Сутність, форми і методи формування зобов'язань банком

Зобов'язання — це акумульовані банком кошти, які посідають важливе місце в структурі банківських ресурсів. У світовій банківській практиці всі зобов'язання за способом їх акумуляції поділяють на залучені (депозити) і позикові (кредити) кошти. Вони становлять собою тимчасово вільні кошти фізичних і юридичних осіб за відповідну плату, мобілізовані банком на певних умовах і на певний термін чи до запитання.

Збільшення частки термінових депозитів поліпшує ліквідність банку, але не сприяє підвищенню його прибутковості. Збільшення частки депозитів до запитання призводить до зворотних результатів. Особливу увагу потрібно звернути на депозити до запитання, які є найбільш дешевим видом ресурсів, але їх надмірна частка в загальній масі банківських ресурсів призводить до зниження ліквідності банку. З урахуванням світового досвіду їх частка не повинна перевищувати 30 % суми всіх залучених коштів.

Збільшення частки депозитів юридичних і фізичних осіб призводить до здешевлення ресурсної бази банку та підвищення прибутковості банківських операцій.

Частка великих депозитів визначає стабільність ресурсної бази, оскільки вплив дострокового вилучення депозиту на ресурсну базу зростає зі збільшенням його розмірів. Підвищення частки великих депозитів знижує стабільність ресурсної бази банку .

Основними видами зобов'язань банків в Україні є депозити юридичних і фізичних осіб, а також міжбанківські кредити. На прикладі розглянемо зобов'язання комерційних банків України1.

Структура зобов'язань банків на початок 2003 р. була такою: кошти суб'єктів господарювання — 19 702,9 млн грн (36,5% від загальної суми зобов'язань банків); вклади фізичних осіб — 19 092,4 млн грн (35,4%); міжбанківські кредити та депозити — 6 404,8 млн грн (11,9%); кошти бюджету та позабюджетних фондів — 1 749,4 млн грн (3,2%); кошти НБУ — 1 302,2 млн грн (2,4%); коррахунки інших банків — 1 090,3 млн грн (2,0%); субординований борг — 858,0 млн грн (1,6%); цінні папери власного боргу — 743,3 млн грн (1,4%); кредити, отримані від міжнародних та інших фінансових організацій — 8 17,0 млн грн (1,5%); нараховані витрати до сплати - 399,2 млн грн (0,7%); інші зобов'язання — 1 753,2 млн грн (3,4%). Основна частина зобов'язань банків — це кошти суб'єктів господарювання та вклади фізичних осіб — 38 795,3 млн грн, або 72,0% від загальної суми зобов'язань. Структура зобов'язань банків наведена на рисунку 3.2.

Останнім часом у структурі зобов'язань відбуваються певні позитивні зміни. Зокрема збільшується (з 47,5 на початку року до 52,3% на 01.01.2003 р.) частка строкових зобов'язань юридичних та фізичних осіб, що свідчить про певне підвищення стабільності ресурсної бази банків і зростання можливостей довгострокового кредитування економіки.

Також знижується рівень процентних ставок за депозитами (рис. 3.3). Починаючи з 1998 року він зменшився у 2,6 разу. У 2000 році середня процентна ставка за депозитами становила 13,5%, у 2001 р. — 9,9%, у 2002 р. - 7,4%. Зниження процентних ставок — один із чинників зменшення процентних витрат банків.

Щоб у подальшому поліпшити свою діяльність банки повинні постійно вживати заходи щодо збільшення обсягів залучених коштів (передусім — довгострокових зобов'язань юридичних і фізичних осіб), підтримання на належному рівні показників ліквідності (чого можна досягти шляхом узгодження строків залучених коштів і вкладень), забезпечення оптимального співвідношення між власними та залученими коштами, що сприятиме зменшенню витрат і підвищенню прибутковості діяльності.

Основним джерелом банківських ресурсів у складі зобов'язань виступають вклади.

Депозит (вклад) — кошти, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із чинним законодавством України, або нерезиденту на чітко визначений строк та під процент і оформлюються відповідною угодою.

Депозитна операція — операція із залучення коштів на вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів.

Суб'єктами депозитних операцій є як комерційні банки, які виступають як позичальники, так і кредитори-власники коштів. Об'єктом депозитних операцій є кошти, що передані комерційному банку на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Депозити до запитання — це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних або кореспондентських рахунках комерційних банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати процентів за залишками коштів за цими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків.

Вклади до запитання призначені для здійснення поточних розрахунків, розміщуються в банках на відповідних рахунках і можуть у будь-який час за вимогою клієнта бути поповнені або вилучені, причому як частково, так і повністю. При розміщенні коштів на поточному рахунку вкладник може вилучити кошти в межах кредитового залишку, а при розміщенні коштів на контокорентному рахунку — не лише вилучити свій вклад, але й отримати на визначений строк банківський кредит.

