Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Сутність та класифікація векселів

Сутність та класифікація векселів.

Перший період розвитку векселя можна назвати італійським, і не тільки тому що він відбувався в Італії, а й тому, що контроль над практикою застосування векселів, що проник за межі Італії, знаходився в руках італійських міняйлів-банкірів. Тому до італійського періоду відносять і наступну епоху в розвитку векселя — епоху ярмарків у Шампані (XIII ст.), Бургундії (у Ліоні), у Безансоні (XIV—XVI ст.).

Протягом італійського періоду, до кінця XVI — початку XVII ст., вексель майже цілком сформувався. Протягом чотирьох століть, шляхом довгого історичного процесу виробилися вексельні звичаї і навіть з'явився перший вексельний статут у Болоньї (1569 р.). Вексель використовувався в основному для переказу грошей, не виходячи з-під контролю італійських банкірів: ніхто не міг застосувати вексель для своїх тих чи інших цілей не звернувшись до банкіра. Останній виступав у ролі трасанта, ремітента або пред'явника, або ж в декількох з цих ролей. Але в цьому була і сприятлива сторона: вексель та правила його обігу формувались у системі єдиної банкірської техніки.

Та незважаючи на це, до кінця італійського періоду вексель ще не мав однієї важливої властивості — рухливості, тобто здатності переходити від однієї особи до іншої, змінювати своїх кредиторів. Виражена в ньому сума прикріплена до визначених осіб. До настання терміну платежу вексель залишався незмінно в тих самих руках — у пред'явника, і тільки на момент платежу, при особистій присутності і при участі всіх згодних на це осіб, міг перейти від одного боржника до іншого. Необхідну переказуваність вексель набув уже в новому періоді свого розвитку, коли став надбанням всього торгового, а потім і неторгового люду.

Новий період у розвитку векселя — це період індосаменту, спрощеної форми та своєрідного способу передачі векселя. Ареною нового періоду стала вже не Італія, а центр та північ Європи, насамперед Франція, а також Нідерланди, Німеччина та Великобританія. Перша звістка про індосамент датується початком XVII ст. Після нерішучих коливань французького законодавства, індосамент остаточно визнаний і повноправно закріплений в Ордонансі Людовика XIV (1673 р.) і майже одночасно (у 1682 р.) — Вексельному Статуті Лейпцигу.

Індосамент визволив вексель із рук банкірів і передав його в розпорядження торговців як знаряддя торгового кредиту. Відтепер головна функція векселя — покривати платежі, відстрочені (кредитовані) при купівлі товарів, і таким чином сприяти розвитку обігу грошей (цінностей).

Третій період називають німецьким, куди вексель був занесений з Італії та Франції. Італійський вплив можна побачити не тільки в термінології старих вексельних статутів Німеччини, а й в тому, що в Лейпцигу ще в 1711 р. біржовий бюлетень вексельних курсів складався італійською мовою. З усіх особливостей тогочасного векселя привертає увагу те, що:

• це було письмове, документоване грошове зобов'язання;

• вексель був наділений особливою швидкістю і суворістю стягнення;

• таку суворість можна було надати будь-якому борговому документу, лише позначивши його векселем.

Отже, вся сила була у позначці «вексель», її було достатньо, щоб перетворити у вексель будь-який письмовий документ, що містив у собі грошове зобов'язання.

У Росії вексель почав діяти за часів Петра I, який через безладдя пошти та небезпечність доріг знайшов можливим застосовувати векселі для переказу казенних грошей із одного міста в інше за участю купців. Вже при Петрові II, у виданому при ньому вексельному статуті, векселі поділяються на казенні та приватні. Зазначений вексельний статут є першим у Росії, введеним за розпорядженням уряду в травні 1729 р. німецькою та російською мовами. В основу цього статуту були покладені сучасні йому німецькі вексельні статути, із яких запозичено багато визначень і майже вся термінологія векселя.

Основна увага в Статуті 1729 р. приділена переказному векселю, а про простий згадано лише мимохіть. Необхідним визнається вказівка валюти векселя — одержання еквівалента (товарів або грошей) за боргове зобов'язання. Виписувати векселі дозволено купцям і особам, які вступають із ними в договірні відносини.

Вексельний обіг розвивався протягом багатьох століть і відрізнявся великими розбіжностями, часом навіть у країнах, пов'язаних між собою багатовіковими економічними та культурними традиціями. З метою уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій вексельних законів було проведено декілька міжнародних конференцій, остання з яких відбулася в 1930 році у Женеві. У результаті її роботи були вироблені три вексельні конвенції:

1) конвенція № 358, що встановлює Уніфікований закон про переказ- ний і простий векселі;

2) конвенція № 359, що має на меті вирішення деяких колізій законів про переказні і прості векселі;

3) конвенція № 360 про гербовий збір стосовно до переказних і простих векселів.

