіз динаміки процентних ставок, необхідно показник процентного доходу коригувати на індекс інфля-ції та ставку податку, якщо цей вид доходу підлягає оподаткуванню.

Валютний ризик. Особливості управління валютними ризиками

Валютний ризик — це ризик валютних втрат, пов'язаних зі зміною курсу однієї з іноземних валют відносно іншої, у тому числі й націо-нальної, під час здійснення зовнішньоекономічних операцій, розрахунків, кредитних операцій, операцій купівлі-продажу валют та інших валютних операцій. За умови нестабільності національної грошової одиниці та-кий ризик досить високий, і тому його вивчення та управління ним — важливий момент регулювання ризиків взагалі.

Усі попередні ризики ми розглядали як функцію від банківських операцій, здійснених у національній валюті. Тому до валютних ризиків належать ризики всіх інших операцій, що здійснюються із застосуван-ням валюти іншої країни, за наявності коливання валютних курсів. Крім того, до валютних належать усі ризики, пов'язані з валютними операці-ями банку. У разі зростання відрахувань до валютного фонду банку збільшуються загальні суми курсових різниць, а отже, і сумарні втрати. У такій ситуації вивчення динаміки та структури валютних ризиків жит-тєво важливе.

Якщо комерційні банки зберігають свої валютні резерви на рахун-ках Національного банку, а підприємства та організації — на рахун-ках комерційних банків, виникає валютний ризик двох типів:

• падіння курсу гривні відносно всіх інших іноземних валют;

• зміни курсів усіх інших валют відносно одна одної, що впливає на зміну крос-курсу.

Від ризику зміни офіційного курсу гривні відносно іноземних ва-лют найбільше захищені балансові рахунки, а від другого типу ри-зиків — будь-які валютні рахунки, на яких операції відображаються в іноземних валютах.

Для запобігання валютним ризикам застосовують кілька методів. Один з них — страхування валютних ризиків. Це сукупність фінансо-вих операцій та угод, які дають змогу повністю або частково запобіг-ти ризику або звести його до мінімуму. У банківській діяльності різні методи страхування валютних ризиків називаються хеджуванням.

Хеджування — це система строкових угод, які враховують імовірні в майбутньому зміни валютних курсів з метою запобігання наслідкам цих змін. Сутність хеджування полягає в можливості формально за-вершити пов'язані з обміном валют операції до того, як несприятливо зміниться валютний курс, або покрити реальні збитки шляхом операцій з іншою іноземною валютою, курс якої змінюється у протилежному напрямі.

Методи хеджування:

• структурне балансування між активами та пасивами, креди-торською та дебіторською заборгованостями; цей метод полягає в підтримуванні такого співвідношення активів і пасивів, коли збитки з певних операцій від зміни валютних курсів перекриваються прибут-ками від інших операцій з валютою;

• ф'ючерсні угоди з фінансових операцій;

• зміни термінів платежу без додаткових умов; цей метод по-лягає в маніпулюванні термінами розрахунків по операціях за наяв-ності інформації про очікувану зміну валютного курсу. На практиці це або відстрочення платежу, або негайне погашення заборгованості залежно від напрямку зміни валютного курсу та характеру самої гос-подарської операції;

• операції типу "своп" — купівля валюти на умовах "своп" із подальшим здійсненням форвардних операцій;

• опціони;

• здійснення кредитування в іноземній валюті;

• здійснення інвестицій в іноземній валюті;

• паралельні позички — взаємне одночасне та однакове за обсягами кредитування в національній валюті банками або філіями банків, що географічно розташовані в різних країнах;

• лізингові операції;

• інвестування у вигляді основних засобів;

• санація та реструктуризація валютної заборгованості;

• дисконтування вимог в іноземній валюті;

• здійснення філіями банків платежів у валюті, курс якої підви-щується, та ін.

Статистичне забезпечення

управління банківськими ризиками

Одне з основних завдань управління банківськими ризиками — визначити припустимий рівень ризику та його виправданість щодо кожної банківської операції, а також прийняти оперативне рішення, спрямоване на використання сприятливих і несприятливих економіч-них ситуацій.

Існує ряд способів, за допомогою яких можна здійснювати управ-ління та контроль за ризиковими ситуаціями:

• статистичний розрахунок та аналіз банківських ризиків;

• побудова оптимізаційних моделей банківських ризиків;

• використання методу зважування ризиків;

• урахування прямих і непрямих, зовнішніх і внутрішніх ризиків, комплексний підхід до вивчення банківських ризиків;

• систематичний аналіз фінансового стану клієнта банку, показ-ників його плато- та кредитоспроможності, прибутковості, рівня діло-вої активності, рейтингу;

• застосування методу розподілу ризиків;

• рефінансування кредитів;

• застосування широкого кола надійних гарантій;

• розробка та впровадження політики диверсифікації та розпод-ілу як банківських операцій, так і ризиків, що їх супроводжують;

• у разі видачі великих та особливо великих кредитів — здійснен-ня консорціального кредитування та розподіл ризику;

• страхування кредитів та інших операцій;

• застосування застави, розмір і характер якої відповідають рівню й обсягу кредиту та банківського ризику, що його супроводжує;

• використання плаваючих процентних ставок;

• уведення депозитних сертифікатів та ін.

Крім того, банк обов'язково формує страховий резерв у вигляді резервного фонду для запобігання можливих збитків та відшкодуван-ня фактичних. Нині кожний банк здійснює відрахування до резерв-ного фонду в розмірах, затверджених зборами його засновників, але не менше нормативу, встановленого НБУ. Джерело відрахувань — чистий прибуток банку, що залишається після здійснення відрахувань податків та обов'язкових платежів до бюджету. У разі використання частини резервного фонду за призначенням він автоматично попов-нюється.

Література

1. Закон України "Про державну статистику". — К., 1992.

2. Закон України "Про банки та банківську діяльність (зі змінами та до-повненнями)" // Банки і бізнес. — 1991. — №3.

3. Банковское дело: Справоч. пособие / Под ред. Ю. Бабичевой. — М.: Эко-номика, 1993.

4. Балабанов И. Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? — М.: Финансы и статистика, 1994.

5. Банковское дело: Учебник / Под ред. проф. В. И. Колесникова, Л. П. Кро- ливецкой. — М.: Финансы и статистика, 1995.

6. Банківська статистика / А. В. Головач, В. Б. Захожай, Н. А. Головач, Ю. О. Веретельникова. — К.: КДТЕУ, 1998.

7. Банківська статистика: Опорний конспект лекцій / Уклад. А. В. Голо-вач, В. Б. Захожай, Н. А. Головач. — К.: МАУП, 1999.

8. Головач А. В., Головач Н. А. Банківська статистика. — К.: Ін-т банкірів банку "Україна", 1997.

9. Заруба О. Д. Банківський менеджмент і аудит. — К.: Лібра, 1996.

10. Захожай В. Б. Банківська статистика: завдання для самостійної робо-ти, ситуації для практичних та індивідуальних занять. — К.: КДТЕУ, 1996.