Вклади до запитання мають як переваги, так і вади для усіх, хто ними користується. Переваги для вкладника полягають у їх високій ліквідності, можливості безпосереднього використання як засобу платежу. Вадою для вкладника є те, що по вкладах до запитання банками виплачується низький депозитний процент або не виплачується зовсім. Нестабільність вкладів до запитання обмежує можливість сфери їх використання комерційними банками. Водночас це безоплатний банківський ресурс. Не дивлячись на те, що кошти до запитання дуже ліквідні, сумарні стабільні залишки коштів на таких рахунках дозволяють банкам їх використовувати з вигодою для себе. Це досягається за допомогою різних схем, що розробляють банки, зокрема надання короткострокових кредитів, придбання власниками коштів до запитання ощадних сертифікатів на пред'явника тощо. З метою стимулювання приросту вкладів до запитання в умовах відсутності плати за них банки пропонують вкладникам додаткові послуги та підвищують рівень якості їх обслуговування.

Депозити на визначений термін — це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом конкретно зазначеного терміну, який визначається при відкритті цих рахунків. Строковими депозитами є також кошти, що отримані від інших комерційних банків як депозит на конкретний строк. Сума, строки та умови приймання строкових депозитів визначаються банком-позичальником відповідно до його фінансових можливостей за погодженням із вкладником.

Строкові вклади — це грошові кошти, розміщені у банку на чітко визначений строк, тобто можуть бути вилучені вкладником, як правило, після закінчення обумовленого строку. Вони використовуються вкладниками для одержання більш високих відсотків, ніж по вкладах до запитання. Для строкових вкладів характерне стрибкоподібна зміна розмірів, а також залучення банками коштів на них круглими сумами. Ці вклади не призначені для розрахунків з третіми особами, їм притаманна невелика швидкість обертання. Банки зацікавлені у залученні коштів на строкові вклади, оскільки вони переважно мають стабільний та довгостроковий характер. Це дозволяє банку здійснювати планування розмірів залучених коштів, оптимально їх використовувати і, таким чином, збільшити банківські доходи.

Строкові вклади можуть бути двох видів:

власне строкові вклади, коли кошти повертаються вкладнику тільки після закінчення встановленого строку, до цього вони знаходяться у повному розпорядженні банку;

вклади з попереднім повідомленням про вилучення коштів. Вони передбачають надходження до банку повідомлення вкладника про дострокове вилучення коштів. Строк надання повідомлення завчасно обумовлюється в угоді між вкладником і банком. У такому випадку депозитний процент знижується до рівня, передбаченого за вкладами до запитання.

Залучення депозитів юридичних і фізичних осіб оформляється банком шляхом відкриття строкового депозитного рахунка з укладенням договору банківського вкладу ( видачею ощадної книжки), або видачі ощадного (депозитного) сертифіката.

За договором про банківський депозит комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника або кошти, що надійшли на рахунок вкладника від іншої сторони як у національній, так і в іноземній валюті, зобов'язується виплатити вкладнику суму депозиту (вкладу) та нараховані проценти у відповідній валюті на умовах та в порядку, що передбачені договором. Договір банківського вкладу має бути укладений письмово.

Особливості залучення вкладів на строкові депозитні рахунки і випуску ощадних (депозитних) сертифікатів комерційних банків регулюються внутрішніми положеннями цих банків.

Комерційні банки зобов'язані оприлюднити умови укладання депозитного договору, відкриття депозитних рахунків та випуску ощадних (депозитних) сертифікатів шляхом розміщення такої інформації або в друкованих засобах масової інформації чи в загальнодоступному для клієнтів місці в установі банку, або обома способами одночасно.

Краще зрозуміти сутність вкладу дозволяє їх класифікація за різними ознаками. Одна з найбільш повних класифікацій банківських депозитів здійснена М.Д. Алексеєнко, яка наводиться нижче з певними скороченнями1 .

У залежності від категорії вкладника виділяють вклади фізичних та юридичних осіб. Зазначені категорії вкладників за своїм складом теж неоднорідні, а тому їх, у свою чергу, можна класифікувати в залежності від форми власності, виду підприємства, організаційно-правових форм підприємства, резидентності, галузі економіки, сектору економіки, виду економічної діяльності тощо.

Щодо секторів економіки розрізняють вклади: фінансових корпорацій; нефінансових корпорацій; органів державного управління та підвідомчих ним некомерційних організацій, що утримуються за рахунок бюджету; домашніх господарств; некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства.

За ознакою резидентності розрізняють вклади резидентів та нерезидентів.

Залежно від форми власності виокремлюють вклади, що належать вкладникам з