Країни, що приєдналися до першої із зазначених конвенцій (спочатку їх було 25), взяли на себе зобов'язання ввести в дію на своїй території Уніфікований закон про переказний і простий векселі (далі УВЗ), що є першим додатком до зазначеної конвенції, з можливістю включення в національне законодавство застережень до закону, наведених у другому додатку до цієї ж конвенції.

Таким чином, ми бачимо, що вексель, вексельне законодавство та операції з векселями інтенсивно розвивалися з давніх часів, внаслідок того, що вексель одразу став важливим елементом господарських відносин і розрахунків.

Важливість векселя, його місце в економіці визначається його функціями. Основною функцією вексельного обігу є оформлення короткострокового кредиту. Дана функція діє тоді, коли постачальник продукції зацікавлений у її реалізації покупцю, який на час укладання угоди не має належної суми грошей. Тоді постачальник у рахунок майбутнього платежу за свою продукцію бере з покупця вексель, тобто боргове зобов'язання, сума якого з урахуванням строку платежу та відсотків за кредит, як правило, перевищує величину суми товарної угоди.

По-друге, вексель здатний виконувати функцію платежу як платіжний засіб. Він дозволяє отримати гроші, не чекаючи строку платежу. Його можна продати або ж залишити під заставу в комерційному банку. Купівля банками векселів носить назву обліку векселів або дисконту.

Банки ж, купивши векселі, до настання строку оплати утримують їх у себе, сплачуючи при цьому певну суму, що називається обліковим відсотком. У даному випадку банк перебирає на себе функцію кредитора, а при настанні строку оплати стягує борг з векселедавця.

Важливими функціями векселя є прискорення розрахунків і грошового обігу. Також вексель здійснює функцію контролю за використанням зобов'язань між суб'єктами господарського життя, скорочення грошової і кредитної маси в обігу, а також стримування темпів інфляції.

Отже, звичайний вексель є знаряддям комерційного кредиту та здатний здійснювати надзвичайно важливі функції.

Розвиток товарно-грошових відносин зумовив появу й інших форм векселів, крім звичайного.

Набули поширення комерційні векселі, які послужили для банків важливим поштовхом для початку виписування своїх власних векселів, що набули назви «банкноти» або «банківські кредитні білети». З часом виникла форма фінансового векселя, який лише оформлює міжбанківські боргові відносини та виписується лише банками.

Нормальна організація вексельного обігу передбачає безумовне дотримання вексельної дисципліни. У зв'язку з цим практикується законодавча заборона звільнення з будь-яких причин будь-якого векселедавця від накладеного протесту, а також від забезпечення платежу державними дотаціями, переписуванням векселів або видачею нових позик. Чинник безумовності платежу, серйозні наслідки протесту підкреслюють перевагу векселя над іншими формами боргових зобов'язань. Законодавче визначення відповідальності векселедавця за вексельними зобов'язаннями спрямоване на зміцнення грошової дисципліни.

Не дивлячись на довготривалу історію розвитку вексельної форми розрахунків, у наш час немає одностайної думки щодо визначення понят- тя «вексель» в економічній літературі. Більшість авторів вважають вексель письмовим борговим зобов'язанням векселедавця сплатити векселедержателю певну суму грошей. Значна частина авторів визначає вексель як цінний папір, що засвідчує боргове зобов'язання. Існує думка, що вексель - це борговий документ, за яким одна особа зобов'язана сплатити іншій певну суму коштів, а також, що вексель — це документ, який є цінним папером і розрахунковим засобом.

Вексель — це складений за встановленою законодавством формою документ, що є цінним папером і розрахунковим засобом, який засвідчує безумовне зобов'язання однієї особи сплатити іншій певну суму грошей у визначеному місці після настання встановленого строку.

Як не існує одностайності щодо визначення векселя, так і немає чіткої класифікації векселів. Нижче наводяться класифікації векселів за основними ознаками Аваков А.Б., Гаевой Г.И., Бешанов Б.А. Вексельное обращение. — Харьков, 2001. — С. 18..

Першою ознакою класифікації векселів є їх економічна природа, тобто ким і з якою метою виписується вексель. Класифікація векселів за економічною природою наведена на рисунку 8.1.

Комерційні або торгові (товарні) векселі — це векселі, які видані на підставі товарного боргу, наданих послуг, виконаних робіт тощо.

Фінансові векселі, тобто такі, джерелом яких є фінансові операції та в основі видачі яких лежить одержання грошової позики проти видачі боргового зобов'язання.

Казначейські векселі випускаються державними органами управління для покриття дефіциту державного бюджету.

В основі видачі і комерційних, і фінансових векселів завжди є фактична угода, чи то одержання


Сторінки: 1 2 3