У залежності від виду підприємства розрізняють депозити підприємств: приватних; колективних; господарських товариств; комунальних; державних; підприємств, заснованих на власності об'єднання громадян.

Виходячи із належності вкладника до галузі економіки, виокремлюють вклади підприємств: промисловості; сільського господарства; будівництва; транспорту; зв'язку; торгівлі та громадського харчування; культури та мистецтва; освіти тощо.

Залежно від можливості одержання вкладником додаткових послуг та пільг від розміщення коштів на вклади розрізняють: чисті вклади, коли вкладник не одержує ніяких додаткових послуг чи пільг; вклади з правом одержання пільгового кредиту або використання вкладу як застави; вклади з можливістю одержання додаткових безоплатних послуг; вклади з іншими послугами та пільгами.

За формою доходу від депозитного розміщення коштів розрізняють вклади з доходами в грошовій та грошово-речовій формах. У першому випадку вкладник одержує доход у вигляді депозитного процента в грошовій формі. У другому випадку доход виплачується як грошима, так і товарами, що користуються підвищеним попитом у населення. Виплата вкладникам доходів товарами відбувається, як правило, за умов товарного дефіциту, коли існує невідповідність між платоспроможним попитом населення на окремі товари, з одного боку, і обсягами їх виробництва та роздрібного товарообороту — з іншого.

Виходячи з оподаткування доходів по вкладах, виокремлюють неоподатковані та оподатковані вклади. В першому випадку податки з одержаних доходів вкладником не сплачуються, а в другому — сплачуються згідно з чинним законодавством.

Зважаючи на вік вкладника, розрізняють вклади: на дітей (до 16 років); молодіжні (від 16 років до 30 років); осіб зрілого віку (від 30 до 45 років); осіб передпенсійного віку (від 45 років до 55-60 років); осіб пенсійного віку.

Залежно від виду валюти, в якій залучаються кошти у вклади, розрізняють вклади в національній та іноземній валютах. В останньому випадку слід враховувати чинне валютне законодавство.

Виходячи із можливостей капіталізації нарахованих відсотків, виокремлюють вклади з простими та складними відсотками. За характером визначення процента вклади бувають: з фіксованою процентною ставкою; з плаваючою процентною ставкою; безпроцентні.

Залежно від періодичності виплати процентів за вкладами їх поділяють на вклади з виплатою процентів: за період, тобто через певний час після залучення банками коштів; авансом, тобто одночасно із внесенням коштів на вклад; за запитом, тобто у зв'язку із закриттям вкладного рахунка.

За характером вилучення коштів вклади поділяються на такі, як: з попереднім повідомленням про вилучення; без попереднього повідомлення про вилучення; з обмеженнями у вилученні коштів.

Ощадні вклади призначені для нагромадження та вкладання грошових заощаджень. Для цих вкладів характерним є повільне, плавне зростання, а також те, що використання ощадних вкладів у більшості випадків відбувається через тривалий проміжок часу.

Зберігання заощаджень юридичних та фізичних осіб на ощадних вкладах викликано різними мотивами, може мати за своєю економічною сутністю різне призначення. В принципі можна розрізнити цільове зберігання і зберігання без чітко вираженого цільового призначення. Банки, зокрема, можуть приймати цільові вклади на дітей, для придбання автомобілів, житла, інших товарів тривалого користування, що дорого коштують, пенсійні вклади. Останні призначені для акумулювання персоніфікованої частини внесків громадян з метою одержання ними за досягненням пенсійного віку додаткової пенсії.

Суттєво впливає на класифікацію вкладів за різними ознаками порядок встановлення розміру депозитного процента. Чинним законодавством України передбачено, що комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки за своїми операціями.

При цьому правомірно відносити до складу валових витрат банку витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за депозитними вкладами у повному обсязі, незалежно від рівня процентної ставки, якщо вони пов'язані з веденням господарської діяльності платника податку. При сплаті процентів за вкладами пов'язаним особам комерційний банк має право віднести до складу валових витрат суми, які не перевищують звичайні процентні ставки за депозитними вкладами у даному банку. Витрати по сплаті процентів у сумі, що перевищує звичайні процентні ставки, мають бути віднесені за рахунок прибутку банку.

Вилучення коштів з ощадного вкладу регламентується у депозитному договорі, як правило, здійснюється після подачі вкладником до банку попереднього повідомлення. Строк повідомлення про вилучення коштів може визначатись законодавчо або в індивідуальному порядку в депозитній угоді.

З метою залучення коштів юридичних і фізичних осіб комерційні банки можуть відкривати строкові депозитні рахунки як у національній, так і в іноземній валюті. У разі їх відкриття між комерційним банком і власником коштів укладається депозитний договір у письмовій формі.

Депозитний договір засвідчує право комерційного банку управляти залученими від юридичних і фізичних осіб коштами та право вкладників отримати в чітко визначений строк суму депозитного вкладу і процентів за його користування. Основними реквізитами та умовами депозитного договору повинні бути:

назва та адреса банку, який приймає депозит (вклад); назва та адреса власника коштів; дата внесення депозиту; сума депозиту;

дата вимоги вкладником своїх коштів;

процентна ставка за користування депозитом (комерційний банк може залишити за собою право змінювати процентну ставку відповідно до зміни облікової ставки НБУ з відповідним повідомленням про це вкладника. У разі незгоди вкладника договір може бути змінений або розірваний згідно з чинним законодавством України);

зобов'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит; підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої на це особи та вкладників (для юридичної особи — керівника або уповноваженої на це особи; для фізичної особи — власника коштів або уповноваженої на це особи).

Однією з форм строкового вкладу є ощадний сертифікат. Ощадний (депозитний) сертифікат (далі — сертифікат) — це письмове свідоцтво банку про депонування коштів, яке засвідчує право вкладника або його правонаступника на отримання після закінчення встановленого строку суми депозиту (вкладу) та процентів за ним. Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ощадні сертифікати визнаються цінними паперами. В закордонній практиці депозитні та ощадні сертифікати різняться між собою: перші надаються юридичним особам, а другі — фізичним особам.

Ощадні сертифікати бувають різних видів, мають низку суттєвих переваг над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами1.

По-перше, сертифікати органічно поєднують у собі позитивні властивості вкладу та цінного папера. З одного боку, вони приносять вкладнику дохід, а з іншого — можуть використовуватись ним як платіжний засіб і обертатися на вторинному ринку цінних паперів.

По-друге, завдяки обігу на вторинному ринку цінних паперів сертифікати, у разі потреби, можуть бути достроково продані власником іншій особі з одержанням деякого прибутку чи з можливістю уникнути втрат, яких неможливо уникнути при достроковому розірванні депозитного договору.

По-третє, реалізація власниками сертифікатів на вторинному ринку цінних паперів не призводить до вилучення коштів, тобто втрати банком частини своїх ресурсів, тоді як дострокове розірвання депозитного договору означає для банку втрату частини його ресурсів.

По-четверте, використання ощадних сертифікатів, особливо на пред'явника, значно полегшує можливість фізичним особам одержувати основну суму вкладу і відсотків.

По-п'яте, сертифікати можуть бути способом забезпечення виконання зобов'язань перед кредитором. Використання сертифікатів у такій ситуації більш доцільно, що пов'язано з простотою передавання їх (особливо сертифікатів на пред'явника) та оперативністю одержання коштів.

Ощадні сертифікати класифікуються за різними ознаками, що дозволяє краще зрозуміти їх сутність. Сертифікати можуть бути номіновані як у національній, так і в іноземній валюті. Погашення сертифікатів, що номіновані в національній валюті, юридичним та фізичним особам здійснюється банками тільки в національній валюті. Погашення сертифікатів, що номіновані в іноземній валюті, юридичним та фізичним особам здійснюється банками за бажанням їх власників як в іноземній валюті, так і в національній валюті за курсом Національного банку України на дату їх погашення, зазначену в депозитному сертифікаті.

Сертифікати можуть випускатися: одноразово або серіями, іменними або на пред'явника, строковими або до запитання.

У залежності від форми випуску, ощадні сертифікати поділяють на емітовані в документарній та в бездокументарній формі. Емісія ощадних сертифікатів у безпаперовій формі передбачає наявність відповідної матеріальної бази та розвинутої інфраструктури ринку цінних паперів.

З огляду на особливості випуску та способу сплати доходів розрізняють процентні та дисконтні ощадні сертифікати. За процентними дохід обчислюється відсотками, нарахованими на номінал. У свою чергу, процентні ощадні сертифікати залежно від умов сплати процентів поділяються на сертифікати зі сплатою процентів у день їх погашення та з регулярною виплатою процентів після закінчення розрахункового періоду, обумовленого умовами випуску.

Дисконтні ощадні сертифікати розміщуються зі знижкою (тобто вони оцінені нижче їх номінальної вартості), однак погашаються за номінальними цінами. Відтак власники дисконтних сертифікатів одержують процентний доход у вигляді знижки (дисконту).

Строк обігу сертифіката встановлюється від дати видачі сертифіката до дати, коли власник сертифіката отримує право вимоги депозиту за сертифікатом.

Бланки сертифікатів мають містити обов'язкові реквізити:

• назву «ощадний (депозитний) сертифікат»;

• порядковий номер сертифіката та його серію (якщо випуск є серійним);

• дату внесення депозиту;

• розмір депозиту, який оформлений сертифікатом (літерами та цифрами);

• зобов'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит;

• дату вимоги вкладником суми за сертифікатом;

• процентну ставку за користування депозитом;

• умови сплати